Не можна сказати, щоб події в Білорусі захопили світ зненацька. Багато аналітиків ще за кілька років до подій говорили про можливі проблеми для Лукашенки. І не тільки з середини країни, а й ззовні. Так, в своєму інтерв’ю Тижню Браян Вітмор, американський публіцист та дослідник російської політики в Центрі аналізу європейської політики, ще у 2019 році попереджав про те, що Путін може піти на усунення Лукашенки. До того ж на думку експерта російський президент вважає незалежність Білорусі загрозою і цілком може піти на аншлюс. Тому президентські «вибори», які відбулися в серпні лише відкрили вікно можливостей. Напевно, єдине, що насправді стало сюрпризом – пробудження свідомості білорусів, які почали боротьбу із режимом, хоч поки що і без значних успіхів.
Водночас, хоча події в Білорусі можуть призвести до надто серйозних змін балансу в усьому регіоні, далеко не всі країни вирішили активно до розв’язання існуючої ситуації. Певним чином на це впливає те, що поруч є інший невирішений конфлікт між РФ та Україною, в якому загрузли представники багатьох країн Заходу без жодних серйозних успіхів. Про це, наприклад, кілька тижнів тому згадав президент Франції Емманюель Макрон, зазначивши, що не хоче розглядати ситуацію в Білорусі «як копію того, що відбулося в Україні». Він навіть запропонував своє посередництво у перемовинах, втім пропозицією ніхто не скористувався. І хоча Макрон офіційно називає ймовірне втручання РФ в білоруську кризу «найгіршим варіантом», реальна політика в Парижі все ж спрямована на певну дружбу з Москвою, тому жодних практичних кроків назустріч Мінську досі зроблено не було. Париж відтермінував засідання франко-російської ради співробітництва з питань безпеки, але це продиктовано радше пандемією та отруєнням Навального аніж подіями в Мінську.
Приблизно в такому самому ключі наразі діє і ФРН. Для Берліна вистачає інших проблем – необхідно щось вирішувати з американськими санкціями проти «Північного потоку-2», при цьому врахувати бізнес-інтереси крупного німецького бізнесу і Кремля і не втратити обличчя перед демократичним світом. З цієї точки зору справа з ймовірним отруєнням російського опозиціонера Навального виглядає набагато перспективнішою – масштаб менший, але ажіотаж більший. Очільник німецького МЗС Гайко Маас періодично робить серйозні заяви, як-от про неприпустимість репресій проти протестувальників, чи погрожує європейськими санкціями. Але як і у випадку Франції, зусилля ФРН не відповідають статусу однієї з найбільших демократій світу. Хоча з іншого боку Франція і ФРН, разом з іншими країнами ЄС, виступають за введення санкцій проти посадовців, які причетні до фальсифікації результатів голосування і насильства проти протестувальників. За повідомленнями ЗМІ в цьому списку наразі 31 особа. Наміри запровадити санкції проти режиму Лукашенки озвучив й високий представник ЄС із зовнішньої політики та політики безпеки, Жозеп Боррель. ЄС також вимагає від влади у Мінську негайного звільнення усіх затриманих з політичних причин. Не факт, що до цих вимог дослухається людина з автоматом, яка вважає себе президентом Білорусі.
Читайте також: Кремлівські інтриги як щагроза Мінську
Більшу практичну активність проявляють країни Балтії та Польща. Їх можна зрозуміти. По-перше, події розвиваються безпосередньо біля їхнього кордону і саме ці країни будуть першими зустрічати біженців в разі загострення. По-друге, вони на власному досвіді знають, що таке «братські обійми» Кремля, тож можливе розгортання додаткових російських військ є прямою загрозою для їхньої безпеки. Саме тому, Варшава, Вільнюс і Рига з перших днів тримають лідерство в питаннях протидії узурпації влади Лукашенкою. І мова йде не лише про чіткі і різкі дипломатичні заяви, а й наприклад, створення в Польщі спеціального фонду для підтримки незалежних медіа, виділення стипендій для студентів та вчених (розмір фонду – приблизно 371 млн грн.). Крім того, в рамках програми «Солідарні з Білоруссю» спрощено видачу спеціальних гуманітарних віз для в’їзду до Польщі, таким правом скористалися вже більше 200 осіб. Обговорюється і подальша візова лібералізація. Саме Польща була ініціатором позачергового саміту країн Євросоюзу, який був присвячений ситуації в Білорусі. У свою чергу президент Литви Гітанас Науседа ще у серпні запропонував власний план вирішення білоруської кризи. До того ж він послідовно не визнає легітимності Аляксандра Лукашенка. Країни приймають лідерів опозиції – Ольга Ковалькова переїхала до Польщі, а Святлана Ціханоуська керує з Литви.
На жаль, не принесла сюрпризів й позиція Вашингтону Для Білого дому події в Мінську попри їхню важливість поки що викликають мінімальну зацікавленість. Президент Трамп говорячи про Білорусь сказав про «жахливу ситуацію». Втім, здається, його зусилля на цьому скінчилися. Його конкурент Джо Байден у свою чергу заявив про підтримку тих, хто виступає за «чесний та прозорий перерахунок результатів голосування» і закликав звільнити в’язнів. Протести відбуваються в надто незручний час для американської політики – на порозі фінал тривалих президентських перегонів, тому для обох кандидатів вкрай потрібні швидкі та зрозумілі історії успіху, які можна швидко «продати» виборцям. Саме тому Трамп наразі більше опікується «історичними» мирними угодами між Ізраїлем та ОАЕ, встановлення економічних зв’язків між Сербією та Косово, а також нормалізацією відносин між Ізраїлем та Бахрейном. Держсекретар США Майк Помпео досі уникає прямих обвинувачень в бік Лукашенки, хоча й закликав нещодавно до «негайного припинення насильства проти опозиції» та початку діалогу з протестувальниками. Як і ЄС, Сполучені Штати разом з Канадою та Великою Британією погрожують таргетованими санкціями, але до практичної реалізації ще не дійшло. Хоча для демократичного Заходу було би логічно організувати фінансову підтримку Білорусі (як запобіжник від російського впливу), запровадити політичні та економічні санкції проти режиму, публічно підтримати жертв репресій (режим завжди боїться огласки своїх злочинів), збільшити активність дипломатів та політиків в країні.
Читайте також: Білоруські ультрас. Нахненні Україною
З іншого боку такий нейтралітет не обов’язково є провалом американської зовнішньої політики. Справа в тому, що будь-яку допомогу опозиційним силам з боку США офіційний Мінськ автоматично покаже як втручання у внутрішні справи країни, «довгу руку Заходу» тощо. Це стане лише черговою темою для державної пропаганди, а РФ може використати як запрошення до більш активних дій, в тому числі й військово характеру. Ставлення Путіна до «кольорових революцій» відоме. Як він вирішив захистити від цих революцій Грузію, Україну, Сирію та Венесуелу – також. Тому цілком можливо, що Вашингтон не просто самоусунувся, а й намагається зайвий раз не «дратувати російського ведмедя».
Читайте також: Александра Гужон: “Білоруський режим поступово адаптується до протестів”
А поки Захід вагається, Росія доволі впевнено йде до своєї стратегічної мети – створення єдиної Союзної держави з РБ. Звичайно, з Москвою на керівних ролях. Цей процес в різних сферах просувається із різною швидкістю, наприклад, буксує у фінансовій чи соціальній, але дуже добре просувається у військовій. Вставши на захист Лукашенки, Кремль ще більше посадив «останнього диктатора Європи» на гачок, тож можна очікувати більшу поступливість пропозиціям з Росії. Доволі красномовний факт-натяк – днями російський посол в РБ Дмітрій Мєзєнцев подарував Лукашенці книгу з старовинними картами. В ній зокрема, Вітебськ, Мінськ та Могильов позначені як частина Російської імперії. На це Лукашенка лише посміхнувся і подякував. Тепер питання в тому, на що він буде змушений погодитися під час візиту до свого російського колеги в Кремль. Російські війська для забезпечення порядку? Російські кредити, щоб дещо відтермінувати економічний колапс (тут варто пригадати кредит для Януковича перед його втечею з країни)? Російський парламент, що вирішує майбутнє нової колонії?
Однак про повний і остаточний аншлюс говорити зарано. Це надто серйозний крок, навіть для Путіна. Можливо, певну роль для Кремля відіграє і близькість президентських виборів в США – невідомо з ким треба буде домовлятися у Білому домі. Більш ймовірним виглядає, що процес об’єднання набуде нового імпульсу, а спротив, який намагався чинити Лукашенка раніше – зменшиться. Тобто буде радше «повзуча» окупація Білорусі, ніж швидке поглинання. Навіть якщо в результаті протестів відбудуться перевибори, наявні лідери білоруської опозиції мають доволі неоднозначні зв’язки із Росією. Це може призвести до ситуації, коли зміниться прізвище білоруського президента, але політичний курс Мінську змін не зазнає. Скоріш за все, в столі у Путіна вже давно приготований запасний план, в якому місця для Лукашенки немає.