«Нами керує обслуга великих європейських концернів, заточена на короткотермінові інтереси промислових груп, — зазначив у своєму твітері французький депутат Європарламенту Рафаель Глюксманн. — Ці групи розміщують виробництво в Китаї, де використовується рабська праця уйгурів. Я зроблю все, щоб Європейський парламент викинув на смітник угоду про взаємний захист інвестицій між ЄС та КНР. Цей документ — величезна моральна помилка та серйозний стратегічний прорахунок». Хай навіть Рафаель Глюксманн не оминає жодної можливості привернути увагу до проблеми уйгурських концтаборів у Китаї, провалити ратифікацію справді суперечливого договору з КНР буде неймовірно складно. Європейсько-китайська угода про взаємозахист інвестицій, підписана 30 грудня 2020 року після шести років інтенсивних перемовин між Європейською комісією та КНР, має потужних лобістів та могутніх прихильників. «Політики з оточення Дональда Трампа доклалися до того, що європейці, на яких чинився тиск із метою змусити їх збільшити витрати на НАТО, зрозуміли, що вони більше не можуть повністю розраховувати на Сполучені Штати, — пише канадійський часопис Journal de Québec. — Це усвідомлення, вочевидь, посприяло пришвидшенню переговорів ЄС із Китаєм».
На ратифікацію угоди про захист інвестицій Європарламент має два роки. «Досить боятись власної тіні та працювати на інтереси Volkswagen, Siemens та інших великих корпорацій, пов’язаних із Китаєм, — переконує з трибуни колег-депутатів Рафаель Глюксманн. — Будьмо політиками, а не комерсантами: лише так ми станемо потужними». Але попри численні проблеми, що їх містить у собі справді контроверсійна угода, узгодженого бачення своїх майбутніх відносин із Китаєм Євросоюз досі не сформулював. Пекін має безліч можливостей, щоб розділяти та владарювати, маневруючи між європейськими країнами та граючи на інтересах кожної з них.
«Договір не лише нівелює моральні аспекти співпраці з комуністичним режимом, який зневажає права людини та переслідує уйгурів, — зазначила в розмові з Тижнем економістка Жюлі Монфор. — Він асиметричний, бо надає Китаю широкий доступ до європейської індустрії без пропорційної взаємності. Китайський ринок залишається закритим, він керується не ринковими законами, а Комуністичною партією, яка звикла застосовувати свої тіньові схеми. Європейські депутати виявлять мудрість та громадянську зрілість, якщо відмовляться ратифікувати цю угоду, що має не лише економічне, а й геополітичне значення. Їм знадобиться багато сили та волі, щоб протистояти шаленим політичним та економічним тискам».
Чи можна сподіватись, що Європарламент під впливом нових обставин, спричинених, зокрема, епідемією COVID-19, відмовиться від подальшого узалежнення від КНР та не ратифікує угоду про інвестиції? Французький адвокат Вільям Бурдон, автор позову проти кількох великих європейських концернів (Uniqlo France, Inditex, SMCP, Skechers), яким висловлено підозру в опосередкованому використанні рабської праці уйгурів, оцінює перспективу на рівні 50х50. «Існує попит на оновлення правового поля, — заявив він на нещодавній пресконференції. — Настав час змінити правила глобалізації та покласти край подвійним стандартам. Ми імпортуємо товар ціною крові, страждань та сліз. Купувати одяг, виготовлений у китайських «виправних таборах», — це ставати співучасниками злочину».
Попри те що левова частка роботи Європейського парламенту традиційно присвячена проблемам внутрішнього життя країн-членів ЄС, глобалізація та світова санітарна криза дедалі частіше ставлять на його порядок денний зовнішньополітичні теми. Європарламент стає не тільки регулятором, а й інструментом правового оновлення. Тенденцію добре ілюструє прецедент із концептом «обов’язку пильності». Щойно Європейська комісія ухвалить відповідну директиву, документ про розширення компетенції обов’язку потрапить на розгляд та ратифікацію до європейських депутатів.
Сам концепт «обов’язку пильності» вже декілька років працює, зокрема, у Франції, Німеччині, Нідерландах, Швейцарії та кількох інших європейських державах, але не на всій території ЄС. Він зобов’язує замовника продукції піклуватися про умови праці на підприємствах своїх зарубіжних партнерів та нести фінансову відповідальність за нещасні випадки, що можуть статися на фабриках «третього світу». До розширення компетенції до рівня майбутнього закону, який згодом може стати обов’язковим на всій території ЄС, підштовхнула трагедія, що сталася у квітні 2013 року в Бангладеш. Тоді у місті Савар обвалилася будівля Rana Plaza, поховавши під своїми уламками понад тисячу осіб, зокрема працівниць п’яти швейних фабрик та їхніх дітей. Нині адвокати родин загиблих домагаються, щоб західні партнери фабрик встановили пенсії рідним жертв тієї смертоносної аварії. Справа рухається повільно, бо апелює, за відсутністю на час трагедії відповідного закону, до доброї волі європейських брендів. Задля попередження подібних інцидентів група європейських правників працює над запровадженням «презумпції винуватості» стосовно тих західних фірм, що шиють одяг у Бангладеш, Китаї, Індії, Таїланді… Термін пропонує перекласти відповідальність із виконавця на замовника, а той уже мусить гарантувати, що товар виготовлений із дотриманням соціального пакету та без використання рабської праці.
Читайте також: Жан-Сільвестр Монґреньє: «Європа має визнати існування євразійського фронту поряд із середземноморським та близькосхідним»
Не можна сказати, що Китай зрадів спробам гуманізувати виробничі процеси. У відповідь на санкції США, Канади та ЄС проти чотирьох найвищих керівників країни через існування фактичних концтаборів Пекін відповів симетричними заборонами для західних політиків, зокрема проти групи депутатів Європейського парламенту, що домагаються відмови від угоди про взаємний захист інвестицій із Китаєм. Західні підприємства, що виробляють одяг та взуття в Китаї, потрапили в лещата між вимогами моралі та економічними реаліями. Нещодавно під тиском правозахисників фірми групи Inditex засудили на своїх сайтах репресії проти уйгурського населення. Але заява протрималась на них недовго. Текст прибрали, бо Китай миттєво позакривав свої комерційні сайти для товарів групи, а для брендів це величезні грошові втрати.
Коли три тижні тому шведський H&M, американський Nike, німецький Adidas та японський Uniqlo проголосили бойкот бавовні, виготовленій у провінції Сіньцзянь, де компактно мешкають уйгури, Пекін зреагував аналогічно. Регіон перекриває 1/5 світового бавовняного ринку та постачає численних гігантів текстильної продукції. Продукція протестувальників оперативно зникла з китайських продажів, а відомі китайські співаки, актори та блогери різко відмовились рекламувати продукцію «перебірливих» брендів. «Китайці не дозволять іноземцям користатися з Китаю та водночас критикувати його», — наголосив міністр закордонних справ Китаю. Економіка впливає на дипломатію дедалі більше, тож дебати в Європарламенті про умови економічної співпраці між ЄС та КНР обіцяють бути жорсткими.
Ше однією конфліктною темою зовнішньої політики для Європейського парламенту залишаються відносини з Туреччиною. Анкара болісно реагує на той факт, що Євросоюз планує розпочати переговори про кандидатство з кількома балканськими країнами — Північною Македонією, Албанією, Косово та в перспективі Сербією. Натомість переговори про членство з Анкарою не рухаються з місця десятиліттями. Інші перемовини — на теми війни в Сирії, економічних мігрантів, свободи висловлень у Туреччині, прав курдської меншини — просуваються дуже важко. Нещодавній візит до Анкари голови Європейської ради Шарля Мішеля та очільниці Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн швидко прозвали «Софагейтом» через те, що Ердоган відсадив окремо на диван пані фон дер Ляєн, звертаючись переважно до Шарля Мішеля. Після повернення до Брюсселя голова Єврокомісії відразу дала знати про своє незадоволення.
«Це символ розбрату, а не єдності!» — зреагували депутати Європарламенту, обговорюючи візит. «Ми чекаємо більшого від закордонної політики ЄС, — зазначив під час дебатів голова групи народників у Європарламенті Манфред Вебер. «Не хочу бачити Євросоюз ані слабким, ані наївним, — заявив своєю чергою французький держсекретар у європейських справах Клеман Бон. — Ми маємо справу з переговірниками, — такими, як турецький президент, які розуміють силу образу та ціну символів. Мусимо ставати жорсткішими». Мало-помалу реальність змушує європейських політиків прощатися з прекраснодушними ілюзіями.
Обговорення у стінах Європарламенту доповіді «Дезінформація та пропаганда — вплив на діяльність правової держави та забезпечення демократичних процесів», що відбулося 13 квітня, — також важливий крок до усвідомлення реалій у взаєминах з іще одним непростим зовнішнім партнером Євросоюзу — Росією. Дискусія відбулась за зачиненими дверима, але тези документа не залишають сумнівів. Дезінформацію визнано «небезпекою для демократії» та перешкодою до забезпечення прав людини. Залишилося оновити правове поле та дипломатичний інструмент спілкування з носіями небезпек, себто з авторитарними, експансивними режимами за межами ЄС. Чи готовий Європейський парламент спробувати себе в такій новій іпостасі? Навіть якщо не зовсім готовий — мусить.