Ось воно й сталося. Сенат, верхня палата польського парламенту, більшістю голосів звернувся до Сейму з пропозицією визнати події на Волині 1943 року «геноцидом поляків» з боку українських націоналістів й оголосити 11 липня днем пам’яті його жертв.
Українська влада, як завжди, нічого не робила, щоб протистояти таким тенденціям у сусідній державі, щоб вести якусь контргру, і чекала до останнього моменту, а зараз МЗС України «вивчає» постанову польського Сенату. Особливо зворушує, що польські сусіди зробили це напередодні саміту НАТО у Варшаві, на якому мали обговорювати, зокрема, допомогу Україні. Що ж, тепер я починаю вірити, а не вважати легендою, що під час Другої світової польські улани кінною лавою ходили в атаки на німецькі танки й рубали їх шаблями. Дуже героїчно, виключно, але не дуже розумно…
Рішення Сенату вельми посилить позиції Кремля, надихне його на подальші «подвиги», зробить ще нахабнішим і суттєво послабить Україну, хоча найбільше її послаблює нинішня українська влада.
Польське суспільство виявилося далеко не зрілим і не європейським, продемонструвавши елементарну нездатність розуміти геополітичний зв’язок між безпекою України та безпекою Польщі. Адже сьогодні саме Україна є реальним захисником Польщі. Допоки ми тримаємо фронт на Сході, поляки можуть почуватися у відносній безпеці.
Дивно, що знов і знов у Польщі намагаються розігрувати проти України «волинську карту», хоча, здавалося б, цю проблему цивілізовано й справедливо вирішили президенти Кучма і Квасневський, а потім підтвердив Ющенко. «Прощаємо і просимо прощення» — це єдино можлива формула, коли справді прагнуть примирення, а не історичного виграшу за рахунок ближнього.
Мабуть, знову спрацював синдром Тешинської області. У 1938–1939 роках Польща замість того, щоб виступити єдиним фронтом із Чехословаччиною проти Гітлера, скориставшись скрутою чехів, захопила їхню Тешинську область (на північному сході країни), взявши участь разом із Німеччиною та Угорщиною в територіальному розшматуванні Чехословаччини. Але остання, її називали «зброярською майстернею Європи», була єдиним у регіоні реальним і сильним потенційним союзником Польщі. Разом вони могли доволі ефективно протистояти нацистській Німеччині. Долучившись до нищення Чехословаччини, Польща підписала собі смертний вирок, перетворившись на приречений об’єкт геополітики Гітлера й Сталіна. Нині ситуація подібна. Поляки, які ухвалили таке авантюрне та безвідповідальне рішення (це фактично удар у спину України, що воює та прикриває її на сході), дуже сподіваються на НАТО, думаючи, що за його спиною можуть безкарно дозволити собі самогубні кроки. Проте Польща в 1939-му мала дуже серйозні гарантії Великої Британії та Франції, що навіть оголосили Німеччині війну за три дні після нацистського нападу на неї. І чи дуже це допомогло полякам тоді? Допомогло, але після шести років жорстокої нацистської окупації та гірких страждань польського народу… То чи варто знову йому переживати велику національну трагедію, аби ще раз переконатися, що 2 × 2 = 4?
Екс-міністр закордонних справ Польщі пан Сікорський два роки тому прохопився, що Путін таємними каналами звертався до лідерів своєї країни з пропозицією взяти участь у територіальному розборі України. За словами Сікорського, він відмовився. Але тепер ми бачимо, що відмовилися не всі… І не всі зробили висновки з 1939 року, до якого поляки й самі за власною ініціативою прямували, намагаючись домовитися з Гітлером. У 1934-му останній уклав таємний договір із Пілсудським про війну проти СРСР. За польсько-німецькою домовленістю, після спільної перемоги окупована більшовицькою Росією у 1919–1920 роках територія Української Народної Республіки мала дістатися полякам. Однак промоутер цих процесів Юзеф Пілсудський помер у 1935-му.
Волинські події 1943 року важко адекватно зрозуміти, не беручи до уваги той факт, що польський емігрантський уряд вів тоді на Волині колоніальну війну проти українців, яка типологічно не дуже відрізнялася від колоніальної війни Франції в Алжирі та Португалії в Анголі.
Україні нічого не лишається, як ухвалити симетричний закон про польський геноцид проти українців західних земель з боку Армії Крайової, «Батальйонів хлопських» та інших польських формувань. Інакше нас постійно шантажуватимуть, виторговуючи капітуляцію за капітуляцію, спекулюючи на нашому важкому становищі.