Німецький експерт Андреас Умланд у статті для видання Foreign Policy дав точну відповідь на комплексне запитання: як Кремль блокує прагнення України до свободи? На думку автора, втручанням Путіна можна хоча б частково пояснити дивні події лютого — коли уряд не втомлюється повторювати про свою готовність до реформ, але провідні реформатори цей же уряд покидають.
«Стандартне пояснення цього протиріччя, хоч і є частково правильним, не пояснює всю картину — ніби-то пострадянська корупційна система держави завдає удару у відповідь, старі норми та структури зберігаються, а влада виявилась не настільки готовою до реформ, як здавалось у 2014-му. Але чому ж реформатори Євромайдану виявились безсилими перед корупційною системою?», — йдеться у статті. На думку Умланда, є три причини цьому, і всі вони так чи інакше пов'язані із Кремлем.
Перша причина — військова агресія з боку Росії. «Війна не тільки порушила територіальну цілісність України, але і спричинила негативні зміни у багатьох аспектах суспільного життя, в першу чергу — в готовності до реформування… Десятки тисяч активістів, мобілізованих під час революції, тепер не можуть зосередитись на реформуванні країни, натомість вони мусять боротись за її виживання», — пише автор.
Друга причина — економічна криза. «Через війну ВВП України суттєво знизився протягом 2014-го та 2015-го, а разом із ним і курс національної валюти. Українці також зіткнулись із стрімким ростом цін на енергоресурси — адже саме таку умову поставив МВФ, перш ніж надати багатомільярдний кредит. Економічні фактори суттєво знизили рівень життя громадян та підірвали довіру до прозахідної програми уряду, тим самим увімкнувши зелене світло для політичного популізму», — йдеться у статті.
Третя причина — проведення Росією військових навчань та концентрація військ на кордонах із Україною. «Мета цих заходів — не стільки підготувати російські підрозділи до атаки на Україну, скільки викликати почуття неспокою в України та її партнерів. Підривна діяльність з боку Росії спрямована на те, аби відлякати інвесторів та дестабілізувати громадянське суспільство», — пише Умланд.
Автор підсумовує тезою про те, що ці всі загрози все ж не повинні звернути Україну із шляху реформ. «Ні війна, ні економічна криза не є виправданням відсутності політичної волі до реформ, але Захід має чітко усвідомлювати вплив Росії. Потрібно продовжувати тиск на Москву, аби змусити її відмовитись від ведення гібридної війни», — резюмує автор.
На сайті організації Atlantic Council вийшла стаття американського експерта Браяна Меффорда, що проживає у Києві, про те, як би змінилась Верховна Рада, в разі якщо позачергові вибори відбулись зараз.
«Нові вибори можуть відбутись внаслідок трьох сценаріїв розвитку подій: якщо коаліція розпадається, а нова не формується протягом тридцяти днів; якщо Яценюк достроково йде у відставку, або його відправляє Верховна Рада на наступній сесії (яка буде у серпці) і не може знайти заміни; якщо Верховна Рада виголошує недовіру прем'єру. У всіх трьох випадках президент Порошенко може призначити дострокові вибори», — пише автор.
Далі він дає короткий прогноз по кожній важливій політичній силі, який базується на кількох соціологічних дослідженнях та власних спостережень. Їх успіх на майбутніх виборах автор бачить так:
- Блок Петра Порошенка отримає близько тринадцяти відсотків, проте залишиться найбільш численною у парламенті політсилою, адже має сильних кандидатів на мажоритарних округах — матиме десь вісімдесят місць;
- Народний фронт Яценюка не подолає п'ятивідсотковий бар'єр, а по мажоритарних списках пройде, в кращому випадку, половина теперішніх депутатів — матиме до десяти мандатів;
- Самопоміч отримає близько восьми відсотків голосів, а отже втратить трохи — матиме близько двадцяти п'яти місць;
- Батьківщина наразі має вісім відсотків, проте після союзу із Валентином Наливайченком отримає більшу підтримку в західних областях, тому може сподіватись на всі тринадцять — а тому матиме близько сорока мандатів;
- Потенційна політсила Саакашвілі є темною конячкою, про неї можна судити тільки на підставі власного рейтингу одеського губернатора. Пан Меффорд вважає, що Саакашвілі може розраховувати на сімдесят місць;
- «Укроп» наразі балансує на межі прохідного бар'єру. В разі якщо його вдасться подолати, разом із мажоритарниками політсила може розраховувати на дев'ятнадцять мандатів;
- Опозиційний блок може розраховувати на дванадцять відсотків, якщо зможе мобілізувати електорат на сході країни. Разом із мажоритарними округами в такому разі матиме трохи більше п'ятдесяти депутатів;
- Радикальна партія, яку автор називає проектом Фірташа, трохи втратить порівняно із 2014-им — матиме десь шістнадцять місць, якщо зможе подолати виборчий бар'єр;
- Свобода, натомість, може виграти багато виборчих округів у західних областях і, маючи 5% за пропорційним списком, — отримати двадцять шість депутатів.
«Цей новий парламент був би значно більш фрагментованим та конфліктним, ніж теперішній, було б дуже важко створити коаліцію. Таким чином, від дострокових виборів варто утриматись», — резюмує автор.
У американському виданні The Washington Post написали про те, що корупція, яка багато в чому спричинила Євромайдан, досі присутня і чудово себе почуває.
«Через два роки після революції корупційні схеми все ще визначають політичне життя України. Технократи, які прийшли в уряд із метою проводити реформи, втрачають віру. Відставки Пивоварського та Абромавичуса — яскрава тому ілюстрація», — зауважує автор.
Але це не єдина проблема. «Парламент, починаючи із 16 лютого, потроху розпадається, а уряд більше переживає через власне виживання, аніж через здійснення обіцяних реформ… Сценарій дострокових виборів є цілком реальним, але він не принесе нічого хорошого, оскільки українські громадяни уже вдосталь наслухались пустих обіцянок», — йдеться у статті.
«Не можна допускати відставки уряду та перевиборів… Разом із тим, за словами заступника генпрокурора Каська, президент Порошенко повинен припинити подвійну гру та сказати «бувай» друзям в політиці», — резюмується у статті.
У німецькому виданні Deutsche Welle присвятили матеріал першим ста дням роботи Хатії Деканоїдзе на посту очільника Нацполіції. «Від захоплення до розпачу», — саме таку дали характеристику.
«Деканоідзе вдало продовжує розпочату справу з формування Патрульної поліції, яка вже почала роботу у 14-ти містах України, та успішно впоралась зі створенням груп швидкого реагування територіальної поліції в регіонах… Крім цього, у Нацполіції запрацювала система внутрішньої безпеки, яка дозволяє досить оперативно реагувати на прояви корупції у цій правоохоронній структурі», — йдеться у статті.
Але є і чимало критики. «Голову Нацполіції немає за що хвалити, оскільки вона лише продовжує по інерції втілювати чужі ініціативи, зокрема створення Патрульної поліції, яку почала в Україні ще одна грузинська реформаторка Ека Згуладзе. Все інше, що робить Хатія Деканоідзе, це лише «переодягання» міліції в поліцію. Структура ж не змінюється — тільки назва», — пише автор.
Є у поліції проблеми і з прозорістю — це наочно проілюструвала справа поліцейського Олійника. Стаття резюмується словами експерта групи з реформ органів правопорядку Реанімаційного пакету реформ Олександра Банчука : «Єдиний союзник нової поліції зараз — це суспільство. Голові Нацполіції потрібно було звернутися до суспільства, чітко пояснити всі деталі інциденту, самим оприлюднити все відео з коментарями, а не закриватись ще більше, віддавши все на розсуд прокуратури, до якої взагалі немає ніякої довіри».