Світло й тінь «Барабашово»

За товарним асортиментом харківський ринок поєднує київські: «Троєщинський», «Радіоринок», будівельний «Юність» та рибальський «Бухара», біля станції метро «Дніпро». І навіть більше. Ціни на «середню» річ у кілька разів нижчі, ніж у звичайних магазинах, що і приваблює, за офіційними даними, від 100 тис. до 250 тис. відвідувачів на добу!

 

Однак є цікава особливість: на відміну від Одеси, тут у розмовах про канали постачання товарів майже не згадується слово «контрабанда». Деякі підприємці пояснили це дуже просто: свої товари вони закуповують через фірму «Транс-Атлантік». Яким чином ця фірма сплачує мито і звідки бере товари, підприємців не цікавить. Можна і самому безпосередньо налагодити контакти з підприємцями з Китаю або Туреччини – оголошення з відповідними пропозиціями розміщені просто на ринку.

 

Однак найбільшим каналом постачання «імпортного» одягу та взуття є харківська «швєйка». Так тут називають легальні та підпільні виробництва легкої промисловості. У цих цехах виготовляють усе: куртки, шуби, костюми, джинсовий одяг, взуття та багато іншого. За словами місцевих підприємців, схема досить проста: турки їдуть у Європу на виставки, де закуповують модні моделі та налагоджують у себе виробництво. Наші, у свою чергу, їдуть до Туреччини, купують одну партію товару і потім «відтворюють» її на «Барабашово», як піратські відеодиски. Більшість виробів мають етикетки відомих іноземних брендів, хоча на базарі є цілий сектор, де представлені харківські виробники під власною назвою.

 

Про реальні масштаби легпромівського бізнесу судити важко, хоча, швидше за все, йдеться про обороти у десятки, якщо не сотні мільйонів гривень на рік. Тільки у одному випуску місцевої рекламної газети «Прємьєр експрєсс» за 27 лютого цього року містилося майже 300 оголошень із запрошеннями на роботу у швацькі цехи. Навіть якщо деякі з них і дублюються, працівників шукають кількасот виробничих точок.

 

Цей бізнес активно розвивається, тому на роботу запрошують фахівців з усіх напрямків швацького виробництва, модельєрів та конструкторів одягу і навіть моделей. До речі, платню швачкам пропонують до 4000 гривень на місяць – у кілька разів більшу, ніж реалізаторам на ринку.

 

Теж саме і з виробництвом взуття: 60 оголошень про роботу для спеціалістів з виготовлення чобіт, черевиків та кросівок. Знайомий харків’янин, який купує взуття місцевого виробництва, переконаний у високій якості товару: «Підошва стерлася, а верх як новенький!». Доречі, опитані Тижнем харківські журналісти вважають, що значна частина цехового легпрому контролюється місцевою в’єтнамською громадою.

 

Масштаби ринку «Барабашово» важко охопити навіть поглядом – годі казати про внутрішні механізми його роботи, приховані від очей пересічного покупця. Втім, є шанс зрозуміти їхні принципи, якщо опинитися на місці одного з десятків тисяч малих гвинтиків, на яких це все і тримається.

 

Театр, як відомо, починається з гардеробу, а торговий бізнес на базарі – зі складу. Навколо ринку повно приватних садиб, де за 300–400 грн на місяць можна найняти сарайчик або гараж площею 10–15 м². Розшукати власників потенційних складів дуже легко – пропозиції крейдою написані на паркані. Один із них, Олександр, зустрів у робочому фартусі і з задоволенням показав приміщення. Раніше його винаймали в’єтнамці – влітку зберігали футболки та сорочки, перед новим роком – дитячі іграшки. На додаток Олександр запропонував викупити усю садибу разом із земельною ділянкою приблизно 3-4 сотки. Ціна – $100 тис. Це забагато, але ділянка поряд з ринком.

Деякі приватні садиби вже перебудовуються під «базарні» потреби. Ближче до дороги постав цілий комплекс: кав’ярня-ресторан, миття авто, міні-готель та більярдна. Увесь цей сервіс розрахований на відвідувачів ринку.

 

Друга актуальна проблема – де паркувати авто з товаром. Легкову машину можна поставити за 3–5 грн, щоправда, охороняють тільки вдень. Дорожче розмістити вантажний автомобіль – від 10 грн за світловий день. А якщо й вночі охоронятимуть, то ціна зросте у кілька разів.

 

Звісно, що місце для машини і склад можна знайти і на території ринку, але це ще у кілька разів дорожче. Наприклад, щоб заїхати вантажівкою або «Ікарусом» на територію ринку, потрібно сплатити 200 грн. У оптові дні або під ранок майже всі місця для паркування зайняті.

 

Наступний крок – торгове місце. Як виявилося, найпростіше домовитися про оренду з в’єтнамцями. Старий 2-поверховий контейнер поблизу оптового майданчика обійдеться в $1900 на місяць. Однак, за словами інших продавців, у цьому місці торгівля не надто жвава, тому ця сума оренди є завеликою.

 

Якщо планується роздрібна торгівля одягом, то краще вибирати точку ближче до центру ринку та виходів зі станції метро. У цій зоні розташовані невеликі магазинчики, що туляться один до одного у два поверхи. Вітрина у вигляді склопакету та три глухі стіни-перегородки – такий собі конструкційний мінімалізм. Оренда місцевого «бутику» у в’єтнамців коштуватиме від $5–8 тис. на місяць. Можна орендувати і на 20 років, але тоді одразу доведеться заплатити $70 тис. Звісно, виплати нелегальні.

 

А які легальні? Про це довідатися важко. Наприклад, на стенді в торговій зоні «Лужнікі» є безліч інформації, але жодного слова про орендні ставки. Звернення до Юрія Слєпцова, начальника зі зв’язків із громадськістю ТОВ «Харопторг», також не дало результатів. Останній вимагав пояснень, чому це журналіст цілий день вештається ринком без дозволу адміністрації? Відповідати на запитання журналіста «зв’язківець з громадськістю» відмовився, поки не буде вказівки згори – від керівництва АТ «Концерн АВЕК і Кº».

 

Втім, у підприємців, які торгують на «Барабашово», не так уже і важко знайти відповідь на питання, яке чомусь заганяє базарне начальство у ступор. За їхніми словами, власник середнього магазинчика сплачує близько 1000 грн на місяць. Один із підприємців на умовах анонімності показав навіть квитанції. З них видно, що за лютий цього року ринковий збір становив 140 грн, послуги з утримання території (простіше кажучи, послуги двірника) – 100 грн, оренда майна (магазину) – 500 грн.

 

З власністю на торгові місця також не все зрозуміло. За словами продавців, коли почали будувати магазинчики, то підприємців змушували платити готівкою по $10–20 тис. за торгову точку. Однак повноцінними власниками торгових приміщень вони не стали, і змушені щомісяця платити адміністрації за оренду свого ж магазину.

 

Сьогодні ринок «Барабашово» швидко змінює свій зовнішній вигляд і прагне бути схожим на закордонні «моли» – великі торговельні центри. Однак попри «фейс-ліфтинг», економіка «Барабашово» по суті все ще залишається базарною, а тому виникає підозра, що не завжди легальною. Це підтвердив у неофіційній розмові й один із чиновників обладміністрації. «У нас з ним (Олександром Фельдманом, одним із головних співвласників АТ « Концерн АВЕК і Кº» – прим. авт.) спільний погляд на майбутнє ринку, але є різні шляхи досягнення цілей», – зазначив посадовець.

 [256]

Про те, що на «Барабашово» може існувати подвійна економіка, вже майже рік дискутує уся харківська громада, пише преса, а мерія міста «воює» з адміністрацією ринку.

У Харкові панує думка, що базар дає роботу і допомагає вижити тим, кого викинули на вулицю з підприємств міста. Однак заробітні плати продавців, найнятих власниками торгових точок, у середньому 40 грн на день. Дехто практикує платити відсоток від реалізації. За місяць набігає 1000–1500 грн – зовсім небагато за нинішньої вартості життя у Харкові. У більшості випадків офіційно на роботу не оформлюють, аби не платити зайвих податків.

 

Підприємці заробляють значно більше. Наприклад, у одного з них 4 торгові місця, на яких піднімає близько $24 тис. на місяць. З них собі залишає лише 4 тис., а 20 тис. віддає за оренду. Гарна торгова точка може давати до $5–10 тис. доходу на місяць. Поряд з цими цифрами досить смішно виглядають повідомлення в місцевих ЗМІ, що, за даними контролерів ринку, щомісячний обсяг продажу на усьому «Барабашово» становить лише 10 млн грн – трохи більше 500 грн на торгове місце.

 

Удаючи підприємця, я поцікавився у одного «колеги», як тут зі сплатою податків, чи часто бувають перевірки. «Та тут чесно податки платять не більше 5% торгівців, – посміхнувся він. – Ми за два-три дні вже знаємо, що буде перевірка, а тому на цей час беремо вихідний».