До кінця лютого перші шпальти міжнародних ЗМІ займали фото із Майдану, а публікації так чи інакше торкалися цієї теми. За різних приводів з’являлися найрізноманітніші думки: надії на зміни, роздуми про цінності, заклики до санкцій та скинути тодішнього президента Януковича, побоювання громадянської війни та югославського сценарію. Масове вбивство на Майдані 18-19-го лютого шокувало: «Захід повинен спробувати запобігти ще більшому кровопролиттю в Україні. У Києві сьогодні йдеться про майбутнє країни і про ще багато чого іншого», – писало видання Frankfurter Allgemeine 18 лютого. «Україна досягла точки, в якій ризик громадянської війни неймовірно великий. Вина лежить на режимі президента Януковича, тому що він саботував можливість політичного рішення», – зазначало воно. Австрійське видання «Die Presse» закликало у своїй редакційній статті: «Час прогнати Януковича».
Вже з невеликими висновками вийшла публікація Герхарда Гнаука у німецькій Die Welt 21 лютого. Автор вважав, що «шок Майдану змінить путінську Росію» і змусить російського президента «закручувати гайки», оскільки розвине у ньому страх перед вільнодумством, що мало пророчий зміст.
Втім, не всі медіа були однозначні у своїй позиції щодо Владіміра Путіна та Віктора Януковича і їхньої ролі у кровопролитті кінця лютого. Так, на німецькому ARD з’явилася передача-розслідування цього злочину, де зазначалося, що не колишній президент Віктор Янукович та його спецпризначенці винні у вбивствах, а самі протестувальники. Втім, в цілому пізніше таких передач на передових німецьких каналах не з’являлося.
Після втечі Януковича топ-темою українського питання у світових ЗМІ стала окупація, а потім вже анексія Криму Росією.
Одразу ж в медіа з’являлися публікації про те, які санкції необхідно застосувати до Росії, аби вона не продовжувала свою агресивну політику. «Найпотужніший невійськовий інструмент, яким володіють США є виключення зі своєї банківської системи», – зазначало вже тоді у своїй редакційній статті видання The Washington Post.
«Багато хто на Заході не вірив, що Путін наважиться на військову інтервенцію в Україну за можливих серйозних наслідків. Те, що російський правитель пішов далі показує, що він сумнівається, що західні лідери будуть реагувати рішуче. Якщо він швидко не відступить, США повинні будуть довести, що він неправий», – вважав тоді The Washington Post
«Зелені чоловічки», референдум – на Заході, здається, довго не могли повірити у те, що таке можливо у ХХІ столітті. Разом із окупацією все частіше почали зявлятися публікації про «югославський сценарій» для України.
Читайте також: Аншлаги й провали-2014
Коли ж почалися вже воєнні дії та з’явилися перші жертви, то деякі журналісти, як наприклад, журналіст видання The Economist Тім Джуда, який до того жив та працював у колишній Югославії, порівнювали причини цієї війни із причинами югославських конфліктів. У статті «Україна: війна-підробка» своєму блозі на сайті The New York Review of Books журналіст писав у квітні: «Україна не схожа на Югославію, хоча атмосфера на Сході має дуже схожу на те комбінацію образи та зневіри».
Вже в іншій своїй публікації для цього ж видання автор роздумує над природою ненависті серед багатьох людей на Сході. Він пов’язує це великою мірою із російським телебаченням, яке дивляться на Сході України. «Це нагадує те, що робили сербські медіа та інші одиниці колишніх югославських медіа робили, коли зникла Югославія. Тоді сербам нав’язували безкінечні документальні фільми про хорватських фашистів, які, як їм казали, повертаються. Тепер російські медіа кажуть, що повертаються українські фашисти», – пише Джуда.
«Ненаситний», – із такою статтею та обкладинкою з’явився впливовий британський журнал The Economist після того, як із анексією Криму Росія поширила свою агресію на Схід України.
«Спершу Владімір Путін пошматував Грузію, але світ пробачив його, тому що Росія занадто важлива, щоб бути її кинути на призволяще. Потім він «проковтнув» Крим, але світ йому пробачив, оскільки Крим мав бути російським. Тепер він «проник» до східної України, але світ вагається, оскільки проникнення – це не зовсім вторгнення. Але якщо Захід не зіткнеться із Путіним зараз, то він може прийти до його дверей», – попереджав The Economist.
Влітку більшість заміток та публікацій було присвячено АТО на Сході, тимчасовому припиненню вогню, якого де-факто не існувало, президентським виборам, надіям на зміни та реформи. Втім, топ-темою літа і за підсумками багатьох світових медіа і однією із визначальних тем цього року стала катастрофа малайзійського Боїнга MH17.
«Владімір Путін може зупинити цю війну. Збитий малазійський літак – це заклик завершити конфлікт в Україні», – з таким заголовком вийшла редакційна стаття одного із найвпливовіших видань The New York Times
Здається, саме зі смертю невинних і не причетних до цього конфлікту людей, ЄС почав розуміти, якого монстра створив Владімір Путін на Сході України. Саме з такою назвою вийшла стаття оглядача німецького видання Sueddeutsche Zeitung Штефана Корнеліуса.
Увага кінця літа та осені була присвячена спробам знайти порозуміння в межах домовленостей у Мінську та парламентським виборам.
Читайте також: Війна форматів
Саме ефективність Мінського формату зараз цікавить більшість міжнародних оглядачів, оскільки на це покладає надії ЄС, так само декларує і таке бачення український президент.
Часто звертають увагу іноземні ЗМІ і на соціальні та гуманітарні проблеми, з якими стикається нині населення, яке досі проживає на Донбасі. Зокрема, на життя у бомбосховищах та повідомлення про голодну смерть. Псевдогуманітарні конвої Путіна також не залишаються без уваги.
Важливо, що також зявляються публікації і про походження псевдореспублік на Сході України. Зокрема, важливою є стаття Конрада Шуллера у Frankfurter Allgemeine Zeitung про те, що Росія відкрито фінансує псевдо республіки Донбасу.
Попри те, що події в Україні не проходять без уваги міжнародних ЗМІ, настільки уважно, як це відбувалося влітку чи на початку осені за розвитком подій в Україні не слідкують. У світу цього року було надто багато викликів.
The Wall Street Journal вже назвав цей рік «роком тривожних дзвінків у міжнародній політиці», на які, на думку видання, має реагувати адміністрація американського президента. Серед цих тривог звісно ж російська агресія та анексія нею української території. Видання вважає, що Білому Дому необхідно серйозно змінити свій підхід до міжнародної політики та вирішення таких проблем.
Die Zeit назвав цей рік роком Путіна. Звісно, у негативному сенсі, але важливо, що одним із найголовніших завдань для світової політики наступного року, які ставлять світові ЗМІ є знайти рішення для приборкання того монстра, якого вони виростили у Росії.