День міліції відзначається в Україні 20 грудня згідно з Указом Президента (№ 567/92, від 17.11.92 р.) в день прийняття Верховною Радою України в 1990 відповідного закону. Зараз, коли галузь учергове опинилася на порозі свого реформування в зв’язку зі зміною уряду, коли вітчизняних захисників порядку не лає хіба що лінивий, можна робити вигляд, що нічого не сталося, й обмежитися офіційними привітаннями, або знову пожартувати. Натомість Тиждень вирішив подивитися впритул на структуру сил, які покликані дбати про порядок, безпеку та спокій громадян. Сил – у широкому сенсі: і підрозділів МВС, і Внутрішніх військ, і навіть СБУ. Звісно, в кожного чимало претензій до охоронців порядку. Одне зрозуміло: могло би бути ще гірше. Це якби їх зовсім не було.
[461]
КОМЕНТАР
Віктор Чумак
директор програм політичного аналізу та безпеки Міжнародного центру перспективних досліджень
Забагато спецпризначенців
Головна проблема – недосконала структура українського спецназу – звичайно, не покращує показники ефективності його діяльності. У нас надто багато різних спецпідрозділів, які переважно дублюють функції, які можна було б передати одному. Не забуваймо й того, що тепер спецпідрозділи МВС та внутрішніх військ мають різне підпорядкування. Це дуже велика, я б навіть сказав, загроза, бо між структурами виникає конкуренція.
Найкращим виходом була б спеціалізація та об’єднання всіх спецзагонів (окрім «Альфи» СБУ, яка завжди має залишатися автономною) за видом діяльності. Їх варто розділити на три сфери: 1) антитерористична діяльність; 2) боротьба з організованою злочинністю; 3) охорона громадського порядку, охоронадержавних будівель, ескортування засуджених, боротьба з масовими заворушеннями тощо.
Важливим моментом цієї реформи має стати ліквідування внутрішніх військ взагалі, які є анахронізмом та пережитком радянської епохи. Їх потрібно перетворити на так звану «гвардію МВС», яка має об’єднати всі спецзагони, що зараз входять до структури МВС та ВВ. Це має різко підвищити ефективність діяльності всіх загонів, забезпечтити централізованість та координацію. Це також має зняти, нарешті, проблему дублювання та конкуренції.
Слід зазначити, що у внутрішніх військ та їхніх спецпідрозділів є деякі функції, які неможливо перекласти на міліцію чи її «спецназ». Це, в першу чергу, охорона засуджених, охорона спеціальних об’єктів державного значення, наприклад дипломатичних представництв, державних органів, атомних станцій. Цим не мають займатися війська у прямому сенсі цього слова, якими є на цей момент ВВ України.
Ну, і останньою важливою проблемою є традиційне недостатнє фінансування. Звідси й постійна ротація кадрів, адже за ті зовсім незахмарні гроші, які отримує працівник спецзагону (офіційна платня бійця «Беркуту» становить біля 500(!) грн), не кожний погодиться ризикувати здоров’ям та життям. Тому, ця сфера потребує найприскіпливішої уваги держави, бо саме за цими загонами спеціального призначення майбутнє національної безпеки.