Голомозі молодики силою тягнули опозиційних депутаток, генпрокурор на похапцем зібраному брифінгу звинувачував Юлія Тимошенко у вбивстві Євгена Щербаня, один із златоустів «партії влади» прорікав чергову майже біблійну істину: не їв часнику – запаху не буде, а фракція УДАРу розпочала збирання підписів для скликання позачергової сесії Верховної Ради. А разом із тим, поза іншими сюжетами, події цього дня актуалізували проблему, яка в Україні ще не стала достатньою мірою артикульованою чи то о-словленою, як переклав цей «імпортний» термін один львівський філософ.
Отож – для початку на рівні абрису – про цю проблему.
Хоча Україна і не Росія, але феномен так званих «системних лібералів» у ній уже встиг ствердитися – хоча й не так міцно, як у в колишній метрополії. І не тільки ствердитися, а й стати невід’ємною частиною суспільно-політичного життя. Невід’ємною, а водночас шкідливою, наче хронічна хвороба.
Хто ж такі ці «системні ліберали»? Йдеться про ту частину інтелектуальної спільноти України, яка постійно декларує свою європейськість, модерність (чи навіть пост- і постпостмодерність), прихильність принципам демократії, вільного ринку, свободи слова, побудови громадянського суспільства – а водночас головний вогонь своєї критики спрямовує проти нинішньої опозиції і прагне «конструктивно співпрацювати» з чинною владою.
Читайте також: Українська інтелігенція:ідейний розкіл
Причиною цього є не тільки особисті моральні якості «системних лібералів», хоча і їх не слід ігнорувати; головна причина – настанова «сислібів» на застосування до українських реалій ідеологічних схем та ментальних матриць, вироблених у розвинених країнах Європи впродовж останніх десятиліть. Отож «системні ліберали» України щосили намагаються грати ту роль, яка притаманна нині інтелектуалам Заходу у взаємодії влади з громадянським суспільством, але за конкретних вітчизняних обставин об’єктивно не підіймаються вище за лакеїв можновладної олігархії, за її корисну для дезорієнтації суспільства обслугу.
Останні три роки «сисліби» України – й україномовні, й російськомовні, й галицькі, й харківські – виступають під гаслом: «Треба ж щось робити!», а відтак співпрацюють з «партією влади» на центральному і регіональному рівнях. Логіка проста: мовляв, якщо не ми, то прийдуть або відверті агенти Кремля, або банальні кримінальники. Мовляв, краще нечесними способами і під орудою нечесних політиків проводити ліберальні реформи, ніж чесно «умити руки» і віддати країну на пограбування та знищення.
Виходячи з цих концептуальних засновків, вітчизняні «системні ліберали» спершу критикували опозицію до чинної влади за її «неконструктивність» – мовляв, треба займатися «малими справами», покращувати життя конкретних людей у конкретних населених пунктах, підтримуючи можновладців у тих випадках, коли ті проводять сміливі та корисні реформи. Потім вони ганили тих, хто під час підрахунку голосів на виборах до Ради силою опирався незчисленним намагання фальсифікувати результати виборів на користь кандидатів від чинної «еліти» – мовляв, це некультурно, слід писати заяви до суду і сумирно чекати на його вирок. Затим «сисліби» голосно обурювалися «непарламентським поводженням» тих опозиційних фракцій, які заважали «партії влади» в новій Верховній Раді систематично й відкрито порушувати Конституцію та Закон про регламент, голосуючи чужими картками. Тепер же вони знову було завели добре відому пісню про «конструктив» і про те, що не слід провокувати невиваженими діями владу, мовляв, вона приречена на проведення радикальних реформ, слід з нею активно співпрацювати…
І якраз саме тут на світанку 18 січня голомозі кремезні молодики (офіційно – представники Державної виконавчої та пенітенціарної служб) насильно викидають трьох жінок-депутаток (Олександру Кужель, Людмилу Денисову та Тетяну Слюз) із лікарні «Укрзалізниці» у Харкові, де вони перебували з екс-прем’єром Юлією Тимошенко, котру там лікують. Причому прес-служба УМВС у Харківській області заявляє, що все було зроблено в межах закону – мовляв, Дзержинський районний суд Харкова виніс ухвалу про усунення перешкод в діяльності установ та видалення вказаних осіб з відокремленого охоронюваного блоку дев’ятого поверху лікарні. Вперед, голомозі!
Читайте також: Оксана Пахльовська про владу й інтелігенцію
Виникає логічне запитання: яка конструктивна співпраця з «партією влади», яка ще спільна законотворчість, якщо Дзержинський (оцініть символічність!) районний суд скасовує статтю 17.2 «Закону про статус народного депутата України», де йде мова про депутатське право «безперешкодного доступу на всі підприємства, в установи та організації, розташовані на території України, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, режиму секретності»? І якщо голомозі молодики своїми діями скасовують конституційне положення про депутатську недоторканність, а на додачу ще й демонструють свою кримінальну сутність, тягнучи босих та напівроздягнутих жінок як худобу?
Три роки «сисліби» України докладали всі можливі зусилля, щоб хоч якось облагородити, цивілізувати чинну владу, – і ось що маємо «на виході»…
Щоправда, деякі із зазначених персонажів уже встигли прокоментувати ситуацію – мовляв, ця влада таки справді дурнувата, але в жодному разі не можна навіть натякати на можливість силового спротиву їй, бо це призведе до страхітливих наслідків! Треба, втім, активно протестувати, треба писати і скаржитися… Куди? Очевидно, до Дзержинського районного суду і до ідейних нащадків «залізного Фелікса» з генпрокуратури. Головне – щоби тільки нічого не загрожувало руйнацією тій політичній та економічній системі України, у якій так добре пригрілися красномовні борці за світле, хоча й дуже віддалене, майбутнє народу – «системні ліберали».