Таємниці морських «бастіонів» агресора. Роль флоту в ядерній стратегії РФ

Морський компонент російської ядерної тріади

Ядерна зброя залишається одним із елементів шантажу, до якого постійно вдається кремлівський диктатор у спробах залякати Захід і досягти загарбницьких цілей у війні проти України. Особлива роль у російській ядерній тріаді відводиться морському компоненту — атомним підводним ракетним крейсерам стратегічного призначення (Ракетный подводный крейсер стратегического назначения — РПКСН — Ред.) з міжконтинентальними ядерними балістичними ракетами.

Пояснення цієї критичної важливості дуже просте. Адже наземні пускові установки ракетних військ стратегічного призначення (загалом три ракетні армії) перебувають під цілодобовим наглядом розвідувальних супутників США. А це означає, що у разі війни їх передовсім атакують удари переважних сил повітряно-космічного нападу НАТО.

Схоже виглядає ситуація зі стратегічною бомбардувальною авіацією. Всі три її основні авіабази, разом зі складами озброєння і запасами пального, також будуть вразливі від «несподіваного удару, що обеззброює» з боку НАТО. До того ж авіаційна складова російської ядерної тріади поступово занепадає, втрачаючи успадковані від СРСР стратегічні бомбардувальники без можливості (з огляду на втрату компетенцій і технологій) будувати нові. Лише внаслідок операції «Павутина» СБУ у 2025 році РФ втратила понад 40 бомбардувальників.

На відміну від двох перших, морський (підводний) компонент російської тріади має таку важливу якість, як прихованість дії. І хоча місця будівництва, ремонту і базування атомних підводних човнів також моніторять розвідувальні супутники, знайти підводний човен, що перебуває в морі в зануреному стані та в готовності завдати ракетного удару по цілях у США, дуже складно. Найкраще це може зробити лише інший підводний човен, що перебуває в тому самому водному середовищі.

Практика протичовнової боротьби, відпрацьована в часи «Холодної війни», передбачає приховану присутність багатоцільових атомних підводних човнів поблизу районів базування, полігонів бойової підготовки і бойового чергування атомних підводних ракетоносців противника. Саме там вони починали відстежувати переміщення ворожих підводних ракетоносців у постійній готовності до негайного знищення. Це практикували обидві сторони.

Після прийняття на озброєння міжконтинентальних балістичних ракет морського базування Р-29 (і наступних) радянські РПКСН отримали можливість уражати цілі на території США від власних берегів, без необхідності виходу в океан. Тому з 1970-х років Москва перейшла до нової тактики бойового чергування стратегічних підводних ракетоносіїв у межах «бастіонів» — добре захищених силами флоту та авіації акваторій в Баренцевому і Охотському морях.

Після розпаду у 1991 році колишнього СРСР і обвального скорочення кількісного складу кораблів радянського/російського флоту, а також його активності на морях ця практика припинилась. Адже після поразки у «Холодній війні» економічно послаблена Росія вже не могла протистояти США і НАТО в океані й тримати там достатню кількість своїх підводних човнів.

Утім, уже наприкінці 1990-х років, після поновлення агресивної риторики Кремля, західні флоти відновили практику патрулювання багатоцільових атомних підводних човнів поблизу місць базування російських атомоходів Північного і Тихоокеанського флотів. Тим паче що після тривалої паузи там відновили бойову підготовку підводного флоту.

Розбудова російського атомного підводного флоту

Попри економічні проблеми, війну і діючі міжнародні санкції, РФ продовжує будівництво нових підводних човнів. Будівництво атомних підводних човнів зосереджене на одному (в СРСР було чотири) суднобудівному заводі — СМП (Северное машиностроительное предприятие) у місті Сєвєродвінську Архангельської області.

24 липня 2025 року там передали флоту вже п’ятий атомний РПКСН K-555 «Князь Пожарский» проєкту 09552 (тип «Борей-А»). А загалом ВМФ РФ має 8 таких стратегічних ракетоносців, що несуть по 16 міжконтинентальних балістичних ракет (МБР) з підводним стартом «Булава». Кожна ракета має бойову частину, що розділяється на 6, потужністю до 100 кілотон. Загалом сумарний залп одного РПКСН може становити 96 боєзарядів.

П’ять «бореїв» входять до складу Тихоокеанського флоту і три — до складу Північного. Ще два будуються: «Дмитрий Донской» і «Князь Потьомкин». У планах побудувати ще два. У підсумку, до середини наступного десятиліття Росія може мати 12 таких РПКСН — по шість на Північному і Тихоокеанському флотах.

Крім них, у строю зберігаються п’ять старіших підводних ракетоносців проєкту 667БДРМ (тип «Дельфин»), що мають на озброєнні по 16 МБР типу «Синева» (кожна несе по чотири бойові частини потужністю до 100 кілотонн). Загалом російський морський компонент має до 700 ядерних блоків.

Іншим важливим напрямком розвитку ВМФ РФ є багатоцільові атомні підводні човни проєкту 08551 (тип «Ясень-М») і дизель-електричні (ДЕПЧ) пр.636.3 (тип «Варшавянка»), призначені для захисту «бастіонів» та боротьби з надводними і підводними кораблями противника. Вже побудовано 5 «ясенів» із 10 запланованих. Черговий, АПЧ «Пермь», спустили на воду 27 березня 2025 року і планують передати флоту у 2026 році.

АПЧ цього типу мають на озброєнні десять 533-мм торпедних апаратів і вісім пускових установок для запуску крилатих ракет «Калібр», «Онікс» або «Циркон».

До цього можна додати атомний ПЧ «Бєлгород» — носій розпіареної російською пропагандою ядерної торпеди «Посейдон» (ще один такий носій, «Хабаровск», спущено на воду 1 листопада 2025 року). Призначення «посейдонів» — підрив потужних ядерних боєзарядів біля узбережжя США з метою викликати штучне радіоактивне цунамі. Ця зброя справді не має аналогів у світі.

Насамкінець, ВМФ РФ зберігає на озброєнні 21 багатоцільовий АПЧ старих проєктів, справжня бойова цінність яких вважається невисокою.

Перевірка на міцність

Зазвичай усе, що стосується прихованої діяльності американського підводного флоту, довго залишається таємницею. Тим паче якщо йдеться про операції всередині радянських/російських підводних «бастіонів». До числа небагатьох відомих належить унікальна таємна спільна операція ВМФ, ЦРУ і АНБ США «Ivy Bells» («В’юнок» або «Квіти Плюща»).

Операція передбачала встановлення спеціальних пристроїв на підводних кабелях зв’язку для перехоплення військових переговорів, зокрема з баз на Камчатці. Частиною операції було проникнення всередину радянського морського «бастіону» в Охотському морі з метою встановлення спеціального підслуховувального пристрою на стратегічному кабелі, що поєднує Владивосток (штаб Тихоокеанського флоту) і Петропавлівськ-Камчатський (штаб Камчатської флотилії і місце базування атомних підводних човнів). Морська ділянка кабелю пролягала між західним берегом Камчатки і північним берегом Охотського моря в затоці Шеліхова.

З огляду на супертаємний характер операції навіть не всі члени екіпажу американського підводного човна USS Halibut, виділеного для її проведення, знали про її справжню мету. Офіційно місія полягала у проникненні на радянський морський ракетний полігон для пошуку і підйому з морського дна уламків новітньої на той час радянської протикорабельної крилатої ракети П-500 «Базальт» (ракету дійсно знайшли, підняли на борт і згодом передали фахівцям для вивчення).

У жовтні 1971 року спеціально обладнаний USS Halibut приховано пройшов в Охотське море через Першу Курильську протоку. Кабель знайшли на глибині 120 м у затоці Шеліхова у 40 милях від північного берега моря. Водолази встановили на нього спеціальний реєструвальний пристрій довжиною близько метра. Він живився від літієвої батареї й міг працювати кілька діб, записуючи інформацію з кількох каналів одночасно.

У серпні 1972 року USS Halibut встановив на цьому самому кабелі новий, потужніший 6-метровий автоматизований підслуховувальний пристрій («кокон»), розроблений компанією Bell Labs, із радіоізотопним джерелом живлення. Новий пристрій дозволяв цілодобово знімати інформацію з десятків ліній зв’язку без порушення цілісності кабелю і записувати її на магнітну стрічку. Пристрій не давав можливості передавати інформацію, тому американці періодично забирали магнітні касети і встановлювали нові. Коли наприкінці 1975 році остаточно застарілий Halibut виключили зі складу ВМС США, цю місію виконували інші підводні човни, USS Seawolf, а пізніше і USS Parche. Останній, імовірно, встановив на кабель в Охотському морі ще один «кокон».

І хоча перехоплена інформація потрапляла до АНБ з певними запізненнями, залежно від чергового походу підводного човна для заміни магнітних касет, вона була оригінальною і безцінною. Дійсно, американська розвідка отримала доступ до таємниць радянського підводного флоту на Тихому океані, а джерело інформації самі американські розвідники неофіційно називали «золотою жилою».

Перехоплені дані стосувались оперативних і стратегічних планів використання ракетних підводних човнів ВМФ СРСР, бойової підготовки, заходів щодо зменшення акустичної помітності, морально-політичного стану особового складу, часу виходів РПКСН на бойові чергування тощо. Це дозволяло ВМС США заздалегідь планувати місії своїх багатоцільових атомних субмарин, що у заздалегідь відомий час брали на супроводження радянські підводні атомоходи, що виходили з Авачинської бухти на бойове чергування.

Операція «Ivy Bells» в Охотському морі тривала 10 років, доки у 1980 році радянська розвідка не довідалась про неї агентурним шляхом — від завербованого у Вашингтоні колишнього співробітника АНБ США Рональда Пелтона. Але оскільки той не знав, де саме американці встановили свою апаратуру, знадобився певний час, щоб відшукати і знешкодити її.

Зі свого боку, щоб не видати джерело інформації, КДБ діяв дуже обережно. Пошук відбувався під виглядом перевірки нібито пошкодженого (за легендою) рибальським судном військового кабелю. За свідоцтвом очевидців, про справжню мету перевірки не знав навіть командир виділеного для цього кабельного судна «Тавда» Тихоокеанського флоту, натомість на борту перебував офіцер-контррозвідник.

Саме він втрутився у справу, коли одного дня у жовтні 1981 року капітан, побачивши на кабелі, що піднімали на поверхню, навіть не один, а два тих самих «кокони» (№3 і №4), прийняв ті за міни і хотів викинути за борт. «Випадково» знайдені в затоці Шеліхова елементи американської «прослушки» потім відправили в Москву для подальшого вивчення.

Іншою частиною операції «Ivy Bells» було перехоплення інформації на підводному кабелі в Баренцевому морі (лінія Сєвєродвинськ-Мурманськ-Сєвєроморськ). У вересні 1979 року атомний ПЧ USS Parche таємно встановив там перший «кокон», а пізніше ще один. Надалі цей підводний човен періодично знімав з обох пристроїв перехоплену інформацію, яку високо оцінили в АНБ США.

Зокрема, йшлося про організацію морських «захищених районів бойових дій» («бастіонів»), систему управління радянськими стратегічними підводними ракетоносцями, ступені боєготовності, погляди військово-політичного керівництва на використання РПКСН як стратегічного резерву для удару у відповідь.

Американські і британські підводні човни на регулярній основі були присутні поблизу російських «бастіонів» і після розпаду СРСР. Саме вони 12 серпня 2000 року зафіксували своїми засобами гідроакустики вибухи на борту російського АПЧ «Курск», який загинув під час навчань у Баренцевому морі. Присутність підводних човнів НАТО в Арктиці триває.

«Бастіони» в нових реаліях

Відновлення агресивної риторики і політики Москви загалом, а також її активності в Арктиці спонукає США і Захід приділяти цьому регіону більше уваги. Зокрема, чинна арктична стратегія Пентагону, яка оновлюється щороку, передбачає нарощення американської присутності в Арктиці, зокрема для протидії збільшенню активності Росії та Китаю. Йдеться про активізацію розвідки, інвестиції в нові технології у сфері комунікацій і розвідки та співпрацю з союзниками.

Зі свого боку, після 1991 року Москва зробила відповідні висновки і намагається посилити безпеку своїх морських «бастіонів» як важливого стратегічного елементу обороноздатності. Ключовим пунктом зусиль у цьому напрямку стала масштабна операція російської розвідки із придбання за кордоном сучасного гідроакустичного обладнання для облаштування акустичного бар’єра на кшталт системи SOSUS, розгорнутої США в Атлантиці ще на початку 1960-х років.

Ішлося про створення прихованої системи акустичного спостереження «Гармония». Вона мала складатись з мережі гідроакустичних датчиків та інших пристроїв на підходах до підводного «бастіону» в Баренцевому морі від Мурманська (центр контролю) до Нової Землі і далі на північ, до Землі Франца-Йосифа. Це мало на меті ускладнити пересування підводних човнів НАТО, забезпечивши водночас власну перевагу у виявленні підводних цілей.

Одним з ключових учасників операції була зареєстрована на Кіпрі підставна фірма-посередник Mostrello Commercial Ltd (з 2024 року перебуває під санкціями США). За даними німецьких джерел, її створили як фірму-прикриття для московської компанії «Управление перспективных технологий» і довгий час використовували в інтересах російських спецслужб. А для концерну «Комета», відповідального за реалізацію проєкту «Гармония», ця фірма в період з 2013 по 2024 роки закуповувала на Заході підсанкційне обладнання.

За даними журналістських розслідувань, поряд з Mostrello мережа закупівель також включала до десятка підставних компаній, зареєстрованих на Сейшельських островах, у Белізі та на Британських Віргінських островах. З їхньою допомогою Москва понад 10 років обходила експортний контроль і санкції, купувала високотехнологічне обладнання і підсанкційні вироби в США, Японії, Канаді та 10 європейських країнах.

Зокрема, у 2013 році Mostrello придбала у німецької Norddeutsche Seekabelwerke телекомунікаційні кабелі, а у 2015 році у американської EdgeTech — передові гідролокаційні системи. Того самого року німецька Innomar GmbH продала Mostrello потужний гідроакустичний комплекс, який встановили на одному з придбаних фірмою спеціалізованих суден. А американська R2Sonic у 2015 і 2017 роках продала Mostrello гідролокатори «для обстеження кабелів на Балтиці».

В інших країнах фірма придбала складні підводні антени і різноманітні акустичні датчики, сотні кілометрів спеціального кабелю і щонайменше три спеціалізованих судна, призначені для точної постановки акустичних датчиків і прокладки кабелів на великих глибинах.

Зазвичай, щоб приховати кінцевого користувача, більшість придбаного обладнання спочатку прямувала до Німеччини, що зменшувало контроль з боку постачальників. А були й очевидні нестиковки. Так, замовлений Mostrello у британської компанії Forum Energy Technologies підводний робот Mohican, розрахований для роботи на глибинах до 3000 метрів, — це точно було не про мілководну Балтику.

Втім, довести проєкт «Гармония» до кінця росіяни не змогли, він був розкритий і скомпрометований на етапі реалізації. Продаж Mostrello низки ключових замовлень було заблоковано службами безпеки деяких країн, зокрема Норвегії й Швеції. Тому говорити про комплектність необхідного для завершення проєкту обладнання не доводиться. Відповідно, попри вже встановлені чутливі гідроакустичні датчики, безпека морського «бастіону» на Півночі залишається доволі відносною, і американській розвідці це добре відомо.

Водночас не можна виключати можливості створення подібного акустичного бар’єру і в Курильських протоках на підходах до «бастіону» в Охотському морі. Про це свідчить активність деяких спеціалізованих суден, задіяних на Півночі, на Північному Сході і на Далекому Сході РФ. Припускається, що вони можуть встановлювати там акустичні датчики. Зокрема, таку думку для ресурсу Deutsche Welle нещодавно висловив німецький експерт Бенедикт Штрунц.

Варто також згадати і про встановлення росіянами акустичної розвідувальної апаратури в акваторіях внутрішніх морів — Балтійського і Чорного. Зокрема, на Балтиці це відбувалось поряд із прокладкою труб підводних газогонів «North Stream». Є всі підстави говорити про створення там мережі контролю підводної обстановки і виявлення підводних човнів НАТО.

А на Чорному морі ця активність фіксувалась ще у 2013 році, коли російський флот незаконно встановив у територіальних водах України гідроакустичну розвідувальну апаратуру для шпигування за військовими кораблями НАТО, що заходили до українського Севастополя. І хоча ВМС України виявили цей факт і навіть локалізували місцезнаходження цієї апаратури, захопити її не змогли. Через виток даних росіяни довідались про загрозу і в останній момент встигли демонтувати апаратуру, залишивши на дні тільки кабель, який ішов до одного з берегових об’єктів Чорноморського флоту.