Спостерігаючи за бурхливим життям голландської столиці, важко сказати, що в країні є проблеми з толерантністю. На вулицях міста можна зустріти представників будь-яких культур, професій і національностей, тут і там на будинках майорить «веселковий» прапор сексуальних меншин. Дух марихуани, що доноситься з кав’ярень, лоскоче ніс новоприбулих туристів. Однак за різнобарвним фасадом криються серйозні суспільні зміни, які визрівали в країні тюльпанів роками.
Про це свідчить, зокрема, приголомшливий успіх крайньої правої «Партії заради свободи» на виборах до Європарламенту. Її лідер Ґерт Вільдерс побудував кампанію на відверто ксенофобській риториці, що забезпечила йому підтримку 17% виборців. На солодкому образі країни, в якій дозволено трішки більше, ніж деінде, й де кожному знайдеться місце під сонцем, поставлено жирну пляму.
Іммігрантська доля
Життя іммігрантів у Нідерландах, однак, було і є далеко не таким легким, як здається, навіть для тих, хто зміг знайти себе в чужій країні. Практично всім доводиться боротися не лише з економічними труднощами, але й з холодним ставленням голландців.
Абдул, стриманий і шляхетний чоловік, є одним із 65 тисяч марокканців, яких можна зустріти на вулицях Амстердама. Він заробляє собі на життя, продаючи різноманітні листівки, кольорові камінці й старі книги на одній із площ міста. За старанність місцева влада дозволила йому мати стенд, значно більший за сусідні. В далекому 1989-му Абдул вирішив шукати долі футболіста в Європі. Однієї ночі він сховався в рідній Касабланці на судні, що, як виявилося, прямувало до Нідерландів. Абдул ступив на голландську землю без копійки в кишені й навіть пальто. «Все було зовсім інакше, – згадує він. – Я думав, люди скажуть: ласкаво просимо, і я матиму все». Реальність виявилася далекою від бажаної.
Призвичаєний до труднощів життя, сьогодні Абдул ні на що не скаржиться. Він говорить розмірено, трохи віддаючи алкоголем і постійно вдивляючись у далечінь. Абдул знає, що таке бути іммігрантом, хай навіть успішним, у цій країні. Втім, він хотів би, щоб голландці були прихильнішими до іноземців, які становлять п’яту частину населення країни. А також, щоб поліція не зупиняла його на вулицях міста через колір шкіри. З плином років Абдул усе більше почувається в Нідерландах чужим. Незабаром він повернеться до Марокко, як і планував 20 років тому. «Касабланка завжди була моїм домом», – пояснює він. За цей час, працюючи в Амстердамі, він зміг спорудити там будинок.
Небажання прийняти чужинця не є чимось унікальним для Нідерландів. Ще в часи Реформації тутешнє суспільство розкололося на своїх і чужих, і навіть півсторіччя тому прірва між католицькою й протестантською громадами існувала настільки глибока, що шлюби між їхніми представниками були майже неможливими. В католиків і протестантів діяли не тільки свої церкви і школи, але й власні засоби масової інформації та політичні партії.
Крім того, з XVII століття, коли Голландія стала провідною торговельною потугою в світі, країна приймала мігрантів із різних частин світу, переважно зі своїх колоній. Незважаючи на різноманіття рас, релігій, культур і традицій, що співіснували в голландському суспільстві протягом сторіч, толерантність неодмінно була однією з його складових. «Ми в основі своїй суспільство меншин, – каже Йоганнес Бардул, співробітник амстердамського університету й визнаний експерт у галузі мас-медіа. – Це суспільство, засноване на співпраці різних груп». Упродовж років таємниця їх мирного співжиття полягала в принципі «жити разом, але окремо». Або ж – «ми не чіпаємо вас, доки ви не чіпаєте нас».
Голландський антиісламізм
Цей принцип донедавна однаково ефективно діяв щодо релігійних переконань, расового походження й сексуальної орієнтації, але ставлення голландців до всього «інакшого» поступово змінюється. Далеко не останню роль у цьому відіграють мас-медіа. Після терактів 11 вересня 2001 року в США та вбивства фанатиком-ісламістом режисера Тео ван Гога 2004 року значно зросло негативне висвітлення в ЗМІ життя мусульман, а це 5,5% населення країни. Питання ісламу вийшло на передній план нинішньої виборчої кампанії навіть у час економічної кризи, а Ґерт Вільдерс отримав більше уваги ЗМІ, ніж чинний прем’єр-міністр країни Ян Белькененде. Сьогодні ЗМІ діють на суто комерційній основі, пояснює Бардул, тому екстремальні думки легше «продавати».
Успіх Вільдерса та інших радикальних партій на ксенофобській хвилі свідчить про одне: в суспільстві є відповідні настрої. Вони були й раніше, але через офіційну політичну коректність для критичних голосів не було місця. «Головна відмінність порівняно з попередніми роками полягає в риториці, – каже Ренс Фліґентарт, дослідник проблем імміграції і виборів. – Зараз радикальні погляди стали прийнятнішими. Те, що було неприпустимим десять років тому, сьогодні є нормою». Ситуація змінилася, коли після терактів 11 вересня 2001 року на політичній сцені запалала зірка Піма Фортайна з його радикальними антиісламськими гаслами. За чотири дні до виборів у 2002 році він був убитий, але ідеї Фортайна знайшли плодючий ґрунт. Успішний результат його партії та його посмертна перемога в телешоу «Найвидатніший голландець» стали даниною не лише загиблому політикові, але й тим ідеям, які він пропагував.
Те, що раніше не було місця для висловлення радикальних думок, означало, що багато людей почувалися виключеними з громадського життя. Саме тому нинішня популярність праворадикалів наразі не загрожує суспільству. «Краще, коли проблеми обговорюються, й, відповідно, люди не почуваються виключеними. Це добре в такій усталеній демократії, як Нідерланди», – вважає Йоганнес Бардул. Критичне ставлення до іммігрантів уже знайшло своє відображення в державній політиці: Нідерланди запровадили суворі обмеження для потенційних «нових голландців». Щоб отримати нідерландський паспорт, тепер у середньому потрібно 15 років, а простий дозвіл на проживання коштує близько €450 – недосяжна сума для багатьох іммігрантів із бідних країн.
Більше не сексуальний рай
Голландія віддавна славиться сексуальним лібералізмом. У країні дозволені проституція й одностатеві шлюби, в Амстердамі є цілі крамниці презервативів, а вібратори та інші засоби інтимного призначення на батарейках тут можна купити в магазинах техніки.
Однак життя сексуальних меншин не таке легке, як можна уявити, побачивши на вулиці пару чоловіків у більш ніж дружніх обіймах. І річ не в уряді, в якому одна з міністрів є лесбіянкою. Складнощі з’являються на рівні суспільного сприйняття. «Емансипація зводилася до рівності перед законом, – пояснює Рене фон Сьорен, один із керівників Центру культури й дозвілля Нідерландів, найстарішої в світі організації, що відстоює права сексуальних меншин. – Але зміна закону не змінить поглядів людей». Негативне ставлення до гомосексуалістів, бісексуалів і трансвеститів усе більше практикується у вуличній культурі, де ісламські іммігранти відіграють значну роль.
Залякувати гомосексуалістів для вуличної молоді є одним зі шляхів свого самоствердження в колективі однолітків. Однак, «це швидше радикальна молодь, а не радикальні мусульмани», – зауважує фон Сьорен. Навіть в Амстердамі, куди багато хто приїздить у пошуках сексуальної свободи, гомофобних груп стає більше.
Проблеми, що поступово виступають на передній план у житті голландського суспільства, малопомітні туристові. Зрештою, він і не повинен їх бачити, адже Нідерланди все ще залишаються надзвичайно різноманітною країною, в якій традиційність неймовірним чином переплетена з сучасністю, а містечковість – із глобалізованістю. Толерантність, яка виховувалась у голландському суспільстві сторіччями, не може раптом зникнути. Однак, беззаперечно, вона змінює своє обличчя.