Представниця славетної династії Скоропадських, вона з дитячих років усвідомила загальнонаціональне призначення родини і все дальше життя плекала надію на те, що ідеї та діяльність її батька знайдуть ширше розуміння в українському суспільстві.
Олена Павлівна – молодша дочка Павла Петровича. Народилася 5 липня 1919 року в Фріденау (нині у складі Берліна). «Я напевно була зачата в Києві в найуспішніший період Гетьманату, – писала вона у своїх споминах, – після подорожі мого батька до німецького кайзера, в кінці вересня або на початку жовтня 1918 року. Мабуть, звідти й походить мій «огидний» оптимізм (незабутній вираз моєї любої доньки Ірени)». У 1938-му, отримавши атестат зрілості, гетьманівна вступила на піврічні комерційні курси секретарок у школі Летте, а у квітні 1940-го – до Ґмелінського інституту. 30 серпня 1944 року Олена Скоропадська вийшла заміж за Ґерда Гіндера, який у квітні 1945-го помер у госпіталі від поранень. 20 березня 1948-го стала дружиною Людвіґа Отта (у 1958–1978-му директор швейцарського видавництва Tagesanzeiger). 30 січня 1954-го в них народилися дві доньки: Олександра та Ірена.
У нашій уяві гетьманівна Олена Скоропадська пов’язана насамперед із творцем Української Держави 1918 року Павлом Скоропадським (1873–1945) та гетьманським рухом, що був організований ним спільно з ідеологом українського монархізму В’ячеславом Липинським. У 1976 році після смерті своєї сестри Єлизавети Скоропадської-Кужім Олена Павлівна перебрала на себе керівництво гетьманським рухом. Її зусилля були спрямовані переважно на поширення інформації про життя й діяльність батька, сприяння проведенню наукових досліджень з історії роду.
У книжці спогадів «Остання з роду Скоропадських» гетьманівна підкреслювала, що їхня родина належала до тих, «які високо шанували своє історичне коріння і український спосіб життя». Дуже важливо, що вона зафіксувала побут і діяльність членів сім’ї в еміграції, описала історію найвідоміших представників української та російської аристократії, споріднених зі Скоропадськими. Серед них Кочубеї, Миклашевські, Милорадовичі, Тарновські, Дурново, Олсуф’єви, Білосельські-Білозерські та ін.
Як засвідчила Олена Павлівна, даючи одне з інтерв’ю, в її книжці «мало політики», хоча батько був визначним українським політичним діячем. Для неї «історія – це не лише політика», драматичні події не лише «в житті нації, але й у житті людей, які тоді жили, і саме про це відомо не дуже багато». Тому насамперед Олена Павлівна прагнула описати будні близьких їй людей: батьків, сестер Марії та Єлизавети, брата Данила, а також українських діячів, які відвідували оселю Скоропадських у Ванзее поблизу Берліна.
Про себе вона говорила словами доньки: «Я людина дуже оптимістична і реалістична водночас… і у всіх подіях я вмію побачити також кумедний бік». Цю рису гетьманівна, за її ж таки словами, успадкувала від батьків, котрим було «притаманне почуття гумору і вміння посміятися над собою». Крім того, як вона стверджувала, щоб бути щасливою, «треба також цікавитися людьми: що вони думають, чому вони такі, якими є». Прагнула зрозуміти інших, запевняючи, що «майже в кожному є добрі риси».
Усі, кому поталанило познайомитися з Оленою Павлівною ближче, згадують її щирість і позитивну настроєність до співрозмовників. Відвідавши вперше Україну в 1991-му, після проголошення незалежності, молодша дочка гетьмана потім майже кожні два роки приїздила на батьківщину предків. Не можна забути її розповідь про першу ніч у Києві. Ані вона, ані чоловік не могли повірити, що здійснилася мрія її близьких: повернутися в Україну. Донька Павла Скоропадського не знехтувала жодною можливістю зустрітися з вітчизняними істориками, політичними діячами, молодими науковцями, всіма, кого цікавили доля гетьмана, звичаї та життя його родини. Брала участь у наукових конференціях, допомагала експонатами Музеєві гетьманства, куди, зокрема, передала копії портретів українських гетьманів роботи Ольги Мордвинової, виконані на батькове замовлення, що зберігалися в садибі Скоропадських у Ванзее. Доклала надзвичайних зусиль, щоб в Україні та Німеччині змогли вийти «Спомини» гетьмана Павла Скоропадського. Усі ці кроки були спрямовані на «очищення» постаті творця Української Держави від суб’єктивістських оцінок, котрими її наділили як російські, так і українські супротивники.
Ще місяць тому під час відзначення ювілею молодшої зі Скоропадських у розмові з нею ішлося про її надзвичайну енергію в плеканні родинних традицій та збереженні сімейних реліквій – це було пріоритетним для Олени Павлівни на схилі життя. Вона була щаслива від того, що змогла як представниця славетного роду побачити справді незалежну Україну і вшанувати в ній пам’ять предків.
Сердечна вдячність і глибока шана гетьманівні Олені за те, що вона майже ціле століття була гідною ланкою в нашому зв’язку з не таким і давнім 1918-м – роком гетьманування її батька Павла Скоропадського, творця незалежної Української Держави.