Перемога Джамали на Євробаченні зіграла і важливу інформаційну роль: західні ЗМІ знову активно повернулись до висвітлення утисків кримських татар. Зокрема, видання The New York Times опублікувало статтю про сучасний стан цієї проблеми під назвою «Росія намагається стерти кримських татар».
У статті коротко змальовується історія спротиву Росії з боку кримських татар — ще із 1783-го, коли півострів був вперше долучений до Російської імперії. «2014-ий відкрив нову главу у цій історії. Кримські татари досі відмовляються підкоритися російській окупації. Більшість проти анексії 2014-го, а їх керівництво продовжує вимагати возз'єднання Криму з Україною. […] За даними МЗС України, близько 20 тисяч кримських татар покинули півострів від початку анексії. Це зруйнувало життя людей, які до того 45 років були вигнані зі своєї Батьківщини. Мало хто передбачив, що їх кошмар почнеться заново в 2014-му», — читаємо у статті.
Автор наголошує на тому, що Захід робить недостатньо для захисту цих людей: «Першим кроком має бути офіційне визнання кримських татар як корінного народу Криму. Україна нарешті зробили це два роки тому, і Європейський парламент трохи пізніше теж. Аналогічно, події 1944-го — депортацію — слід визнати актом геноциду. Україна так і зробила у 2015-му, і наразі закликає інші уряди та організації, включно із Організацією Об'єднаних Націй, зробити те ж саме». Окрім того, лунає і заклик конкретно до влади США: «Американські посадовці повинні підтримати законопроект «Стояти за Україну», внесений до Конгресу в квітні. Закон підтвердить відмову Сполучених Штатів визнати анексію Криму Росією. До того ж, що найважливіше, він завадить президентові скасувати санкції, поки статус Криму не буде вирішений таким чином, який влаштує Україну», — наголошується у статті.
Президента Порошенка і далі не оминають увагою. Американське видання Foreign Policy опублікувало статтю під назвою «Всі люди президента». У ній автор намагається підсумувати усі «кумівські» скандали останніх місяців.
Основна проблема полягає у тому, що робота реформаторів стає все важчою. « Відставка Шокіна принесла мало радості реформатора. Всього за кілька годин, перш ніж покинути офіс, він підписав наказ про звільнення Віталія Каська, депутата, який був активістом антикорупційної кампанії. […] І, що найголовніше, генеральна прокуратура також почала розслідування фінансів однієї із найвідоміших НГО у боротьбі з корупцією в Україні, Центру протидії корупції. Той факт, що президент Порошенко закрив очі на всі ці дії, показує справжні наміри тих, хто на вершині української політики», — йдеться у статті.
Але ще гіршим, виходячи із статті, є призначення Луценка на посаду Генпрокурора. «Новий генеральний прокурор Юрій Луценко — це не та людина, що потрібна на цю посаду. Його призначення дає можливість зрозуміти, що реформи в Україні штучно гальмуються», — пише автор.
У статті є зауваження, що проблема тут не тільки у самому Луценкові, а і у застарілості всієї системи прокуратури. «Хоч нинішній український закон ніби і гарантує незалежність головного прокурора від політичного втручання, на практиці цей пост залишається інструментом виконавчої влади, яка використовує його, аби винагородити своїх друзів та покарати ворогів», — резюмується у статті.
Німецьке видання Deutsche Welle опублікувало статтю, присвячену діяльності уряду Гройсмана. Автор ставить перед собою та читачем питання: план Гройсмана — це реальні кроки чи політичний піар?
«На позачерговому засіданні уряду 19 травня прем'єр-міністр України Володимир Гройсман представив те, що він назвав «планом пріоритетних кроків уряду на 2016 рік». […] План обсягом у 220 сторінок виглядає значно солідніше у порівнянні з програмою уряду, яка була затверджена Верховною Радою України відразу після обрання нового прем'єра та уряду у квітні. Втім, прописана на самому початку документа мета — «забезпечити зростання рівня життя громадян і підвищення його якості завдяки сталому економічному розвитку» — є досить неконкретною», — зауважує автор.
У статті наводяться немало позитивних пунктів плану: «Цей план не є роботою винятково уряду — ще до нього було розроблено чимало різноманітних експертних програм та стратегій. Частина з них лягла в основу цього документа. Але головними його авторами все ж були міністерства, розповідає Павло Кухта, заступник голови Стратегічної групи радників з підтримки реформ в Україні, яку очолюють колишній віце-прем'єр Словаччини Іван Міклош та колишній віце-прем'єр Польщі Лєшек Бальцерович. […] Серед найбільш вдалих частин документу — пропозиції міністерства освіти. У ньому, за словами експерта, не вимагали збільшення фінансування, а обрали шлях ефективного використання наявних ресурсів — завдяки дерегуляції та аудиту наукових інституцій».
Але чи є у цьому плані політичний піар? «Далеко не всі експерти розцінюють ініціативу уряду позитивно. Для директора комунікаційного агентства Berta Communications Тараса Березовця документ є схожим на звичайний політичний піар нових урядовців. «Треба розуміти, що ця програма не буде виконана навіть наполовину», запевняє політконсультант. — «Як правило, це лише красиві слова, покликані відтягнути час, наприклад, до отримання траншу Міжнародного валютного фонду». Потім, каже Березовець, можновладці пояснять невиконання урядового плану браком грошей на реалізацію програми чи протидією парламенту», — йдеться у статті.
На сайті американського аналітичного центру Atlantic Council з’явилась стаття про те, чи можливе примирення із Росією, якщо теперішня криза буде розв’язана. Але, наголошує автор, воно може стати якраз новою точкою протистояння.
«Одне із основних досягнень Революції Гідності у тому, що вона звільнила українське суспільство від будь-яких зобов'язань, нав’язаних пострадянським соціальним контрактом. Це дозволяє Україні рішуче сказати «прощавай» своєму минулому і, в той же час, відкрити себе до невизначеності майбутнього. […] Чи є тут місце для примирення? Про нього не так багато говорять в ці дні. Люди, як правило, мовчать про це, ставлячись до самої ідеї з підозрою Здебільшого, концепція примирення сприймається як поразка, крок назад і марнування усіх зусиль щодо захисту країни», — пише автор.
Але цьому є підстави. «Люди інтуїтивно розуміють, як легко ідея примирення може бути перетвореною на пропаганду. Примирення може стати лише прикриттям для ідеології, це буде просто ще один підтримуваний Кремлем елемент російської гібридної війни», — йдеться у статті.
Однак російська сторона теж не надто зацікавлена у примиренні. «Навіть найменший натяк на справжнє примирення в очах нинішнього політичного керівництва Росії є загрозою, яка може підірвати всю путінську систему, побудовану на протилежних примиренню речах: конфліктах, війнах, поневіряннях, корупції, фальсифікаціях і тероризмові», — наголошує автор.