Трешеві фото трупів потопельців, репортажі з імпровізованих наметових “джунглів”, де юрмляться переселенці, політичні промови на всіх рівнях… Поки Україна розбирається з Конституційною реформою, Франція, Німеччина, Італія, Угорщина та інші держави ЄС сперечаються щодо справедливих квот до розподілу кандидатів на притулок.
“Я бачив тортури й більше нічого не боюся”, – демонструє на камеру глибокі, пропалені смуги на спині молодий хлопчина, який назвався журналістові Ахмедом. “У нас у Сомалі — диктатура й громадянська війна, нема майбутнього, – важко підбирає він англійські слова. – Я не хочу залишатися у Франції, буду пробиватися до Британії. Там десь працює на будові мій дворідний брат. Там життя…”
Франція, може, і пропустила б Ахмеда через Ламанш, але британської візи він не має. Попри намір подати на притулок тільки в Лондоні, фізично дістатися до Туманного Альбіону йому третій місяць не вдається. Ахмед живе у “джунглях” – в околицях маленького французького північного міста Кале. Асоціація “Франція — земля притулку” надає йому мінімальну харчову гуманітарну та правову допомогу. “Видно, що хлопець зазнав переслідувань. Отже, на нього поширюються умови Женевської конвенції від 1951 року”, – каже Селін, активістка організації. Без особливого бажання дівчина, повагавшись, визнає, що тих, хто має право сподіватися на статус політичного біженця з-поміж мешканців “джунглів” – очевидна меншість.
Читайте також: Негостинна Європа
Хто вони, всі решта? Звичайні шукачі кращих умов життя, або — економічні мігранти. Ті, хто прагне втікти від злиднів, безперспективності, корупції, відсталої медицини та убогої освіти… Серед цього контингенту є й невелика кількість українських громадян. Але переважна більшість — вихідці з Іраку та Сирії, Афганістану та Еритреї, Лівії та Сомалі… Тільки з Сирії, за 5 років війни, виїхали 4 мільйони осіб. Половина з них оселилася в Туреччині, понад 40 000 — у країнах ЄС. “Чому заможна та стабільна Саудівська Аравія не може прийняти в себе біженців з Іраку та Сирії, – розмірковує Ерік Баі, паризький викладач економіки. – Або, скажімо, Катар чи Об”єднані Арабські Емірати? Хай би пані Меркель до них звернулася, а не до поляків, угорців, чехів, які ще не оклигали від небажаної московської присутності… Але ж ні! Німеччина прагне “пропорційно” розподілити мігрантів між жержавами-членами ЄС. Зовсім чесно, я розумію угорців, які збудували 4-метрову стіну, щоб загородитися від небажаних гостей. Розумію, хоча у Франції неполіткореткно підтримувати подібні кроки”.
Ерік ніколи не голосував за крайній правий Національний Фронт. Як більшість французьких освітян, він традиційно підтримує соціалістичну партію.”Я в захваті від нашого прем”єр-міністра Манюеля Вальса, який нехтує лівацькими табу та має жорстку позицію щодо румунських циган, наприклад, – пояснює свою позицію Ерік. – Але цього не досить. Нам потрібна принципово інша політика стосовно мігранртів, а саме — координація зусиль на загальному європейському рівні”.
Читайте також: Подбати про своїх
Подібна позиція досить поширена серед французів. Заклики до спільної іміграційної політики ЄС не зникають з перших шпальт преси. Франція та Німеччина, які лише цього року дістали відповідно 60 000 та 800 000 запитів на притулок, не хочуть самі вирішувати проблеми з новоприбулими. Париж активно підтримує ідею Ангели Меркель розподілити кандидатів на помешкання в ЄС між всіма державами-членами. Пропозицію буде обговорено на надзвичайних зборах керівників ЄС, запланованих на 14 вересня.
Польща, Чехія, Угорщина від франко-німецьких пропозицій не в захваті. Натомість чеський прем”єр Богуслав Соботка запропонував лідерам Вишеградської групи зібратися, напередодні зустрічі в Брюселі,у Празі, аби визначитися з позицією щодо мігрантів зі Сходу та Півдня. Угорщина вже побудувала стіну, яка відділяє її від Австрії, не бажаючи приймати тих, кого не запрошувала.
А люди прибувають: морем, пішки, ховаючись у вантажівках та чіплячись на ходу за потяги. Часто вони йдуть на неймовірний ризик та готові на все. Кожного зриває з рідного краю своя причина. Євросоюз помалу поступається частині з найнаполегливіших. Перспектива спільної іміграційної політики на найближчий час не проглялається, бо простої відповіді на проблему первинної нерівності не існує і не може бути.