Світла пам’ять

На прощанні з поетом і викладачем Володимиром Дмитровичем Буряком згадала, як бігла вниз університетськими сходами і ледь не зіштовхнула його. «Перш ніж ризикувати життям, народи дітей. Духов­них або фізичних», – сказав тоді Буряк. Це для нього ми робили інтерв’ю з холодильником, писали до заліку повість, а на лекціях – геніальні тексти на 50 слів. Він вчив нас концентруватися у точці збору інформації – за метр від спини, тобто виходити за свої межі і творити. У кожного з нас, його духовних дітей, залишився власний найкоштовніший спогад про вчителя і друга. Отак зринали в пам’яті теплі й веселі моменти, які раз по раз викликали усмішку в скорботі.