Рівень вільного володіння англійською серед них очікувано вищий, ніж серед інших вікових категорій наших співвітчизників. Вони вже чули на свою адресу чимало епітетів: народжені вільними, позбавлені рабського тавра радянщини, діти двох революцій. Дарма що попередньому поколінню — народженим у 1990-х міленіалам — казали точнісінько те саме. На кожне нове покоління чатують приблизно ті самі спокуси, змінюється лише обгортка.
На кожного, хто захоплено говорить про молодь так званого покоління Z, знайдеться й той, хто по-старечому нарікатиме, що «з тої голоти людей не буде», щó вони бачать, мовляв, за своїми смартфонами, от ми в їхні роки… На цій фразі треба спиняти ностальгію, бо в минулому в нас не було історії успіху й вихвалятися перед нинішньою молоддю особливо нічим. Хіба що репостити з російського сегмента інтернету картиночки про дитинство без інтернету, але з ковзанами й дешевим морозивом.
Читайте також: Паростки електорату
Часом виникає запитання: а хто в нашому суспільстві є більшою дитиною — власне ті, хто за віком ледве-ледве вийшов із цього чудового періоду життя, чи ті, хто, вже маючи власних дітей та онуків, виголошує заспокійливу «мудрість»: «Нічого-нічого, от повернуться хлопці з фронту, от виросте чергове нерадянське покоління — от вони всім покажуть: не буде в нас ні корупції, ні бідності, ні врага-спостата»? Політики ж убачають в усіх молодих лідерів новітній комсомол — можливо, місцями норовливий, але такий, що цілком відповідає принципу з підзньорадянської комедії Карена Шехназарова «Кур’єр»: «Ми перебісимось і станемо такими самими, як і ви». Дотепер така система стосунків працювала, і немає якихось серйозних підстав, що вона дасть збій тільки тому, що наступне покоління краще знається на сучасних технологіях.
Події 1968 року в Європі народили міф про вічну бунтівну розлючену молодь, яка кидає виклик системі й кохається прямо на барикадах. Але, здається, навіть у найзатятіших ідеалістів цей образ потьмянів, бо в реальності ніхто вже давно не бачить цієї картинки. Конфлікт поколінь, звісно, ніхто не скасував, просто сьогодні він проходить за зовсім іншими розламами. Замість того щоб поборювати систему, молоді люди по всьому світу просто самоусуваються від неї, не ходять голосувати й не бачать нічого цікавого для себе в тому, що називається дорослим словом «політика». А якщо вони і йдуть на вибори, то голосують «по приколу». Це ж не тільки український тренд: Die Welt торік писала про те, як молоді німецькі ютюбери масово закликали своїх підписників не підтримувати на виборах до Європарламенту мейнстримні партії. Бунт проти «нудного» світу дорослих каналізується не лише в разові акції. Ми із сумом спостерігаємо за зростанням популярності Анатолія Шарія серед молоді. Його успіх не в останню чергу спирається на образ безкомпромісного правдоруба, який був гнаний кожною владою, а такі герої завжди до душі молодим людям, що не надто звикли докопуватися до суті. Власне, а де вони мали б здобути такі навички? У школі, де можна вдавати, що вчишся, й отримати за цю імітацію атестат? В університеті, де на «платного» студента моляться, навіть якщо він на рівні інтелекту й не для кожного ПТУ згодився б? Шарій може бути двісті разів маніпулятором, але він уміє говорити з молоддю її мовою, і вона це відчуває та сприйме контраргументи лише тоді, коли їх буде викладено так само просто, без зарозумілості. І це можливо. Доведено Майклом Щуром.
Читайте також: Завоювати молодь
Серед українського покоління Z є свої герої та вундеркінди, які самі знімають кіно, перемагають у міжнародних конкурсах, запускають стартапи, навіть не маючи документів про закінчену середню освіту. Є юні романтики, які рахують дні до 18-річчя, щоб піти до війська, і переймаються, щоб війна не минула без їхньої участі. Співвідношення кількість / якість таке саме, як і в старших вікових категоріях, бо ніщо не береться з нічого й не зникає безслідно, та й генетику ніхто не скасовував.
На виборах 2024-го не станеться дива. Так, буде нова кров — електорат, що сягне виборчого віку. Але годі чекати від нього революцій. Дорослішати в інфантильному суспільстві надзвичайно складно. У світі, який спрощують маркетологи та Instagram-інфлюенсери, начебто зовсім не обов’язково бути розумним і відповідальним, але це до першого серйозного запитання, відповідь на яке доведеться шукати самому, без допомоги Google.