Англомовна преса, зокрема аналітичні кола, вже упродовж тижня дискутують довкола тез статті експерта американського центру RAND Corporation Семюеля Чарапа, яка вийшла на вебсайті Politico.com. На думку Чарапа, Вашингтон має змінити свій підхід до взаємин із Москвою та Києвом. «Нинішня політика погроз покараннями та підтримки Києва може бути морально виправданою, але навряд чи вона змінить розрахунок Путіна», – пише американський аналітик. На його думку, якщо кремлівський лідер буде сповнений рішучості до дії, то США не зможе змусити його до деескалації. Тому, вважає він, «замість того, щоб зосередитися лише на примушуванні Росії, адміністрація Байдена має також підштовхнути Київ до виконання своїх зобов’язань за Мінською угодою-2, чого Україна не виявляла бажання робити з моменту її укладення шість років тому». Чарап відзначає, що Мінськ-2 був «миром на правах переможця, нав’язаним Росією Україні по суті під дулом гармат», тим не менш наполягає, що цього разу, «аби уникнути війни, Київ має знову зробити перший крок». Чарап протягом статті намагається переконати, що змушуючи Україну йти на поступки Росії, США тим самим рятуватимуть її від більшої катастрофи.
Зрозуміло, що така «капітуляційна» позиція не залишила байдужими експертів різноманітних аналітичних центрів та пресу. Одним із перших відреагував старший дослідник Росії в Американській Раді зовнішньої політики (American Foreign Policy Council, AFPC), досвідчений експерт Стівен Бленк. Його статтю було опубліковано на сайті Центру дослідження європейської політики (Center for European Policy Analysis, CEPA). «Умиротворення Росії принесло б точно такий же результат, як і зрада Чехословаччини в Мюнхені — безчестя і катастрофу», – пише Бленк. Аналітик вважає, що попри політичні заяви підтримки України у США, Франції, Великій Британії та інших країн, стаття Семюеля Чарапа – це спроба просувати те, що називається не інакше як політика умиротворення. «Особливо тривожним є те, що серед членів федерального уряду поширена думка, що стаття є пробним ходом, створеним членами адміністрації Байдена, аби виправдати превентивну угоду з Путіним за рахунок України», – пише Бленк.
Аналітик відзначає, що «жодна країна не погодилася б на умови» Мінського договору і сам Чарап теж пише про неї, називаючи «миром на правах переможця». То чому ж має це робити Україна? Хоч російському президенту може здаватися, що Європа слабка, корумпована і занепадає, «насправді останні події, якими б вони не були, викривають хибність таких заяв».
На думку Бленка, вимоги Путіна виходять далеко за межі бажання позбавити Україну державності. «Він прагне нічого іншого, як демонтувати ті врегулювання, які панують у період після «холодної війни», – вважає Бленк.
Читайте також: "Ризики повномасштабного нападу". Як розвивається сюжет про стягування російських військ до кордонів України
Французьке радіо RFI також згадує про Мінськ-2: «У складному контексті переговорів з реалізації Мінську-2 публікація дипломатичного листування між Росією та Францією зовсім не допомагає рухатися вперед. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба вважає, що цим кроком Росія вбиває так званий «Нормандський формат», в рамках якого здійснюють перемовини Росія, Україна, Франція та Німеччина… Кілька днів тому ще обговорювався офіційний візит Емманюеля Макрона до Києва. Але, згідно з дипломатичними джерелами, здійснити цей візит стає непросто, бо його треба продублювати поїздкою до Москви. Ця поїздка внеможливлена через небажання Кремля просуватися у вирішення гострого питання Донбасу. У результаті французький президент, швидше за все, під час своєї каденції до Києва не приїде, що дуже розчаровує українців. Але перш за все складається враження, що Росія підриває єдиний дипломатичний механізм зниження напруженості в українському конфлікті. Це наганяє чорні хмари над безпековою ситуацією в тому випадку, якщо бойові дії на Донбасі загостряться».
Французький тижневик L'Express звертає увагу на Мінські домовленості та цитує Марі Дюмулен, колишнього дипломата і директора програми «Ширша Європа» в Європейській раді з міжнародних відносин (European Council for Foreign Relations): «Це залучення військового контингенту може здійснюватися для того, щоб залякати Україну та підштовхнути її до виконання Мінських домовленостей, в провалі яких Росія звинувачує Україну. Але не можна також виключати бажання просунутися далі шляхом військових дій»
L'Express також цитує Керол Грімо Поттер, засновницю Центру досліджень Росії та Східної Європи. «Залякування нападом дозволяє Москві надіслати чіткий сигнал Києву, щоб застерегти Україну від подальшого зближення з НАТО», – вважає дослідниця.
«Використовуючи те, що на його думку, є вищою стратегічною позицією перед обличчям відступу США, роздробленістю та слабкістю Європи, Путін бачить можливості отримати значний виграш у тому, що Росія вважає своєю сферою впливу на Сході Європи», – пише колишній спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер також на сайті аналітичного центру CEPA. На сьогодні перед Заходом з боку Росії постало п’ять основних загроз, проти яких демократичні країни не мають іншого вибору як залишатися стійкими. До цих загроз належать: 1) обмеження постачання газу до Європи; 2) використання Білорусі, щоб скеровувати в ЄС мігрантів; 3) Скупчення військ довкола України; 4) загроза нового конфлікту на Балканах; 5) просування формату 3+3 (Росія, Іран, Туреччина, Вірменія, Азербайджан і Грузія) для взаємодії із Південним Кавказом, щоб замінити таким чином там вплив США та Східного партнерства ЄС.
The Guardian пише, що президент США Джо Байден готується до віртуального саміту із Владіміром Путіним. Хоч саме ж видання відзначає, що Білий Дім не підтвердив цю інформацію, однак прес-секретарка президента Джен Псакі заявила, що «дипломатія високого рівня є пріоритетом президента». The Guardian взяла коментар Фіони Гілл, колишньої старшої директорки з питань Європи та Росії в Раді національної безпеки США. Експертка зазначила, що нова зустріч між американським та російським лідерами назріла, однак точно міститиме пастки для Байдена. Проблемою є те, як Росія зараз формулює свій наратив таким чином: «або США капітулюють у питанні України та Європи, або ризикують повномасштабною війною». А це саме те, чого хотів Кремль: «повернення до парадигми «холодної війни», коли дві наддержави сідають і вирішують сфери впливу».
Французький щоденний часопис Le Monde пише: «На кордонах України, це «лише новий день війни». «Перепочинок був недовгим. Вдруге за менш ніж шість місяців Україна стикається з черговою ескалацією з Москвою біля своїх кордонів, де останніми тижнями спостерігалися «незвичайні» переміщення російських військ, що викликало побоювання масштабної військової операції… Невідповідність між тривожним тоном Вашингтона та заспокійливими інтонаціями Києва спонукає до сумнівів. Люди замислюються: хто каже правду? Що саме відбувається на кордоні? Чи можуть українські спецслужби помилятися?.. Як пояснити розворот на 180 градусів української влади? Перебуваючи в Вашингтоні, міністр Кулеба пояснив, що дізнався «нові подробиці», і що ця інформація «засекречена»…Колишня радянська республіка намагається роками видертися з пазурів Росії, яка ворожо ставиться до зближення Києва з ЄС та НАТО… За словами речника МЗС Гоші Тихого, невідповідність між американським занепокоєнням та запереченнями Києва сталася через «непорозуміння» щодо вжитку слова «посилення». Він не дуже точний, бо російських солдат не так щоб суттєво побільшало, проте загрозу вони являють реальну… Так чи інак, українська армія готується до найгіршого та намагається бути напоготові, якщо ситуація раптово погіршиться».
Читайте також: Загроза війни. Що відбувається? – що обговорювали у «Свободі слова» на ICTV
Французький аналітичний сайт Atlantico.fr публікує інтерв’ю із політологом Ніколя Тензером. «У відповідь на російську загрозу, європейська дипломатія має діяти твердо та адекватно». – говорить Тензер. «Північний потік-2» становитиме загрозу не лише Україні, що робить її ще більш вразливою для російських атак, а й для безпеки Європейського Союзу в цілому. Насамперед, на енергетичному рівні це ще більше посилить залежність ЄС від російського газу, але також зміцнить фінансові ресурси Кремля, які, як ми знаємо, використовуються не для покращення добробуту людей, а для зовнішньої агресії та масштабного маніпулювання інформацією. Запуск ПП2 показав би нашу стратегічну непослідовність і нашу слабкість, про що кремлівська пропаганда чудово знає. Завершення «Північного потоку-2» також означатиме, що російський режим може «купувати» не надто совісних лідерів для досягнення своїх цілей. Високі зарплати колишнього канцлера Герхарда Шредера та інших колишніх лідерів європейських країн, які працюють на російські компанії, пов’язані з Кремлем, сьогодні не є корупцією в юридичному розумінні цього терміну. Проте я думаю, що закон мав би визначити це як корупцію».
«Криза на польському кордоні не є єдиним приводом для занепокоєння у Східній Європі. Насправді, на колишніх кресах Російської імперії сьогодні ніде немає стабільності», – зазначає французький щоденний часопис Le Figaro, – «У Білорусі при владі – автократ, який здійснив шахрайство на президентських виборах 2020 року. Живі сили його країни цей режим заперечують, тож він використав мігрантів як засіб шантажу проти Європейського Союзу. В Україні ситуація набагато небезпечніша. На Сході, з літа 2014, тривають бої. Війна забрала життя щонайменше 13 000 осіб, з них понад 3000 — цивільні особи».
Канадійський Le Journal de Montréal: «Київ готовий стріляти по мігрантах, якщо вони спробують з Білорусі потрапити до України, щоб у такий спосіб потрапити на територію ЄС… Влада України — держави, що має спільні кордони з Білоруссю та ЄС, побоюється, що мігранти, які заблоковані на польсько-білоруському кордоні, спробують шукати шлях до Євросоюзу через Україну… Київ попередив про розміщення кількох тисяч прикордонників та поліцейських на кордоні з Білоруссю».
Французька газета La Croix: «Через сім років потому, як підтримані й озброєні Москвою сепаратисти взяли під контроль частину Східної України, західні столиці побоюються нової можливої ескалації конфлікту. Йдеться про незрозумілі пересування російських військ поблизу кордону з Україною. Щось подібне вже відбулося навесні, проте тоді занепокоєння не було настільки сильним. «Велика різниця в тому, що навесні військові прибували нарочито публічно, маневри відбувалися понад місяць. Цього разу все набагато стриманіше», – цитує часопис Роб Лі, докторанта Королівського коледжу Лондона та спеціаліста з російської оборонної політики… Мета росіян чітко не проглядається. Мова про тиск чи про прелюдію до наступальних дій? Йдеться про реакцію на вибух американського есмінця, що стався 30 жовтня в Чорному морі, чи на безпрецедентне застосування українських безпілотників на лінії фронту?»
Швейцарський часопис Le Temps: «Олаф Шольц, імовірний наступник Ангели Меркель, хотів би започаткувати нову Східну політику Німеччини (Ostpolitik). Але міграційна криза, організована Мінськом, і українсько-російський конфлікт не сприяють розрядці на кордонах Європейського Союзу… Східна Європа потерпає від двох великих криз, що посилюють небезпеку на кордонах НАТО та ЄС. Одну з них спричинив «останній європейський диктатор Аляксандр Лукашенка, чиє шахрайське переобрання на пост президента Білорусі минулого року залишилося невизнаним Заходом. Друга, серйозніша, – це новий епізод війни, що триває в Україні з 2014 року та постійно підживлює небезпеку на кордонах ЄС».
Часопис La libre Belgique: «Американці та українці категоричні у висновках: Росія може напасти на Україну в лютому-березні 2022 року. Ця заява спочатку НАТО, а потім й української армії, збиває з пантелику своєю конкретикою в датах».