Щоправда, для цього потрібне не просто збіговисько, а тісні лави, де тіла щільно притиснуті одне до одного. Так міркує у своїй розвідці «Маса і влада» Еліас Канетті. Маси здатні поставати стихійно, до того ж їм властиве неабияке прагнення зростати. Розсіюватися вони можуть так само раптово, як і виникати, у них постійно живе загрозливе передчуття розпаду. Кому ж не відома така важлива ознака останнього, як паніка? Хоча тоді ми маємо справу не з масою, а з індивідами, які намагаються відокремитися й утекти.
Є закриті маси, що ніби відмовляються збільшуватися. Ці об’єднання за своєю природою охоплюють лише обмежену кількість членів і регулюють склад за допомогою суворих правил. У минулому вони виникали у вигляді соціальних інститутів, яким було властиво мати свої церемонії, спрямовані на зміцнення мас. Але серед них надто швидко ширилася жага знищення, коли руйнується мало не все, що трапляється під руку. Принагідно можна пригадати, як натовпи християн відбивали голови й руки грецьким богам, а скопища реформаторів і революціонерів скидали скульптурні зображення неугодних святих.
Читайте також: Під навалою мас
Та нерідко стається й так, що відбувається раптовий вибух у межах закритої маси, супроводжуючись неабияким виверженням. Тоді народжується відкрита маса — об’єднання, що вільно віддається своєму природному прагненню зростати. І найпершою з її предметних рис є відчуття переслідування. Однак напад на неї ззовні може тільки сприяти зміцненню маси. Тоді люди тримаються купи ще завзятіше. Натомість напад ізсередини пояснюється індивідуальним підступом: колектив неодмінно сприймає це як підкуп і зраду. У кожному разі маса часто нагадує обложену фортецю. Саме тут виникає можливість її приборкання. Наприклад, релігіям потрібна не сама маса, а слухняна паства. Віруючих збирають у тих самих приміщеннях у той самий час, вдаючись щоразу до тих самих дійств. Масу доводять до розслабленого стану, який збуджує, не завдаючи особливої шкоди.
Отже, маса постійно прагне зростати, створюючи при цьому інститути збереження закритих мас. У ній панує рівність. Крім того, вона любить щільність: між людьми не повинно бути жодних проміжків. Нарешті, їй потрібен спільний для всіх членів напрямок. Адже це поглиблює відчуття рівності. Маса існує доти, допоки має недосяжну мету.
Будь-яке завмирання маси наближає її до розрядки. Тому йому протистоїть ритмічність. Завдяки рухам у масі народжуються хвилі розходження та сходження. Це дає змогу виокремлювати маси повільні та швидкі. Наприклад, політичні, спортивні та військові є швидкими. Від них суттєво відрізняються мляві релігійні, яким властива віддаленість мети. Це мандрівні маси, які перебувають у пошуку щасливого життя. Серед них панує ідея якомога довше затягнути процес, що веде до розрядки. Всі релігії в такому затягуванні досягли неабиякої майстерності. Адже здійснювати контроль можна тільки через свідоме сповільнення масових процесів. Та є і завмерлі маси. Їхня щільність свідчить про те, що їм бракує чисельності. Це маси пасивного типу, які, приміром, з’являються в театрах.
Також є маси, які переслідують. Щоб вони утворилися, достатньо оголосити мету й назвати ім’я того, за ким влаштовано гонитву. Свій початок такі формування беруть від первісної динамічної одиниці, відомої як мисливська зграя, що не любить, коли жертві щастить утекти. Розпад маси, яка знайшла та знищила свою жертву, відбувається особливо швидко. Це дуже добре знають можновладці, яким загрожує небезпека. Вони кидають масам жертву, щоб припинити їх зростання. У сьогоденній масовій культурі мало не кожен бере участь у гуртових діяннях через засоби масової інформації, які надзвичайно збуджують людей.
Читайте також: Дзеркало: погляд у безмежжя
Водночас маса втечі утворюється внаслідок загрози. Тікають усі гуртом, бо так легше: енергія одного посилює заповзяття другого. Якщо навіть кимось доведеться поступитися, решта таки врятується. Коли втікач починає думати тільки про себе, характер масової втечі цілком змінюється, перетворюючись на паніку. Та на відміну від останньої масова втеча черпає силу в тому, що всі тримаються купи. Втім, опинившись у безпеці, маса знову розпадається. Тож маса втечі є однією з найстійкіших із-поміж інших форм. Проте особливий вид мас утворюється внаслідок запровадження заборони. Часто люди самі накладають її на себе. Заборона завжди виникає з потреб тих, кого вона стосується. Тільки-но її висловлено, починається формування маси. Найкращий приклад негативної чи заборонної маси в наш час — страйк. Коли справа доходить до нього, всі учасники відразу стають рівними. Щоправда, утримати масу в такому стані доволі важко. Є й обернені маси, що утворюються за найрізноманітніших обставин. Це може бути бунт підлеглих. Обернення, коли воно вже почалося, ніколи не зупиняється і є процесом, який охоплює ціле суспільство.
Найспокійнішою є святкова маса. Їй ніхто й ніщо не загрожує, не примушує тікати. На час свята всі втіхи гарантовано. Багато заборон і перепон знято, дозволено чи навіть схвалено певні зближення поміж людьми. Тут панує атмосфера розслаблення. То чи не для такої миті й живуть люди?