Останнім часом столи британських можновладців пропалювала дилема. Ба навіть, дві. Мова про дилему зі співачкою Тейлор Свіфт. Чи варто було везти її вулицями Лондона з VIP-супроводом і поліцією на концерт на стадіон «Веблі» у серпні? Вона не політик, але представниця музичного бізнесу, що дарує радість мільйонам людей і забезпечує необхідні робочі місця, податки і прибутки. Її попередній концерт мав відбутися в Австрії, та був скасований через загрозу мінування. Лишати Тейлор в заторі у Лондоні було б нечемно, а може й небезпечно.
Британські можновладці вирішили розщедритися. Тейлор Свіфт отримала ескорт із блакитними блимавками, хоча зчинилися суперечки про безплатні квитки на її концерт для політиків.
Друга дилема стосувалася колишньої президентки Тайваню Цай Інвень. Її запит був скромнішим: можливість скористатися на початку подорожі дипломатичним VIP-каналом у лондонському аеропорту «Гітроу» для зустрічі з британськими законодавцями, які підтримують острівну демократію. Хранителі британської безпеки погодилися на це кілька місяців тому, коли візит був на етапі планування. Прохання резонне, адже до британських депутатів, які відвідують Тайвань, ставляться дуже шанобливо й щедро. Дозволивши геополітичній суперзірці стояти в черзі на паспортному контролі поруч із пересічними пасажирами, ми би потішили пекінських задирак, які називають Тайвань бунтівною провінцією, а її лідерів — самозванцями.
Та напередодні першого візиту міністра закордонних справ Девіда Ламмі в Китай влада засумнівалася і попросила організаторів зустрічі — британських законодавців, які підтримують Тайвань, — відкласти приїзд Цай Інвень.
Таким чином Велика Британія засвідчила своє невігластво і боягузтво. Цілком можна було запланувати візит Ламмі задовго до чи після приїзду Цай Інвень у Лондон. Або ж задіяти жорсткіший підхід. Інші країни мають набагато твердішу позицію. У ході своєї європейської подорожі колишня президентка Тайваню зустрічатиметься із депутатами й іншими високопоставленими особами в Празі, Парижі й Брюсселі. Поза сумнівом, Пекін лютуватиме. То й нехай. Найкраще реагування — нехай собі лютує. Що більше країн належно ставляться до Тайваню, то складніше буде Китаю вдавати обурення. Варто також наголосити, що в Західних політичних системах законодавці діють незалежно — їх не контролюють їхні уряди чи правлячі партії. Може, бюрократам Комуністичної партії Китаю (КПК) важко це зрозуміти? Тоді ми маємо їм допомогти.
Натомість надсилаючи сигнал про слабкість ми сприяємо залякуванням. КПК намагається запровадити «нову норму» — недопустимість анінайменшого офіційного чи публічного визнання існування Тайваню. Саме тому Тайвань мусив змагатися на Олімпіаді в Парижі під прапором «Китайського Тайбею». Внаслідок тиску китайців було заблоковано участь тайванців у Шоу лорда-мера — щорічному вуличному заході в Лондоні. На бізнесових сайтах Тайвань не вистрибує як окрема країна у випадних списках. Це приниження не лише безпосередніх жертв такого підходу, а й усіх тих, хто потурає невротичному китайському табу.
Як наслідок, заподіюється не тільки символічна шкода. Тайвань відіграє важливу роль для безпеки Великої Британії. Ця країна забезпечує близько 90% світового виробництва мікросхем, необхідних для нашої конкурентоздатності й критичної національної інфраструктури. Нам варто було б перейматися не так тим, що ми роздратуємо і без того завжди сердитих комуністичних бюрократів у Пекіні, як тим, що образимо наших друзів-постачальників із Тайбея.
На карту поставлено довіру до Великої Британії. Якщо ми дозволимо іншим країнам маніпулювати нами у незначних питаннях, то підриватимемо свою політику стримування, важливу для масштабних питань. Нехай відкладений візит Цай Інвень у Велику Британію наступного року і не заповнив би стадіону «Веблі», та кожна британська публічна особа із самоповагою має прагнути зустрітися з цією людиною. Як співає Тейлор Свіфт: «Порушу всі мої правила заради зустрічі з тобою» (Breaking all my rules to see you).