«Революція без змін?», — саме таке питання ставить виконавчий президент Freedom House Деніель Келінґерт, розмірковуючи про реформи в Україні після Євромайдану.
Автор зауважує, що ключова проблема — влада олігархів, що нікуди не поділась і є вкрай малопродуктивною. «Обдурені олігархічним політичним класом, розчаровані вкрай скромним масштабом реформ, і обурені безперервними провокаціями з боку Росії, на кінець 2015 року, 60% українців були переконані, що країна рухається невірним шляхом. Ключова проблема полягає в тому, що нові лідери України продовжують дотримуватися правил, встановлених протягом останніх 25 років і удосконалених Росією та іншими клептократіями», — зауважує Келінґерт.
На думку експерта, головний злочин олігархічного класу — це навіть не корупція, хоч вона, безумовно, є смертельною. В першу чергу, це блокування зусиль громадянського суспільства, яке в Україні дуже активне. «Ця національна шизофренія – коли мобілізоване і сильне громадянське суспільство та ЗМІ, стикаються з системною корупцією, що глибоко вкоренилися в усіх механізмах держави — пояснює глибоку нестабільність України. Величезний і зростаючий розрив між тим, чого вимагає суспільство і тим, що може забезпечити система, спричиняє в Україні суспільні вибухи», — йдеться у статті.
Основна думка статті така: українська влада не має права прикриватись війною, не проводячи якісних реформ. «Російська агресія і економічна криза не повинна більше використовуватись як виправдання для відсутності прогресу в сфері прав людини. Лідери України повинні взяти на себе провідну роль та пояснити нації, що права людини мають бути захищені для всіх без винятку… Дослідження Freedom House щодо колишніх комуністичних країн Європи і Євразії демонструє, що перехід до демократії є довгим та важким, але він може бути успішним за правильних умов, в тому числі, якщо міжнародне співтовариство чітко підтримує такий перехід. Ціною великих жертв Україна завоювала ще один шанс на трансформацію. Лідери країни не повинні проґавити його знову, адже вони навряд чи отримають такий шанс ще раз», — підсумовує автор.
У виданні Foreign Policy опублікували дуже критичну статтю про діяльність Володимира В’ятровича на чолі Українського інституту національної пам'яті. «Коли мова заходить про історію в контексті політики, точна пам’ять є небезпечною», — такими словами починає виклад своїх думок автор.
«В Україні, яка бореться за ідентичність, це ще важливіший момент. У той час як українські політичні партії намагаються підштовхнути країну до Європи чи до Росії, молодий український історик Володимир В'ятрович поставив себе в центрі цієї боротьби. Захищаючи націоналізм та ревізіоністську історію, яка прославляє рух країни до незалежності — і опускаючи криваві та опортуністичні її глави — В'ятрович спробував переробити сучасну історію країни так, аби обілити участь українських націоналістичних груп в Голокості та масовій етнічній чистці поляків під час Другої світової війни. І прямо зараз він виграє», — йдеться у статті.
У статті автор робить детальний аналіз діяльності ОУН та УПА під час Другої світової та зауважує, що В’ятрович, який отримав доступ до колишніх архівів КДБ, намагається виставити ці оргнізації виключно як героїчний рух опору проти Радянського Союзу (у статті цей пункт, звісно, не заперечується), проте замовчує їх злочини. «Коли нацисти вторглися в Радянський Союз в 1941 році, ОУН і її харизматичний лідер, Степан Бандера, вітали це вторгнення, оскільки вважали його нагодою для здобуття незалежності України. Члени організації провели погром у Львові, під час якого загинуло п’ять тисяч євреїв. Окрім того, ополченці ОУН зіграли роль в насильстві стосовно єврейського населення в Західної України, яке в цілому забрало життя до тридцяти п’яти тисяч євреїв», — наголошує автор.
Автор зауважує, що діяльність Українського інституту національної пам'яті не йде не руку самій країні, натомість допомагає кремлівській пропаганді. «Тепер, коли Україна прагне звільнитися від захоплення Росії, українські націоналісти забезпечують паливо пропагандистській машині Кремля, яка не втомлюється заявляти, що післяреволюційна Україна перенасичена фашистами і неонацистами», — підсумовується у статті
У європейській редакції видання Politico до тридцятої річниці Чорнобильської катастрофи дослідили роль атомної енергетики у сучасній Україні.
Зростаючу роль мирного атому автор пов’язує із прагненням до енергетичної незалежності. «Київ досяг певних успіхів у боротьбі із залежністю від російського газу. Споживання природного газу скоротилося на третину з 2013-го по 2015-ий, в той час як імпорт російського газу були зменшений на 80% з 2012-го по 2015-ий. Проте Україна втратила контроль над багатьма зі своїх вугільних шахт на сході країни через підтримуваний Росією заколот. Позбавлена альтернатив, країна робить ставку на атом у живленні економіки і опаленні будинків.
Автор зауважує, що міжнародна спільнота підтримує Україну на цьому шляху. «Щоб переконатися в тому, що ядерна система країни відповідає міжнародним стандартам безпеки, Європейський банк реконструкції і розвитку і Євратом зобов'язався надати по €300 мільйонів на програму підвищення рівня безпеки ядерних реакторів в Україні. Вартість повного оновлення оцінюється в € 1,4 млрд, — його планують завершити до кінця 2017-го», — йдеться у статті.
Хоч багато європейських активістів у Європі і проти цього плану, керівництво ЄС не поділяє їх думку. « Європейська комісія цілком задоволена діяльністю України. Дотримання Києвом умов міжнародних екологічних договорів «є попередньою умовою для витрачання кредиту», як написав віце-президент Європейської комісії Катайнен в листі до Європейського Парламенту восени минулого року. І отримані докази такого дотримання зробили можливим надання кредиту у €100 мільйонів євро від Євратома», — підсумовується у статті.
На сайті американського аналітичного центру Atlantic Council була опублікована стаття, присвячена забороні кримськотатарського Меджлісу окупаційною владою Криму.
«Протягом двох років після того, як Росія незаконно анексувала Крим, кримські татари відчували на собі жорстокість нової фактичної влади… Ці останні кроки з боку влади Криму [заборона Меджлісу прокурором Криму Поклонською та Верховим Судом Криму] є продовженням утисків корінного населення півострова… Заборона Меджлісу — це фактично оголошення війни проти кримськотатарського народу», — йдеться у статті.
Автор зауважує, що заборона Меджлісу могла стати покаранням татар за активну антиросійську діяльність. «Цілком ймовірно, що заборона є відповіддю на економічну блокаду Криму, яка була організована кримськими татарами, що переїхали до материкової частини України. Ця блокада була успішною, дратуючи кримську владу. А знищення ліній електропередачі між материковою Україною і Кримом, що сталось у листопаді 2015-го, зробило ситуацію нової влади на окупованому півострові особливо важкою», — зауважує автор.
Ця подія може принести Росії ускладнення на міжнародній арені. «Заборона Меджлісу відбувається в час погіршення відносин між Росією і Туреччиною. Це очевидний рух Кремля проти Туреччини, яка вже затаврував цю заборону як незаконну», — резюмується у статті.