Мода на протести проти міграції – це передусім європейська "фішка", адже саме Європа стикається із цією проблемою найбільше. В другу чергу – це фішка російська; проте в Росії (точніше – в її метрополії) роль, яку в Європі виконують мігранти, значною мірою перебрали на себе російські громадяни з "національних республік". Для України ця проблема наразі не є болючою, переважна більшість наших громадян взагалі не стикається в повсякденному житті з жодними мігрантами – на відміну від, скажімо, мешканців Москви, котрим двори прибирають громадяни Таджикистану, а таксі подають громадяни Азербайджану.
В чому ж річ? Та в тому, що Київ є значно біднішим від Москви, розміри України є суттєво меншими, а населення – поки що доволі великим. В нас нема потреби в тому, щоб таку бізнес-нішу як послуги таксі займали мігранти з бідніших країн – на це є чимало охочих киян та жителів прилеглих районів. Або взяти Німеччину. Я був здивований тим, що у Кьольні коло знаменитого кьольнського собору всі крамнички сувенірів є власністю азіатів. Мені пояснили, що німці просто вважають нижче своєї гідності роботу у тісній маленькій крамничці, в яку щодня заходять натовпи іноземних бовдурів: їм подавай офіс, кондиціонер, високу зарплатню і все таке. До речі, у Таллінні численні сувенірні крамнички у старому місті належать росіянам.
Словом, ситуація така: коли країна забезпечує собі такий рівень добробуту, що бідних практично не лишається (навіть нероби – на соцдопомозі) – неминуче виявляється, що нема кому продавати пиріжки у кіосках або прибирати вулиці. От тоді і з'являється потреба в трудових мігрантах. Чому ж наші бійці проти міграції не заявлять прямо: ми зробимо усе можливе, щоб мінімум 20% українців залишались настільки бідними, щоб мігранти не мали жодних конкурентних переваг у сфері прибирання, вуличної торгівлі і тому подібного.
Інша грань боротьби проти міграції – расизм. Ніхто не протестує проти, скажімо, переселення в Україну білорусів – натомість лякають неграми, тюрками, монголоїдами (китайці, корейці та інші). Навіть турецькі робітники, що тимчасово приїхали на будівництво автотраси в Рівненській області викликали бурхливу реакцію і заклики перевірити їхній санітарний стан – при тому, що Туреччина, як би комусь не хотілося протилежного, наразі розвинена все-таки краще за нашу країну.
Тут вже кожному варто спитати самого себе про власне ставлення до масового приїзду в нашу країну, скажімо, негрів. Я от, скажімо, відчував би дискомфорт від того, що в моєму місті мешкає величезна кількість візуально і культурно відмінних людей – так, це моя побутова ксенофобія, спричинена вихованням у монокультурному і практично моноетнічному середовищі. З іншого боку, слід враховувати, що це зараз розділити київських українців, росіян, євреїв, поляків, білорусів можна хіба що теоретично – ми є на такою собі двомовною пострадянською спільнотою, в якій етнічна ідентичність на перший погляд навіть і не помітна. Ще сотню років тому різниця була суттєвішою. Цілком можливо, що за сотню років жовто- або чорношкірий киянин не буде жодною дивиною і ксенофобія зникне сама собою. Або ж навпаки – посилиться. В першу чергу це залежить від поведінки мігрантів, їхньої інтегрованості до нашого суспільства.
Саме в цьому є ще одна велика проблема міграції. Через що виникли сумнозвісні заворушення у передмістях Парижа? У Францію приїхали численні мігранти з колишніх колоній – негри та араби. Перше покоління працювало грубо кажучи прибиральниками. Друге та третє народилося вже в Парижі – і, як з'ясувалося, прибиральниками бути не хоче. А піднятися вище по кар'єрних сходах не може: тут грають роль як стереотипи білих французів щодо африканських мігрантів та їх нащадків так і виховання та освіта останніх. Багато хто говорить про крах політики мультикультурності – так воно і є, якщо мультикультурністю вважати концепцію "Їдьте, місця усім вистачить". Одразу застерігаю, що викладений вище погляд на французьку проблему є суттєво спрощений – я не казав ані про громадян французьких "заморських територій" (які теоретично не є мігрантами, бо народилися на території Франції), ані про соціальну допомогу, на яку підсідає багато мігрантів, ані про інші суттєві чинники проблеми.
Проте – повертаючись до заголовку – хочу наголосити: міграція сама по собі не є ані "добром", ані "злом" – як не має знаку "+" чи "-" націоналізм, патріотизм, соціальна підтримка та інші суспільні явища. Скажімо, націоналізм може призвести до створення успішної держави – а може до етнічних чисток і війни. Допомога безробітним та інші види соціальної підтримки можуть врятувати від соціального вибуху під час кризи – а можуть навпаки спричинити кризу, заохочуючи неробство. Так і міграційна політика держави в ідеалі має служити не абстрактним поняттям типу "чистоти раси" або навпаки "рівності всіх народів", а конкретній меті – добробуту держави та її громадян. Тобто вона має створювати умови для корисної українському суспільству легальної міграції.
На жаль, навіть в розвинених країнах міграційна політика часто стає інструментом в руках безвідповідальних популістів – що вже й казати про Україну, де так звана "еліта" наразі думає лише про особисте збагачення. Уявіть собі великий міжетнічний конфлікт, скажімо, в Росії – чи здатна наша країна прийняти величезну кількість мігрантів різних етнічних груп та віросповідання? Чи готова міліція до того, що ці люди не завжди зможуть знайти роботу – і частина з них піде в незаконний бізнес? Чи готові прикордонники до контрою східного кордону від масового ввезення зброї? Чи готові соціальні служби, медики? Гадаю. запитання риторичні. В нинішніх умовах будь які значні зміни в соціальній структурі – в тому числі масова міграція – можуть лише погіршити стан справ в Україні. І основна причина – не мігранти (українці за останнє століття масово мігрували в усі кінці світу), а відсутність міграційної політики як і державницького підходу до політики взагалі. Роль погромників з передмість Парижа цілком можуть виконати і провінційні українці – якщо система освіти й надалі так "стабільно" руйнуватиметься, а Київ віддалятиметься від решти країни.
В таких умовах організовувати "марші проти нелегальної міграції" є настільки ж доречним, як, наприклад, "марші проти кризи перевиробництва". В нашій країні нема відповідальної державної влади – а отже загрозою для нас в перспективі може бути практично будь що. Наразі проблема негативного впливу міграції в Україні просто не стоїть. Через 10 (15? 30?) років вона цілком можливо постане – якщо влада докладе зусиль для "стабільності" нинішнього "розвитку" – як і безліч інших проблем. Тож не варто боротися проти ймовірних наслідків політики такої "стабільності" – треба боротися проти самої деградаційної "стабільності". І краще не витягувати власні фобії (в тому числі ксенофобію) на огляд всьому світу – тим більш, коли ці фобії не на часі.