Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Таємна зброя: історія

8 Липня 2025, 15:50

Псевдоісторичний «литвінізм» сіє розбрат між Литвою і Білоруссю

Напівзабута, напівсира теорія, яка називає сучасну Білорусь законною спадкоємицею Великого князівства Литовського, може видаватися такою ж бентежною і тривіальною, як суперечки про спадщину Священної Римської імперії. Але незалежно від сумнівного фактажу, так званий «литвінізм» відповідає трьом важливим цілям Кремля. Оскаржує сучасну литовську державність. Розпалює суперечки між білоруською опозицією, яка переважно осіла в литовській столиці Вільнюсі, і господарями її тимчасової країни. А також спричиняє розкол у верхівці Литви.

Певною мірою ці суперечки – повний абсурд. У той час, як Україна бореться за виживання, усі вороги Кремля повинні відкинути розбіжності і допомагати. Концентруватися на історичних деталях – розвага для самовдоволених зануд. Деякі європейці подолали набагато свіжіші й запекліші розбіжності. Якщо країни, для яких окупація нацистською Німеччиною досі лишається на живій пам’яті, можуть переступити історичні тіні Другої світової війни, то, поза сумнівом, литовці здатні облишити колотнечі про події восьмисотлітньої давнини. Коли історія, географія і мова переплітаються, виникає безліч заковик і суперечностей. Найвідоміша польська поема «Пан Тадеуш» Адама Міцкевича починається словами «О краю мій, Литво!»; це привід для святкування, а не для ворожнечі.

Утім, «литвінізм» має значення. Принаймні тому, що може бути частиною проєкту Кремля з делегітимізації литовської державності. Нещодавно в Москві вийшла книжка, до якої міністр закордонних справ Сєргєй Лавров написав схвальну передмову з подібними аргументами. Мабуть, нікому не варто нагадувати, що війна Владіміра Путіна в Україні почалася з псевдоісторичних атак на українську державність.

Тож постає ще одне, пов’язане з цим занепокоєння: про десятки тисяч білорусів, які шукали політичного (або економічного) притулку в Литві. Чи будуть литвіністи серед них боротися за захист Вільнюса від можливої атаки режиму в Мінську, скажімо, після спільних військових навчань із Росією «Запад-25», що відбудуться восени цього року? Дехто може навіть вітати «визволення» Вільнюса від литовських «окупантів»?

Скептики кажуть, що ці люди заледве тягнуть на п’яту колону. Адже втекли від режиму Лукашенки і ризикують зазнати жорстокої долі з його ласки. Усі провідні лідери і групи білоруської опозиції неодноразово наголошують, що литвінізм – маргінальне явище. Але чимало білорусів роблять публічні заяви про орфографію, етнографію, географію, історію й інші суперечливі питання, лоскочучи нерви литовцям. Чи вважати ці висловлювання нерозважливими, зумисно грубими чи відверто зловісними, залежить від точки зору.

Розмір тут має значення. Із західного боку Білорусь видається відсталою провінцією. Із боку Литви – потенційно загрозливим російським сателітом із 10-мільйонним населенням, тобто втричі численнішим за населення Литви. Столиця Вільнюс (історично білоруське місто, на думку литвіністів) розташована в небезпечній близькості до білоруського кордону, лише за 35 км.

Нещодавній скандал стосувався посвідчувальних документів, виданих білоруським опозиційним керівництвом у вигнанні, на яких зображено стародавній герб Великого князівства Литовського з конем, що гарцює. Погоня з опущеним хвостом – це білоруська версія, а осідланий Вітісом кінь із піднятим хвостом – литовська. Багато країн охоче діляться національними символами (наприклад, Естонія і Фінляндія мають однакову мелодію національних гімнів). Але цей крок викликав протести з боку литовців, а потім і обурення з боку білорусів.

Отже, нехай «литвінізм» і нісенітниця, але це нісенітниця, що сіє розбрат. До того ж, спричинює розбрат у литовському суспільстві й уряді. Відділ стратегічних комунікацій збройних сил надзвичайно пильно стежить за «литвінізмом»; інші відомства, як-от служба безпеки VSD, набагато більше стурбовані тим, що мінський режим використовує членів білоруської діаспори для саботажу й інших каверз, зокрема нападів на лідерів опозиції. Дійсно, служба безпеки нещодавно заявила, що кремлівська операція впливу «покликана спровокувати конфлікти між протилежними силами – білорусами, які відстоюють «литвіністські» ідеї, і так званими литовськими групами, які, схоже, чинять їм опір».

Пильність справді не завадить. Утім, треба знати міру.

читати ще