 Німецький політолог Андрес Умланд у статті для американського аналітичного центру Atlantic Council зазначає, що більшість експертів негативно відреагували на те, що український комік Володимир Зеленський братиме участь у президентських виборах навесні 2019 року. На думку автора, кандидатура Зеленського є проблематичною принаймні з трьох причин. Однак при всьому скептицизмі участь Зеленського у перегонах може також мати світлу сторону."Спочатку проблеми. У Зеленського немає політичного досвіду. Раніше він не займав жодних урядових чи інших державних служб", – вважає політолог. Так, його головні конкуренти, чинний президент Петро Порошенко і колишній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко, займали парламентські місця, очільництво партій, а також керівні посади. Водночас у мирний час і за стабільних умов президентство Зеленського може бути експериментом, який варто розглянути. "Проте, оскільки геополітична ситуація в Україні є надзвичайно складною, президентство Зеленського буде ризикованим розвитком". Зокрема, автор стверджує, що його частково наївні заяви про міжнародні відносини України та вербування явно неполітичної команди свідчать про те, що на початку його перебування на посаді може виникнути плутанина. Водночас Україна та її різні зовнішні виклики можуть не мати часу на такий перехідний період.
По-друге, скептики запевняють, що президентство Зеленського може не відрізнятися від попереднього олігархічного правління. Зеленський правий, що підкреслює свої "чисті руки" і невтручання у тіньові схеми пострадянського кланового правління України. Він став заможним законно, як популярна телевізійна зірка і продюсер успішних розважальних програм. Своєю чергою, є підозри про його зв'язки з Ігорем Коломойським, горезвісним олігархом і власником впливового телеканалу 1 + 1, який транслює більшість програм Зеленського. Комік блискуче зіграв непідкупного президента Василя Голобородька у популярному телесеріалі "Слуга народу" "Але мало хто вважає, що справжній президент Зеленський буде таким ефективним у боротьбі з корупцією, як вигаданий Голобородько", – йдеться у матеріалі.
По-третє, політично-сатиричні аспекти комедійної творчості Зеленського та його шоу "Вечірній квартал" набули дивного післясмаку після того, як той потрапив в президентську гонку. "Його команда "95-й квартал" багато разів висміяла різних кандидатів у президенти, включаючи Порошенка і Тимошенко. Тепер ці ефірні скетчі раптом стали частиною виборчої кампанії Зеленського", – зауважує Умланд.
Крім того, багато хто підозрює, що Зеленський є лише "новим інструментом маніпуляцій в руках закулісних меценатів і особливо сумнозвісного Коломойського". Але навіть якщо це правда, Зеленському буде нелегко погасити свої борги. Враховуючи його самозваний образ корупційного борця, для Зеленського було б політичним самогубством, якщо громадськість почне сприймати його як ще одне середовище для проникнення приватних інтересів до політики.
Старший дослідник американського аналітичного центру Atlantic Council Браян Меффорд у своій статті зауважує, що, незважаючи на те, що результат президентських перегонів в Україні є непередбачуваним, п’ять речей щодо цього політичного циклу відомі точно.
По-перше, жоден відкрито проросійський кандидат не зможе перемогти, і це є основною відмінністю від минулого. Зокрема, аналітик стверджує, що на кожних виборах України з часів отримання незалежності до 2012 року проросійський електорат відігравав значну роль. "Ця частина складала майже чверть виборців, і проросійські кандидати перемогли у 1994 і 2010 роках. Однак іронія для російського президента Владіміра Путіна полягає в тому, що, анексувавши Крим і окупувавши частину Донбасу, він ліквідував найбільш проросійський сегмент українського електорату", – йдеться у матеріалі. Так, зараз етнічно російське населення електорату України становить приблизно від десяти до дванадцяти відсотків. Як наслідок, провідний проросійський кандидат Юрій Бойко, згідно з опитуваннями, у середньому має лише 10,5 відсотків і займає четверте місце. Таким чином, проросійським кандидатам в Україні судилося відігравати роль постійної опозиції і вічних невдах, наголошує автор.
По-друге, результати опитувань громадської думки виявляться дуже хибними. "Українські ЗМІ публікують чи не щоденні опитування, і всі вони демонструють провідну позицію Тимошенко, за якою на далекому другому місці стоїть відносно нове обличчя, а президент – на третьому. Проте якщо більшість американських опитувань 2016 року помилково передбачали перемогу Хілларі Клінтон, то наскільки ще більш неточними можуть бути українські опитування?", – запитує дослідник.
Він переконаний, що українські соціологи часто викривляють результати відповідно до бажань того, хто платить за них. Водночас більш авторитетні фірми коригують цифри до 3 %, а більш сумнівні – на 5–7 %. "Опитування вже є не об’єктивними показниками суспільних настроїв, а радше інструментами впливу на громадську думку та створення конкретних наративів. Наприклад, громадськості говорять, що Тимошенко неминуче переможе, тому що вона "на першому місці", але цей наратив не вказує на те, що 80% українців віддають перевагу якомусь іншому кандидату. Коли чотири з п’яти надають перевагу комусь іншому, то це не неминучість – це обман", – наголошує Меффорд.
По-третє, більшість кандидатів у президенти де-факто ведуть агітацію з розрахунком на парламентські вибори. "Шість кандидатів наразі мають у середньому по 10% в опитуваннях про президентські вибори – Порошенко, Тимошенко, комік Володимир Зеленський, колишній міністр оборони Анатолій Гриценко, лідер Радикальної партії Олег Ляшко і лідер Опозиційного блоку Юрій Бойко. Але саме Тимошенко і Порошенко – це ті, за ким треба пильно спостерігати. Інші четверо проводять агітацію за місця на парламентських виборах, а участь у президентських виборах є лише методом заздалегідь підвищити їхню видимість", – йдеться у статті.
Між тим, оскільки парламент обирає прем’єра, то метою є велика парламентська фракція. Таким чином, хоча й цього місяця Зеленський і користується тим, що збирає протестні голоси, історично українські виборці відкидали таких кандидатів. "Оскільки Зеленського в кінцевому підсумку визначать як прихованого кандидата від олігарха Ігоря Коломойського, його рейтинг швидко впаде. Гриценко і Ляшко в минулому вже робили політичні сплески, але до виборів вщухали. Бойко, без Криму і окупованого Донбасу, вже вичерпався", – додається у публікації.
Оскільки парламент обирає прем'єр-міністра, то метою має бути велика парламентська фракція. Таким чином, хоча Зеленський користується перевагою протесту за місяць, українські виборці історично відкинули таких кандидатів. Оскільки Зеленський в кінцевому підсумку визнається кандидатом-стелсом олігарха Ігорем Коломойським, його рейтинг швидко скоротиться. Гриценко і Ляшко в минулому зробили політичні сплески, але в день виборів зникли. Бойко, без Криму і окупованого Донбасу, вже вичерпано.
По-четверте, Тимошенко і Порошенко боротимуться у другому турі. Обидва вже протистояли одне одному під час президентських виборів у 2014 році, і Порошенко легко виграв, випередивши Тимошенко на 39%. "Тепер вибори 2019 року вже набирають форми реваншу, а опитування надають Тимошенко перевагу в середньому на 7%. Разом з тим, рейтинг Порошенка напередодні здобуття незалежності української церкви зростав, а повноваження чинної влади завжди сильне, тому очікуйте близького результату обох кандидатів", – прогнозує аналітик.
По-п’яте, переможець президентський виборів отримає імпульс на перехід до парламентських виборів. Опитування свідчать, що вісім до десяти партій отримають достатньо голосів для вступу до парламенту, але жодна з них не матиме домінантної позиції. "Тому будь-яка парламентська більшість повинна включати багатопартійну коаліцію. Проте опитування відображають лише половину картини, бо половина депутатів буде обрана в одномандатних округах (мажоритарних) і наразі залишена поза поточними опитуваннями", – підкреслює Меффорд.
У свою чергу, у 2014 році Порошенко отримав 53% голосів на президентських виборах у травні, а на жовтневих парламентських виборах – 22%. Як відомо, після виборів він збільшив розмір своєї фракції більш ніж удвічі, додавши мажоритарників. "Очікуйте подібної ситуації цього року. Як правило, мажоритарники є власниками бізнесу, які хочуть дружніх відносин із урядом. Той, хто переможе на президентських виборах, знайде десятки мажоритарників, готових укладати угоди для захисту свого бізнесу. Спроби змінити закон про вибори, щоб скасувати мажоритарні округи, зіткнулися з прохолодною підтримкою з боку парламенту", – уточнює дослідник.
Крім того, дехто буде скаржитися, що ці вибори будуть схожі на попередні, коли старі обличчя повертаються до влади. На думку автора, певною мірою ця критика правильна. Однак коли Україна зробила європейський цивілізаційний вибір, парадигма змінилася. "Громадськість вимагає більш високих стандартів, більшої прозорості, її більше не задовольняє приймати заяви своїх лідерів за чисту монету. Українці тепер набралися на силі, і саме громадянське суспільство, що має силу, й вестиме Україну вперед ще довго після того, як старі політичні обличчя зникнуть", – підсумовує аналітик.
|
Аналітики проекту EU vs Disinformation ("ЄС проти дезінформації") відзначають, що майже п'ять років після початку конфлікту між Росією та Україною, використання Кремлем інформаційної зброї проти України не зменшилося. "Україна як і раніше виступає як найбільш спотворена країна в прокремлівських ЗМІ", – йдеться у публікації. Зокрема, Україна посідає перше місце у базі даних EUvsDisinfo як фігурант у 461 з 1000 випадків дезінформації, повідомлених у 2018 році.
З 212 доповідей, що з'явилися у розділі "антифейк" незалежного російського випуску The Insider у 2018 році, 60 – були про Україну (включаючи Крим). У своїх останніх публікаціях перед святами фактчекери The Insider виявили проблеми, наприклад у звітах російських державних ЗМІ про зовнішні борги України, про українську армію та про президента Петра Порошенка.. Інтернет-портал StopFake у Києві, який стежить за тим, як прокремлівські ЗМІ зображують Україну, нещодавно представив топ-10 дезінформації, спрямованої на Україну у 2018 році. Наприклад, що українські діти змушені грати з ляльками Адольфа Гітлера; що українські студенти змушені не визнавати родичів, які проживають в Росії, і що Православна церква України "стає християнською версією ІДІЛ".
Наголошується, що прокремлівська дезінформація щодо України спрямована на аудиторію в Росії, в Україні та в третіх країнах, включаючи Захід. Так, вітчизняна аудиторії в РФ зіткнулася з оповіданнями, які знелюднюють українців і демонструють владу Києва як "цинічного сучасного спадкоємця нацизму ХХ століття". Така стратегія може перетворити Україну на прийнятну мету військової агресії Кремля.
Водночас західна та інша аудиторія в міжнародній спільноті є очевидними цілями, коли прокремлівські ЗМІ намагаються представити Україну винною стороною в поточному конфлікті з Росією. Разом з тим, поставити під сумнів відповідальність Росії була метою довгострокової кампанії дезінформації, що призвела до недавньої ескалації конфлікту в Азовському морі. Аналогічна стратегія також була центральною у спробах посіяти сумніви щодо ролі Росії у збитті рейсу MH17.
Своєю чергою, окрема частина повідомлень спрямована на те, щоб показати Євромайдан та зміни, які він приніс в українському суспільстві як провал. Яскравим прикладом цього стало недавнє інтерв'ю з нібито розчарованим українцем, що транслювалося російським державним телебаченням, де опитуваний виявився білоруським актором. Нарешті, якщо західну аудиторію можна змусити вірити таким повідомленням, на додаток до тверджень про те, що Україна не є справжньою державою, і що українці і росіяни є одним народом, Кремль може сподіватися, що політичні настрої на Заході поступляться спокусі сприймати підтримку і солідарність з Україною, як ту, що цього не вартує.
- Читайте також: 2019: битва за емоції
.jpg)
Журналіст польського журналу Polityka Пьотр Погоржельський у своїй статті відзначає, що створення Православної церкви України є історичним фактом, який змінить релігійний та політичний ландшафт більшої частини нашого регіону. "Проте це не відбудеться негайно, і залучення правлячих українських політиків до цієї події може бути поганою послугою для нової ініціативи в найближчому майбутньому", – пише автор.
Так, українці нарешті мають свою православну церкву, яку визнають інші православні церкви у світі. Звичайно, не всі з них. Зокрема, серед тих, хто заперечував такий крок, є, звичайно, РПЦ і віддані їй інші православні церкви, такі як польська (Польська автокефальна православна церква, ПАПЦ, – Ред.). Водночас журналіст підкреслює, що в українських ЗМІ з'являється фраза, що "поляки проти автокефалії", що є дивним, враховуючи досить обмежену долю православної церкви в Польщі, а також добрі слова представників польської влади та Римо-Католицької Церкви в Україні. Також автору цікаво, як українці, які працюють і навчаються в Польщі, відреагують на це: скільки залишать православну церкву, і на скільки збільшиться кількість тих, хто буде брати участь у греко-католицьких службах. "Не виключно, що з часом в Польщі з'являться парафії ПЦУ", – наголошує Погоржельський.
Своєю чергою, журналіст відзначає, що наразі лише сорок парафій Московського патріархату вирішили перейти до нової ПЦУ (близько 70 парафій станом на 15 січня, – Ред.). На думку автора, цей рух має бути набагато більшим і можливо, що після підписання томосу він дійсно збільшиться, але сумнівно, що це була б хвиля, яка "змінить обличчя української релігійності в один момент". "Проте з абсолютною впевненістю можна сказати: зменшиться кількість московських парафій", – йдеться у статті.
Разом з тим, ймовірно, це буде повільний процес, оскільки окремі парафії приймають рішення про перехід, а не більші територіальні одиниці. Крім того, необхідна згода вірян і духовенства. Погоржельський вважає, що, можливо, існує потреба в інших видах стимулів, підтримці модераторів або пояснення того, що таке нова церква. Віряни "Москви" в Одесі чи Харкові, безумовно, схильні вірити своїм священикам більше, ніж тим, що бачать на українському телебаченні.