Малюнок: Дмитро Скаженик
Більше ніж століття тому Бостонське парапсихологічне товариство проводило експерименти зі впливу наркотичних речовин на психіку людини. Один з учасників заявив, що під дією етилового ефіру йому відкрився фундаментальний принцип існування Всесвіту. Однак, приходячи до тями, він постійно забував це одкровення. Нарешті «психонавт» таки спромігся записати сокровенну істину й згодом побачив на аркуші паперу одну тільки фразу: все у світі пахне нафтою.
Божевільні ціни? Ні. Божевільні прибутки.
Для усвідомлення того, що глобалізована економіка ХХІ ст. «пахне нафтою», не потрібні досліди з «розширювачами свідомості». Наразі саме від динаміки цін на «бочечку» нафти найбільше залежить стан існування нашої цивілізації. Але найфатальніше те, що цінова ситуація на ринку нафти нині змінюється так, неначе теж нанюхалася наркотичного ефіру.
Один з найсвіжіших прикладів: запаси нафти в США (найбільший у світі споживач), згідно з результатами перших трьох тижнів березня, сягнули найвищих показників у період з листопада минулого року. Який висновок можна зробити з цієї інформації, якщо взяти до уваги, що опалювальний сезон у країнах Північної півкулі завершується, а, отже, знижується попит на паливний мазут. І що саме зараз американська економіка страждає від рецесії – і, відповідно, скорочує споживання енергоносіїв? Правильно – пік зростання цін на нафту пройдено, і з захмарних 110-доларових висот вони знизяться до раціональної величини. Вірогідність цього прогнозу підтверджував обвал нафтових цін нижче $100, який відбувся в другій декаді березня і встановив рекорд добового падіння в період з 1991 року.
Натомість все сталося навпаки: 27 березня ціна на нафту знову «підскочила». Внаслідок чого? Ескалація конфлікту в іракському місті Басра, яку намагалися інтерпретувати як поштовх до нового подорожчання нафти, в реальності не призвела до скорочень постачання.
Наразі є чи не єдине раціональне пояснення того, чому ціни на нафту коливаються всупереч глобальним економічним тенденціям. Їх скеровує не менш глобальна тенденція – спекулятивна. Сьогодні нафта – це в першу чергу не товар, з якого можна виготовити інші товари – бензин, дизпаливо, мазут тощо. Це інструмент заробляння надприбутків на торгах нафтовими ф’ючерсами – правом купити нафту за певною ціною в певний проміжок часу. Ті, хто вгадали напрямок руху цін, отримують мільярдні суми «з повітря». Ті, хто не вгадали – несуть колосальні збитки. Зрозуміло, що чим несподіваніші й алогічніші коливання відбуватимуться на ринку нафти, тим більше грошей зможуть на них заробити ті вельми обізнані, і вельми нечисленні, фінансові кола, які мають можливість інспірувати саме такий розвиток подій.
Ця версія не така конспірологічна, як може комусь здатися. Все більше країн починають думати над тим, як припинити цю спекулятивну вакханалію. Днями Індонезія заявила, що висуне на засіданні Організації Об’єднаних Націй вимогу приборкати подальше зростання цін на нафту. Намір Індонезії «скаржитися в ООН» на нафтові ціни, може, й звучить як анекдот, однак у нинішній ситуації іншого виходу немає. Нарощення видобутку не допоможе – країни ОПЕК вважають, що реального дефіциту нафти у світі не існує. І їм можна вірити. Більше того, президент Венесуели Уго Чавес, який неодноразово погрожував США нафтовим ембарго, заявив, що Венесуела не зацікавлена (!) в подальшому зростанні цін на нафту й зробить усе, щоб вони стабілізувалися.
Більше не треба
Річ у тім, що країни ОПЕК добре засвоїли, до чого призводять надвисокі ціни на нафту, які не по кишені світовій економіці. Так, у 1973 році ОПЕК ініціювала ембарго на постачання нафти в Європу та США. Ціни зросли вчетверо. Через 6 років до аналогічних наслідків призвела революція в Ірані та його війна з Іраком. Унаслідок нафтового «голоду» провідні економіки світу опинилися в скрутному становищі. Однак ненадовго. Так, в результаті жорстких адміністративних дій влади автовиробники почали активно розробляти менш «ненажерливі» двигуни. Скажімо, економічний за мірками 1975 року 5-літровий мотор «Крайслер Кордоба» розвивав 120 к. с. – сучасне авто «знімає» таку потужність з півторалітрових двигунів. Як наслідок, світова економіка вийшла з рецесії через кілька років, а обсяг споживання нафти повернувся до показників 1979 року лише в 1993-му.
Тому країнам, економіка яких безпосередньо залежить від надходження нафтодоларів, найвигідніше, щоб ціна на нафту не перевищувала тієї планки, після якої спо живачі або переходять на альтер нативний енергоносій, або, якщо це неможливо, скорочують споживання до мінімуму. Самі країни ОПЕК ще торік визначили цю межу на рівні близько $80. Втім, коли подешевшає нафта, наразі не візметься прогнозувати ніхто. [409][408]
НАШ ІНТЕРЕС
Без нафти
Для України, забезпеченої власною нафтою лише на 15%, її подальше подорожчання автоматично призведе до зростання цін. Однак найбільшу загрозу становить навіть не це, а ризик фізичного дефіциту нафти в Україні. Так, на тлі оптимістичних звітів уряду про результати 100 днів його роботи різким диссонансом пролунала інформація Мінпаливенерго – в січні – лютому постачання нафти на НПЗ України скоротилося на 44% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Відповідно, обсяг виробництва бензину зменшився на 25,1%, дизпального – на 38,3%, мазуту – на 51%. Причина такої ситуації відома: конфлікт навколо «Укртатнафти» (про це Тиждень писав у № 13) заблокував надходження нафти з Росії до найбільшого в Україні ременчуцького НПЗ. Більше того, держава, яка юридично має право на контроль над нафтовидобувним монополістом «Укрнафтою» та все тим же Кременчуцьким НПЗ, насправді протягом багатьох років вимушена миритися з тим, що фактично ними керують представники приватних фінансово-промислових груп. Унаслідок їхньої системної протидії наразі так і не вдалося створити державну вертикально інтегровану компанію (ВІНК), яка б видобувала нафту, переробляла і продавала нафтопродукти кінцевому споживачеві й таким чином стримувала би зростання цін на пальне. Другий важіль впливу – державнийнафтовий резерв, де можна було б накопичити придбану під час цінових спадів нафту, використовуючи її для компенсації цінових «сплесків». Однак розмови про створення ВІНК та нафтового резерву згасали в лабіринті лобістських інтриг на тему того, який олігарх отримуватиме прибутки від оборудок з номінально державною власністю. Вже найближчі місяці мають стати «моментом істини» для уряду Юлії Тимошенко. Досить скоро стане зрозуміло: чи нинішні ініціативи з відлучення групи «Приват» від державного нафтового комплексу справді мають на меті повернути його в держуправління, чи мова йде про черговий перерозподіл впливів у інтересах нової влади. Наразі хочеться вірити в перше.
ІСТОРІЯ
Вантажте нафту бочками
Барель (від англ. barrel – бочка) – одиниця вимірювання об’єму нафти. 1 барель дорівнює 42 галонам або 158,9873 л. Як одиницю вимірювання барель почали застосовувати в 1860-х роках на нафтових полях Пенсильванії (США). «Барель» в англійській мові скорочується як bbl, де перша літера b означає blue – «блакитний». Є версія, що вислів «блакитний барель» походить від кольору бочок, який колись використовували нафтовики. Бочки з сирою нафтою були блакитні, а бочки з нафтопродуктами – червоні.