Події кінця 1980 — початку 1990-х, які завершилася відновленням державності українського народу, проголошенням повної державної незалежності та створенням самостійної держави Україна, були продовженням тисячолітньої історії української державності й боротьби за неї.
Володимир Андрійович Василенко був одним із тих, хто зробив великий внесок у те, щоб боротьба за незалежність наприкінці 1980 — на початку 1990-х закінчилася перемогою.
Тоді після десятиліть жорстокого терору й репресій московська імперія зла, програючи в глобальному військово-політичному та економічному протистоянні із Заходом, змушена була піти на так звану перебудову, послабити режим, цензуру, запровадити «гласність» та елементи демократії.
Володимир Андрійович, тоді вже доктор юридичних наук, відомий юрист-міжнародник, консультант Міністерства закордонних справ, був тим представником дійової української наукової інтелігенції, тим «націонал-комуністом», хто заради справи, не афішуючи особливо своєї участі, долучився до державницького, національно-визвольного руху.
Він був серед головних авторів проєкту програми Народного руху України, ухваленої Установчим з’їздом Руху у вересні 1989 року, делегатом і членом редакційної комісії Установчого з’їзду, був обраний членом першого складу Великої ради Народного руху України.
Навесні 1990 року вперше за сім десятиліть новітньої української історії депутати Верховної Ради Української РСР не були призначені згори керованою з Москви комуністичною партією, а в жорсткому протистоянні в кожному із 450 виборчих округів на альтернативних засадах у двотуровому голосуванні були обрані членами парламенту українськими виборцями.
Читайте також: Володимир Василенко: «Ключові члени Радбезу ООН мали б використати свій вплив для ухвалення більш радикальної резолюції»
І в цьому велика заслуга Володимира Андрійовича як одного з головних авторів першого демократичного закону про вибори. Бо саме цей закон дав можливість представникам національно-демократичних і державницьких сил обратися до Верховної Ради майбутньої незалежної України, яка відновила державність українського народу, проголосила незалежність і створення самостійної держави Україна.
У квітні 1990 року, коли розпочалася підготовка до роботи новообраного парламенту, Володимир Василенко, тоді головний консультант Верховної Ради, зумів обґрунтувати потребу ухвалити Декларацію про державний суверенітет України, яка стала втіленням державницьких ідей, дорожньою картою — розгорнутою політико-правовою програмою боротьби за незалежну українську державу; запропонував створити спеціальну групу для підготовки проєкту Декларації та увійшов до її складу як головний консультант.
Володимир Василенко був висококласним фахівцем і державником. Просуваючи державницькі ідеї, він став важливою зв’язною ланкою, містком між депутатами націонал-демократами й націонал-комуністами Верховної Ради першого скликання, бо обидві сторони довіряли йому як фахівцю, державнику, як порядній людині.
До того ж, досконало знаючи квазідержавну систему Української РСР, Володимир Андрійович реально допомагав націонал-демократам парламенту використовувати її для блага України, одночасно переконуючи націонал-комуністів у правильності державницьких ідей їхніх опонентів.
Завдяки цьому, наприклад, у Декларації про державний суверенітет вперше в новітній національній історії вжили слово «Україна» як офіційну назву держави, а перший розділ Декларації називався «Самовизначення української нації» із фразою: «Суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід’ємного права на самовизначення» (що потім навіть у Конституцію 1996 року побоялися записати, але тоді вже Володимира Андрійовича не було в Україні).
Два місяці йшла напружена робота та жорстка парламентська боротьба в комісії з питань державного суверенітету, в інших комісіях Верховної Ради, в кулуарах і сесійній залі Парламенту з поіменним голосуванням за кожну тезу, термін, статтю кожного з 10 розділів Декларації, і Володимир Андрійович був у гущі цієї роботи й цієї боротьби за незалежність України.
На виконання положень Декларації про державний суверенітет України Верховна Рада від липня 1990 року до серпня 1991 року ухвалила низку фундаментальних правових актів, зокрема й Закон про економічну самостійність України, які ще до проголошення повної державної незалежності 24 серпня 1991 року утворили власну державницьку правову систему в конституційно-правовій і соціально-економічній сферах України. Володимир Андрійович, як головний консультант ВРУ, брав активну участь у їхній підготовці й був головним автором Закону про економічну самостійність України.
За участі Володимира Василенка готувалося й рішення Верховної Ради України від 27 червня 1991 року, яким усупереч жорсткому тиску Москви конституційною більшістю ухвалили безпрецедентне рішення: відкласти на невизначений час розгляд проєкту нового Союзного договору. Це призвело до зриву призначеного на 20 серпня 1991 року підписання в Москві нового Союзного договору й спровокувало перехід влади в Москві до військової хунти — ГКЧП (російською — Государственный Комитет Чрезвычайного Положения). Верховна Рада в драматичні дні московського заколоту зібралася 24 серпня 1991 року на надзвичайну сесію та, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет, ухвалила Акт проголошення незалежності України, що ознаменувало відновлення в сучасних геополітичних умовах повної державної незалежності та створення самостійної держави Україна.
Тим самим Верховна Рада України першого скликання здійснила доленосну історичну місію: відновила державність українського народу та заснувала незалежну самостійну державу Україна. І в цьому велика заслуга Володимира Андрійовича, який був справжнім головним консультантом Верховної Ради першого скликання.
Читайте також: Володимир Василенко: «Україна не має системної санкційної політики щодо Росії»
Знаю не із чужих слів, а з власного досвіду народного депутата України першого скликання, бо був знайомий з Володимиром Андрійовичем «із минулого тисячоліття», з 1990 року. Цей великий чоловік торік сказав мені: «Якби 1991 року ми не проголосили незалежність, не відновили державність, то через 30 років нас як українців не було б. А було б кілька Новоросійких губєрній і повна асиміляція українців в руском мірє, як це вже сталося з іншими народами, які поглинула Російська імперія».
Проєкт Звернення до парламентів і народів світу про державну незалежність України та проєкт Заяви про вихід України з Радянського Союзу, де є слова: «Україна вважає недійсним для себе Договір про утворення СРСР від 1922 року», ухвалені 5 грудня 1991 року Верховною Радою першого скликання за результатами Всеукраїнського референдуму, теж готувалися за самої активної участі Василенка Володимира Андрійовича.
Володимир Андрійович активно критикував «безгарантійне» ядерне роззброєння України та проєкт Будапештського меморандуму, виступав за надання справжніх, а не паперових гарантій Україні у вигляді вступу до НАТО. За це «попав у немилість» у тодішніх керівників МЗС, які послали його в почесне, та все ж таки заслання, далі від України. З 1992 року він посол у країнах Бенілюкс, а також представник України при Європейському Союзі та НАТО. У 1998–2002 роках — посол у Великій Британії. 2001 року обраний Генеральною Асамблеєю ООН до Міжнародного Кримінального Суду з колишньої Югославії, де працював суддею до січня 2005 року. Міг би бути, як кажуть фахівці, чудовим Міністром закордонних справ, та замість цього був у «почесному засланні».
Читайте також: Володимир Василенко: «Щоб Україна стала суверенною державою, було потрібно позбутись ядерної зброї»
2005 року, зразу ж після перемоги першого Майдану, Володимир Андрійович знову повернувся до активної державотворчої роботи в Україні.
Саме він переконав президента України Віктора Ющенка в потребі ухвалити Закон про Голодомор як геноцид українського народу, проєкт якого він написав і представив, а потім був головним експертом та аналітиком цього законопроєкту й промоутером на міжнародній арені.
2017 року Володимир Василенко розробив історичний проєкт Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної» і важко боровся за його ухвалення, яке, зрештою, відбулося 2019 року.
2018 року професор Василенко разом із Віктором Вовком, народним депутатом України, підготували проєкт Постанови Верховної Ради, а потім і проєкт Закону, де передбачалась розробка консолідованої претензії України до Російської Федерації за акт агресії, за скоєні злочини, руйнування та оцінювання збитків, створення Міжвідомчого органу, який вестиме моніторинг та облік збитків, шкоди й оформлюватиме претензії до Росії для їхнього подання в ООН за прикладом, як це робили щодо гітлерівської Німеччини.
2018 року Верховною Радою був обраний аудитором НАБУ. Робив все, щоб спрямувати НАБУ як антикорупційну інституцію у правильному напрямі. На жаль, аудит тоді саботувався і був зірваний. Хоча це й шкодило державі, яка втрачала можливості використання високого інтелектуального потенціалу й непересічного досвіду великої людини, та це не шкодило Володимиру Андрійовичу бути в гущі подій як авторитетному громадському діячу. Він викладав у Києво-Могилянській академії, був улюбленим професором студентської молоді, ділився життєвим і практичним досвідом.
А ще був членом редакційної ради видання «Український тиждень», де разом із колегами мав велику честь працювати з ним.
Світла пам’ять Великій Людині, видатному Українцю нашого часу!