Алла Лазарева головна редакторка «The Ukrainian Week, Edition Francaise», керівниця напрямку іномовлення, власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Сирійські паралелі

Світ
16 Червня 2022, 14:13

«Бомбардування, облоги, руйнування, масові вбивства… Я дивлюсь телевізор, читаю пресу та постійно повертаюся думками до подій, що сталися в моїй країні одинадцять років тому», — каже Махмуд, дивлячись уважно кудись далеко, десь за дахами багатоповерхівок паризького передмістя. — «Подібності очевидні. Всі ці звірства, що здійснює в Україні російська армія, вона вчиняла, за тим самим сценарієм, у нас у Сирії».

Махмуду виповнилося 20 років, коли на сирійських землях забуяла Арабська весна. «Ми виходили на демонстрації та щиро вірили, що мирні протести здатні зламати диктатуру, що сила любові до своєї країни — найпотужніша зброя, що світ нас підтримає, а ворог буде подоланий, бо добро завжди мусить перемагати зло», — каже він та доливає собі вина з великої скляної синьої карафки. — «Прозріння настало швидко: прийшло разом з танками та снайперами, що били впритул по протестувальниках. Я взяв зброю до рук та навчився вбивати».

 

Читайте також: Ізраїльський доброволець: «Український героїзм почасти вимушений, тому що нам бракує високотехнологічних засобів боротьби з ворогом»

 

Махмуд має статус політичного біженця. У Францію потрапив після того, як радіо, де він працював, було знищено, головного редактора викрадено та згодом вбито. «Коли в 2015 році на допомогу Башару Асаду прийшла російська армія, сирійська влада навчилась конфісковувати борошно та інші продукти. Голод — це також зброя», — каже Махмуд. — «Облога Алеппо, другого за величиною міста країни, здійснювалася за участю росіян. Вони ж доклалися до того, щоб наприкінці 2016 зрівняли з землею половину міста. Тактика випаленої землі… Я дивився репортажі з Маріуполя і бачив Алеппо: зруйновані квартали, братські могили з цивільними, нестача води, світла, продуктів… А також — викрадення противників режиму та показові страти, з метою залякати інших…»

«Військову тактику випаленої землі, що характерна для Середньовіччя, застосовували зокрема в Ідлібі, на північному заході Сирії, поблизу турецького кордону, — розповідає в одному з репортажів французька журналістка Клер Пуансіньйон, яка добре не раз відвідувала Сирію. — Там тоді скупчилися біженці — переселенці з тих регіонів, що взяла під контроль армія Асада за допомогою російської авіації. Втручання Туреччини завадило Асаду і Путіну просуватись уперед і підштовхнуло Путіна до переговорів про припинення вогню в Астані». Клер Пуансіньйон цитує міжнародну організацію Human Rights Watch (HRW), що констатує використання Росією та Сирією «міжнародно забороненої зброї», включно з касетними бомбами, які також застосовуються в Україні. Документ датований 2017 роком. Вже тоді про заборонені практики було відомо, але Росія не дістала жодного справжнього покарання, жодних дієвих санкцій. «ООН дуже громіздка структура, – каже Клер у розмові з Тижнем. — Вона практикує бачення, згідно з яким є кілька великих країн, що мають неформальне право на вплив. У випадку з Сирією, такою державою за замовчуванням була Росія. Женевська конференція 2012 року спрацювала в інтересах Москви».

 

Читайте також: Дроноцентричний удар

 

«Сподіваюся, українці швидко засвоять уроки, що їх отримали сирійці внаслідок перебування в себе російської армії, – написав у себе в твіттері відомий англо-ліванський журналіст та режисер Оз Катерджі, коли тільки почався повномасштабний наступ. — Ніколи не повідомляйте, де ховаються від бомбардувань жінки з дітьми, де розміщені лікарні та харчові склади. Росія обстрілюватиме їх першими. Не повідомляйте про ці схованки ООН. Росіяни дістануться до інформації та закидають їх бомбами». Попри те, що Оз Катерджі їздив робити репортаж з війни в Україні, його не почули. Обстріл пологового будинку та драматичного театру в Маріуполі, школи в Білогорівці та сотень інших цивільних обʼєктів свідчать, що застереження не були марними. Терор мирного населення — свідома, випробувана тактика «другої армії світу». До цього треба бути готовими, без ілюзій та рожевих окулярів.

«Я дуже не хотів їхати з Сирії, — каже Махмуд, колишній журналіст та повстанець, нині — скромний бухгалтер невеликої французької фірми. — Я тримався до останнього, бо думав: це — моя країна! Чому той, хто мріє про її щасливе життя та готовий працювати ледь не цілодобово, мусить тікати з дому? Але російська зброя перетворила мій будинок на згарище. Моя наречена й матір дістали погрози, дружину мого колеги закатували й викинули помирати… Ми виїхали з Ідліба вночі, чужою машиною, а дім наш на світанку спалили». Чоловік каже, що війна в Україні для нього — промінь надії. «В українському випадку Росія — прямий агресор, в сирійському — збройна підтримка антинародного, злочинного режиму, — вважає він. — У нас спільний ворог: коаліція диктаторів, які підтримують один одного. Перемога України послабила б цей табір, створила б нові можливості для повалення таких режимів, як білоруський, сирійський… Але будьте пильними. Не майте ані жалю, ані ілюзій щодо свого ворога. У Сирії, щоб підштовхнути селян до втечі та зрештою заморити голодом населення, росіяни бомбили з літаків поля пшениці та ячменю. В Україні зерно викрадають та намагаються продати… Це все — ланки одного ланцюга, складові війни без правил».

 

Читайте також: Обережно, міни. Як працюють сапери на Київщині і чому розмінування на десятки років – не перебільшення

 

«Аби послабити опонентів Асада, Росія всіх записує в «бойовики», — згадує в одній з публікацій Мішель Дюкло, колишній посол Франції в Дамаску з 2006 по 2009 рік. — Але є повстанці проти режиму і є — терористи, це різні сили. Заперечити відмінність є для Москви великим військовим викликом. Я вважаю доречним казати про національне повстання». Дискредитація противника — це теж давня зброя пропаганди Кремля. Її вживали і за царату, і за СРСР, і за Путіна, і за Єльцина. «Всі гуманітарні норми та закони війни, які нам так чи інакше вдалося прописати в міжнародному праві наприкінці XX століття, були викинуті Росією на смітник. Це – жахлива невдача», — визнає дипломат Мішель Дюкло. Він наголошує, що французька дипломатія, захищаючи свої економічні та безпекові інтереси, не мусить забувати про прагнення цивільного населення в тих гарячих точках, де палає війна. Люди хочуть не просто жити, а жити гідно та вільно. За що й вмирають. Було б дуже доречно, якби сирійські уроки брала до уваги не лише українська армія, але й дипслужба Франції, особливо в питаннях діалогу з агресором.