Фото протестувальника навпроти ряду ОМОНу чеський тижневик Respekt помістив на обкладинку свого свіжого номера. "Білоруси виступили проти диктатора" – так підписали чеські журналісти те фото.
Автор матеріалу із однойменною назвою Томаш Бролік аналізував перебіг протестів у Білорусі і відзначив їхню організаційну відмінність від протестів 2013-2014 рр. в Україні. «Протести не мають єдиного центру та жодних організаторів. Це дуже відрізняється від української революції на зламі 2013- 2014 років, з якою їх часто порівнюють. Лукашенка та його сили, очевидно, готувалися до подібного сценарію», – припустив Бролік. Він додав, що білоруські протести набагато анархічніші та непередбачуваніші. «Замість центрів міста вони відбуваються на околицях та приміських зонах», – підкреслив автор. У статті також ідеться про позицію Росії щодо протестів у Білорусі. «Позитивні привітання Путіна, де російський лідер перерахував пункти "майбутньої співпраці", є, на думку аналітиків, списком вимог в обмін на підтримку», – відзначив чеський журналіст.
Читайте також: «Фантастична трійка»
Польська Gazeta Wyborcza свій логотип у вигляді червоного прямокутника дещо видозмінила на знак солідарності із протестувальниками у Білорусі і у сьогоднішньому виданні він перетворився на біло-червоно-білий білоруський прапор. Наприкінці статті із першої шпальти Gazeta Wyborcza звернулася до своїх друзів у Білорусі їхньою мовою, де і відзначила символічність біло-червоно-білого прапора у недільному друкованому виданні. Редакційна стаття на першій сторінці має назву «Театр для Путіна».
Читайте також: Бранці Кремля на паузі
Разом з тим, як протести на вулицях білоруських міст набирають силу, Аляксандр Лукашенка намагається втягнути до гри Росію. «Він творить ілюзію загрози та перекидає війська під польський кордон», – пише Wyborcza. «Демократизація» його підтримки, коли з усієї Білорусі на протест у підтримку Лукашенки звозили бюджетників та формування іміджу загрози із Заходу, на думку видання, має лише одну мету: втягнути до гри Владіміра Путіна. «У такий спосіб Бацька хоче втягнути його у білоруський конфлікт зі свого боку і завдяки цьому уберегтися від здавалося б неминучої катастрофи», – пише видання.
Білоруський публіцист та активіст Франак В'ячорка та Мелінда Гарінг із аналітичного центру "Атлантична Рада" у колонці для американського видання The Washington Post написав про важливу роль жінок у білоруських протестах. "Жінки мають значення" – таку назву має стаття. Автори порівняли білоруських протестувальниць із кубинською жіночою організацією, що протестує проти режиму Кастро. "Як і кубинська група жінок-дисиденток "Damas de Blanco", вони вимагають звільнити ув'язнених та припинити насилля, що упродовж тижня травмувало цю 9,5-мільйонну країну», – зазначили автори статті. На думку В'ячорки та Гарінг, на сьогодні, вперше з 1991 року, білоруси мають реальний шанс скинути старого політичного важковаговика і «все це завдяки жінкам».
Роль жіночого протесту також відзначає і чеський журналіст Томаш Бролік у своїй вже згаданій статті: «Найвизначнішу нову форму ненасильницького протесту запропонували жінки, що одягаються в біле. Вони йдуть процесіями, або ж творять живі ланцюги на площах різних міст. Режим не знає, як чинити із стихійними зібраннями жінок різного віку. Поліція не наважилася їх жорстоко розганяти – поки що».
Читайте також: Українська луна
14 серпня The Washington Post присвятило білоруським протестам свою редакційну статтю. Вона співзвучна із вимогами протестувальників: «Час білоруському диктатору піти». Видання відзначає сміливість протестувальників та жорстокість режиму. The Washington Post також доволі критично оцінює позиції європейських та, зокрема, американських чиновників щодо режиму у Мінську. Так, відповідь США вони називають «апатичною».
«Лукашенка вкрав президентські вибори та жорстоко познущався з власного народу. Йому пора піти», – підсумовує видання.
Фото десятків тисяч білорусів під час протесту біля стели у Мінську 16 серпня – перше, що можна сьогодні побачити на веб-сторінці британської газети The Guardian.
Видання з посиланням на білоруські джерела відзначило, що у недільному мітингу у Мінську брали участь близько 100 тис. громадян, що є найчисленнішим білоруським мітингом в історії. The Guardian також звернуло увагу на те, що дипломати починають переходити на бік протестувальників і згадало про звернення посла Білорусі у Словаччині Ігоря Лещені, який засудив жорстокість білоруських силовиків та підтримав протестувальників. Такий хід з боку білоруського посла The Guardian вважає послабленням режиму Лукашенка.
Французькому виданню La Croix вдалося зв’язатися із співробітником білоруських силових структур. Завдяки цьому у матеріалі видання розглядають стратегію білоруського уряду: “Після 19.00 кожного, хто виходить на вулицю, можна заарештувати та побити, включно з жінками та дітьми. Ми отримали дозвіл застосовувати зброю.”
Білоруський політолог Тадеуш Гічан вважає, що такі дії мають на меті психологічний тиск. «Потрібно показати, що надії нема”, а також — виправдати слова президента Лукашенки, який назвав протестувальників “овечками, керованими з-за кордону”, та “безробітними”, яким “потрібно шукати собі роботу”, – цитує його видання.
Читайте також: Захід і Білорусь: Режим глибокої стурбованості 2.0
Газета також наводить слова 52-річного білоруського музиканта Філіпа Чмиря, який потрапив до ізолятора в Мінську: “Вони дали нам одну пляшку води на 60 осіб, годинами утримували стоячи коло муру та примовляли, буцімто нам пощастило, що на підлозі нема колючого дроту. Щойно хтось із затриманих притулявся до стіни спиною, вони били його палицею по спині та ногам.” La Croix розповідає, що Філіп був звільнений через два дні утримання, серед ночі. Він назвав поліцейських “дикими звірями”.
Щоденна німецька газета Die Tageszeitung також розмістила білоруських «жінок у білому» на першій шпальті свого сьогоднішнього видання. «Вони не здаються», – так німецьке видання підписало це фото. Видання відзначає, що білоруські жінки протестують вже впродовж восьми днів. «Страх ув’язнення та тортур, травм та смерті від жорстоких поліцейських операцій їх не зупиняє», – пише taz.
Французьке бюро каналу Euronews також відзначило масовість недільних протестів: «Людей на вулицях більше, ніж може бачити око. Цієї неділі в Мінську відбулася одна з найбільших демонстрацій в історії країни. “Ми хочемо не лише політичних змін, – цитував телеканал протестувальницю. – Ми хочемо, щоб людське життя в країні вважалося цінністю. Це наша найперша вимога”.
Французький тижневик Paris Match наводило слова католицького священника Юрія Санко під час недільного маршу: “Ще ніколи білоруси не демонстрували такої єдності. Це свято Свободи”.
Paris Match звернуло увагу на те, що до протестів долучилися еліти країни, «які донедавна слухалися влади» – це і журналісти державного телебачення, і дослідники, і бізнесмени, а також — два дипломати високого рангу.
Читайте також: Сабольч Паньї: «Проурядові угорські медіа часто покладаються на кремлівські наративи»
“Великі демонстрації в неділю не принесли нових арештів, влада дещо відступила, під тиском західної критики, та повідомила про звільнення 2000 осіб з 6700 затриманих”,- пише видання. Кремль повідомив у неділю, що готовий надати збройну підтримку Лукашенці і Paris Match відзначає цей факт: “Мінськ здобув підтримку свого історичного союзника — Москви, незважаючи на тривалу напругу між двома країнами. Зокрема, білоруський керівник звинуватив Росію в намірі перетворити свою країну на васала”.
Ще одне французьке видання La Province цитує позицію французького президента Емманюеля Макрона. Він закликає ЄС “змобілізуватися” на підтримку протестувальників у Білорусі.” “ЄС мусить і надалі гуртуватися на підтримку сотень тисяч білорусів, які мирно вимагають поваги до своїх прав, своєї свободи та свого суверенитету”, – вважає французький президент.
«Видовищними кадрами» із демонстрації «За Свободу» захоплений і бельгійський часопис Le Soir. “Живі ланцюги встають по всій країні, працівники символічних для країни заводів долучилися до акції солідарності з протестом», – писало видання.
Воно також утім цитує Лукашенку, який звинувачує “маріонеток, керованих іноземцями” у бажанні “перенести кордон з Бресту до Мінська, як було напередодні Другої світової війни”.