Це сталося за лічені тижні, і всі наслідки, як і належить в інформаційну епоху, ми відстежуємо онлайн майже в режимі реального часу. Ось воно — «глобальне село» Маршалла Маклуена в несподіваній конфігурації. Проте якраз по глобалізації та по транснаціональному бізнесу вірус ударив найбільше. Поняття кордону, національної держави, значення й ролі сім’ї раптом знову почали бути актуальними, а тисячі онлайн-ідентичностей, включно з тими соціальними проектами, які трималися на нюансованих формулюваннях і саморепрезентаціях (але не більше), почали стрімко падати.
У контакті з неконтрольованим і непідвладним, чим є всі масштабні епідемії, коли неприкрита тілесність і груба реальність смерті перевертає всі тонкі, довго творені усталені соціальні ієрархії й капітали, запускаються глибинні внутрішні процеси, і звірячість людської природи починає працювати в парі з посиленою людськістю та справжнім гуманізмом — паралельно. Інколи навіть у межах того самого тіла, тієї самої людської душі. Словом, по суті, нічого нового, чи не так?
Відносно новими (і тому інколи вирішальними), як це знають усі, хто працює з людським досвідом, можуть бути тільки нюанси. Локальні історії. Несподівані повороти в приватних (або спільнотних) сюжетах. Щось, що йде всупереч «загальноприйнятій» логіці, що не вкладається в наявну теорію. Як-от, скажімо, приклад Швеції. Країна спокійної кількасотлітньої демократії. Можливо, одна з найпарадоксальніших на планеті, зі своєю глибинною філософією lagom (золотої середини в усьому), яка займає «найекстремальнішу» позицію у світі за цінностями самовираження й рівнем інновацій. COVID-19 сюди, як і в Україну, принесла міграція (щоправда, інша): шведський середній клас виїхав кататися на лижах до Італії під час спортивних канікул. Крім традиційної практики, сімейні спортивні канікули в Альпах — це ще й неминучий атрибут іміджу представників середнього класу. Так само як пиття червоного вина в обідній час, пропаговане французькими буржуа в 1950-х і описане Роланом Бартом у його розмірковуваннях про семіотику.
Читайте також: Пожежа в сусідів. COVID-19 у Польщі
Після розгубленості перших днів, коли всі майже приготувалися й наперед погодилися на заходи «безпеки», які уможливлюють пряме втручання держави в приватний простір людей, раптом перемогла свобода. Жодного карантину, просто мийте руки милом, сказав уряд. Старі культурні смисли, які лежать в основі тутешньої демократії, — свобода вибору й руху, — виявилися такими сильними, що проти них не пішли навіть державні епідеміологи, яких навряд чи можна запідозрити в зайвій філософічності мислення. «Ми довіряємо нашим громадянам і їхній індивідуальній відповідальності за себе та поведінку щодо ближнього», — сказав нещодавно представник офіційного управління здоров’я, без розпоряджень якого парламент не ухвалить жодного рішення, бо це загрожувало б йому прямою відставкою.
За винятком дистанційного викладання в університетах і в старшій школі (10–12 класи) та обмежень на зібрання більше ніж п’ятдесят осіб, Швеція живе у вільному режимі. Згодом додалося офіційне прохання влади (але не заборона) не виїжджати зі Стокгольма на Великдень і загалом утриматися від непотрібних поїздок країною. Дехто зі шведів, вслід за іноземними медіа, вважає таку політику занадто «розслабленою», проте правилам слідують усі. Навіть ті, хто, попри миття рук, і далі сидить у ресторанах та катається на лижах. Як і ті, хто вирішив поберегтися, влаштувавши собі додатковий самокарантин удома, домовившись із лояльним роботодавцем про роботу з дому.
Фахівці очікують піка в найближчі кілька тижнів, і робити висновки рано, але нині статистика оптимістичніша, ніж очікували. Якщо на початку березня Швеція займала восьме місце у світі за кількістю випадків зараження, то сьогодні спустилася на 21-ше, зі своїми 4028 випадками хвороби й 146 смертями на момент написання цих рядків. Наразі свобода точно перемогла безпеку, хоча й дуже вдарила по економіці.
На порятунок економіки уряд уже запустив кілька кризових пакетів і сьогодні виділив додаткових 10 млрд крон, після того як десятки тисяч шведів попередили про можливе звільнення в приватному секторі та у сфері культури. Десятки тисяч студентів медичних факультетів і пенсіонери-медики прийшли працювати волонтерами в місцеві лікарні. Сотні інших почали купувати продукти самотнім літнім людям і залишати їх на порозі дому.
Яка мораль цієї, ще не закінченої казки, цього відчайдушного прикладу вірності цінностям відкритості, навіть на пограниччі з начебто універсальним здоровим глуздом? Мораль є такою, яку ми собі створимо. І я, як авторка, будучи повністю сформованою в одній культурі (в українській), але живучи в іншій (у шведській), конструюю її навмисно ідеалістично, допоки не доведено протилежне.
Читайте також: Сто років виживання. Від яких вірусів постраждала Європа у XX та XXI століттях
Звичайно, за моєю конструкцією можна шукати «прагматичніші» пояснення, як-от реальна шведська неготовність до криз чи страх політиків та експертів узяти на себе відповідальність, про що говориться в країні відкрито. Або пояснювати це специфічним шведським «божевіллям» навколо концепту свободи, яке вирізняється навіть на скандинавському тлі й вимірюється статистикою (скажімо, те, що 58% шведів живуть самі, без пари, про щось таки свідчить). І все ж у мене перед очима берґманівська сцена із «Сьомої печатки» — гра в шахи зі смертю, з якої герой не зводить очей і якій першим кидає виклик. Загроза чуми відбирає нас у самих себе, але гранична чесність щодо того, на що ми здатні, могла би нас собі повернути.