Однак історія побудованого у 1916-му та відбудованого в основному відповідно до оригіналу після великої пожежі 2005 року будинку приховує у собі неочікуване бачення ідеологічного настрою німецької буржуазії у XX столітті. Ельмау є відображенням історії менталітету німецького освіченого середнього класу, який зрадив свої начебто гуманістичні ідеали на користь націонал-соціалізму і зберіг за собою культурно-критичні застереження щодо німецької інтеграції до Заходу навіть після 1945 року. Про те, що внутрішня дистанція між німецькими елітами та Заходом ще не повністю подолана, свідчить нерішуча позиція Німеччини, у спільній підтримці України проти російського вторгнення.
Засновник замку Ельмау Йоганнес Мюллер був протестантським теологом, який порвав з лютеранською церквою, а потім проповідував релігійне послання, яке відповідало його особистому баченню. Центральною для нього була ідея, що індивід може наблизитися до божественного, лише подолавши «я» і злившись в тісну спільноту.
Маючи замок, будівництво якого стало можливим завдяки пожертві заможного шанувальника, Мюллер отримав вражаюче місце, де він міг прийняти все більшу кількість послідовників і дозволити їм практикувати його рекомендації щодо реформування життя, не відволікаючись на впливи зневаженої ним сучасної цивілізації. У спільних танцях під класичну музику, наприклад, Мюллер побачив спосіб звільнитися від нібито доленосного ув’язнення в его і злитися з «ти». Його антиіндивідуалістичні та антимодерністські ідеали із народно-націоналістичним нахилом знайшли великий резонанс у націонал-консервативних, але, безперечно, також і в ліберально-орієнтованих колах.
Під час Веймарської республіки Мюллер не брав на себе політичних зобов’язань, але представляв свою філософію як піднесене над «низькими» сучасними конфліктами інтересів духовне вчення. Тим несподіванішим для багатьох його послідовників було те, що в 1933 році він з палкою відданістю присвятив себе Адольфу Гітлеру. Навіть якщо він не повністю поділяв ідеологію НСДАП, він все одно вважав, що «фюрер» був посланий Богом спасителем німецького народу від «егоїзму».
Читайте також: Баварська ідилія для російських олігархів
Нацистські правителі з підозрою ставилися до світогляду Мюллера, але тривалий час терпіли езотеричну діяльність його громади в Ельмау. Однак у 1944 році його посадили під домашній арешт, а замок перетворили на госпіталь Вермахту. Після закінчення війни окупаційна влада США визнала власника замку, який тепер називав своє захоплення Гітлером «помилкою», нацистським злочинцем та конфіскувала його майно. Тепер Ельмау став бунком відпочинку для «переміщених осіб», де люди, які пережили Голокост, могли підготуватися до свого повернення до гідного існування.
Йоганнес Мюллер помер у 1949 році, а через два роки замок повернули його родині. Далекі від того, щоб поставити під сумнів свої власні переконання щодо їхньої структурної близькості із демоном нацизму, що проявляється у сумнозвісному гаслі «Спільне благо переважає над особистим» (нім. «Gemeinnutz geht vor Eigennutz»), послідовники Мюллера безперешкодно продовжували слідувати вченню свого господаря та ритуалам, які він прописував. Таким чином вони висловлювали свою приховану неприязнь до «озахідненої» федеративної республіки та її «американізованої» культури.
Однак такий стан справ радикально змінився, коли Дітмар Мюллер-Ельмау, онук Йоханнеса Мюллера, взяв на себе управління замком у середині 1990-х. Ще в підлітковому віці він повстав проти розгулу антимодернізму та антиамериканізму в Ельмау, в якому також бачив приховані елементи антисемітизму. Він поїхав до Нью-Йорка вчитися і створив у США успішну компанію із розробки комп’ютерного програмного забезпечення, яку врешті-решт продав, щоб використати виручені кошти на таку необхідну реконструкцію замку.
Однак Мюллер-Ельмау також повністю переробив замок програмно та концептуально. З того часу там мали боротися із впливом, який все ще діє в Німеччині проти нібито культурно «безкорінного» Заходу та його «споживацького суспільства». Саме цей уплив зробив навіть помірний середній клас сприйнятливим до тоталітарної нацистської ідеології. З цією метою новий меценат залучав на великі заходи в Ельмау найкращі міжнародні гуманітарні уми, переважно із США та Ізраїлю. З тих пір тут також дають концерти провідні світові зірки класичної музики та джазу. Тим часом відкрита та різноманітна атмосфера зробила палац популярним місцем відпочинку для провідних німецьких та іноземних політиків та інших відомих громадських діячів.
Той факт, що глави урядів провідних індустріальних держав демократичного світу збираються в замку Ельмау, увінчує бачення Дімара Мюллера-Ельмауса щодо того, щоб зробити його центром трансатлантичного обміну. Якщо Ельмау колись був осередком антизахідництва, то сьогодні він виступає за його подолання та супротивне визнання цінностей вільного світу. Таким чином ,це найбільш відповідне місце для проведення саміту G7. Тому що сьогодні, як ніколи з 1945 року, на кону майбутнє західних демократій. Тільки якщо Захід буде назавжди єдиним і послідовно протистоятиме російській агресії та іншим тоталітарним загрозам, він виживе. Зрештою, не в останню чергу «Велика сімка» зобовʼязана приймати важливі рішення. Історія та сьогодення замку Ельмау, ймовірно, надихнуть її членів на це.