Минулого тижня світові медіа найбільше говорили про можливість приходу до влади проросійських кандидатів та про отримання автокефалії Української православної цервки як "частини процесу виходу з імперської орбіти Москви".
Тиждень.ua зібрав найголовніші теми, про які пишуть іноземні ЗМІ щодо України.
Британський та канадський політолог українського походження Тарас Кузьо у статті для американського аналітичного центру Atlantic Council зазначає, що у наступному році в Україні не буде "проросійської помсти". На його думку, росіяни, безсумнівно, будуть втручатися у вибори, тому "ми повинні спостерігати і викривати їхніх шанувальників, але загроза проросійської партії, яка прийде до влади в Україні, є незначною".
По-перше, опитування громадської думки показали, що більшість виступає проти виборчої риторики Опозиційного блоку, яка сприяє підвищенню російської мови та інтеграції в Євразійскій саюз і протиставляє членство в НАТО та ЄС. "Через чотири роки після того, як Росія вторглася в Україну, лише 7% українців вважають, що війна пов'язана з придушенням російської мови. Підтримка євразійської інтеграції розвалилася. Росія пов'язана з "агресією" (66%), "жорстокістю" (57%), "диктатурою" (57%). Підтримка НАТО зросла втричі, і для членства в Євросоюзі вона затвердилася", – наголошує експерт.
По-друге, окупація РФ Криму та частин Донбасу позбавила 16% виборців від участі в українських виборах. Дослідження професора політології і публічної політики Університету Каліфорнії Пола Д’Анірі ("Джеррімандеринг України? Виборчі наслідки окупації в Україні") показує вплив відсутності 3,75 мільйона виборців, з яких 87% голосували за Януковича у 2010 році. Іншими словами, чверть виборців Януковича зараз живуть під російською окупацією і не можуть голосувати, що масштабно змінює ландшафт для виборів 2019 року.
На виборах 2012 року Партія регіонів виграла 185 місць, а через три роки наступник Ополблок виграв лише 29%. Він отримав 1,5 мільйони голосів у 2014 році, тобто на 4,6 мільйонів менше, ніж Партія регіонів у 2012 році.
На думку політолога, Д'Анірі справедливо робить висновок, що політична партія, яка мобілізує лише голосування східної України, не може виграти президентство чи сформувати парламентську більшість. Виборчий баланс України перемістився зі сходу та півдня на захід і центр. Як пише Д'Анірі, "відбулася потенційно вирішальна зміна українських електоратів". Крім того, проросійські сили прагнуть до компромісу з Путіним, тому що при цьому їхні виборці зможуть брати участь у виборах в Україні. Це є причиною антивоєнного виборчого популізму лідера Ополблоку Юрія Бойка та лідера "За життя" Вадима Рабіновича.
Дослідник зауважує, що зі зростаючою групою ветеранів війни, будь-яка спроба проросійських сил намагатися досягти компромісів з Путіним матиме серйозні внутрішні наслідки, включаючи можливий третій Майдан. Три чверті українців бачать нормалізацію відносин з РФ лише після закінчення її військової агресії, виходу з окупованих територій, виплати компенсації та згоди припинити втручання у внутрішні справи України.
Також соцопитування свідчать про слабкість проросійських кандидатів, оскільки агресія РФ зробила малоймовірним те, що традиційний другий раунд "прозахідних" проти "проросійських" кандидатів відбудеться. Натомість другий тур нагадуватиме європейські вибори, де прозахідні реформатори (Порошенко) стикаються з популістами (Тимошенко).
Оглядач американського видання The New York Times Ніл МакФаркхар відзначає, що український релігієзнавець В'ячеслав Горшков був серед більшості православних християн в Україні, які примирилися з тим, що їхня церква підпорядковується Московському патріарху.
Однак він бачить, що "Кремль використовує церкву як інструмент свого старого імперського контролю". Зараз він є серед більшості віруючих, які сподіваються, що Вселенський Патріарх надасть українській церкві автокефалію.
"Отримання автокефалії є частиною процесу виходу з імперської орбіти Москви…Політика московської церкви за останні кілька сотень років не була незалежною взагалі, це багато в чому залежить від держави", – сказав Горшков. Останніми роками Путін маніпулював, щоб відновити думку про те, що Москва повинна бути столицею для всіх православних християн, що де-факто перетворило б російську церкву на продовження його зусиль по відновленню статусу "наддержави".
На думку автора, Путін посилив церкву, аби просувати Росію як бастіон "традиційних цінностей", й зображати Кремль спадкоємцем священних традицій царської імперії.