Я їхала на другий день фестивалю «Свірж» автобусом Київ – Неаполь через Львів. Як і інші працюючі, могла дозволити собі пофестивалити лише на вихідних. Коли десь по восьмій годині подорожі, спізнюючись години на півтори, автобус зупинився посеред Львова через те, що в ньому закінчилася солярка, один із пасажирів кинув: «Нічого дивного, це ж Україна». Хтось, хто саме їхав із цієї країни до іншої, певно, отримав для цього ще один аргумент.
А що і справді дивного в тому, що організатори фестивалю «Свірж», діючи за принципом пан або пропав, власне кажучи, пропали? Чи то пак «попали»? Понад сотня звернень до міліції, майже мільйонний борг технічним службам фестивалю, загроза судових позовів і знищена репутація. Ось що чекає на того, хто матиме аж такі добрі наміри і наважиться на ризик самоокупності без спонсорської фінансової подушки.
А задум, і це підкреслювали у розмові з Тижнем навіть продюсери-конкуренти, справді був безпрецедентний. Починаючи з вдало обраної для такого дійства мальовничої місцевості й закінчуючи різноманітною програмою, що містила численні цікавинки і знахідки. На трьох фестивальних сценах мало відбутися понад 60 концертів, не рахуючи танцювальної, літературної, духовної сцен та нічних виступів театру пластичних мистецтв, – такого Україна ще не знала. Не знали ми і подібного краху очікувань.
Фестиваль – це не лише культурне дійство, це ще й біотуалети, організація торгівлі і нічлігів. Це рутинна робота, для виконання якої потрібні професіонали, з якими Свіржу не пощастило. Богдан Дзюнько, співзасновник компанії «ArtMax engineering», відповідальної за технічне забезпечення фестивалю, так пояснив причини провалу: «Захід організувала непрофесійна фірма дуже молодих людей, середній вік яких – 20 років». Визнати це гірко, але пігулка сприятиме подорослішанню. Не знаю, чи було соромно організаторам, але всім іншим – так, особливо пояснювати численним іноземним гостям, що діється, в очікуванні надто вже передбачуваного висновку: нічого дивного, це Україна.
Взагалі, кожен сам робить вибір і вирішує, на якій зупинці йому вийти – у Львові чи вже в Неаполі. Я обрала Львів, бо мені у цій, саме такій, країні жити цікаво. Можливо, така молода й інфантильна, вона просто мені імпонує, хоч у цій країні не можна бути впевненим у тому, коли і куди приїдеш, виїхавши рейсовим автобусом. Це країна авантюристів, а Свірж – одна з найбільших авантюр останнього часу. Тиждень, що долучився до авантюри і забезпечував їй інформаційну підтримку, зобов’язується відстежувати ситуацію з поверненням коштів за квитки, від якого організатори все ще не відмовляються, приймаючи заявки на адресу [email protected].
Загалом фестиваль все-таки протривав три дні, хоч і без фінального концерту. Учасники ходили повз відділене парканом озеро, приватну власність місцевого князька, порушивши яку, напевно, ризикнули б життям. Купалися в іншому озері, тимчасово нічиєму, але з вічною табличкою «Купатися суворо заборонено». Мали нагоду побачити, в якому жалюгідному стані перебуває замок у селі Свірж, для реставрації якого фестиваль-банкрут начебто збирав гроші, й навіть намагалися взяти його приступом. Треба було бачити, з якою впертістю заступник директора замку обороняв пам’ятку від туристської «навали», ведучи словесні перепалки через заґратоване віконце. Ані прохання, ані погрози, ані дзвінки з адміністрації, ані два телеканали, яких туристи погрожували запросити, не викликали в нього душевного трепету. Простіше кажучи, він нікого не боявся і нічого не хотів, окрім як утримати ворота замку зачиненими. «Відчиніть, бо після такого до вас і так більше ніхто не приїде», – використовували свій останній аргумент туристи. Одна жінка змінила тон із ворожого на лагідний і попросила чоловіка бодай пофотографувати замок на просунутий через ґратки апарат. Хоч як не дивно, він погодився, і за кілька хвилин «штурмувальники» по черзі подивилися крихітні зображення занедбаного внутрішнього дворика.
Дівчата, які стояли неподалік від мене під час останнього, вже «безплатного» для виконавців, концерту, запрошували на новий захід: «Ми організовуємо фестиваль у Запоріжжі. Хедлайнер – Іггі Поп, вартість квитків – €500, не бажаєте придбати?» Тим часом молдовани зі «Здоб ші Здуб» кидали в публіку запальні ритми і меседжі: «Все зло у світі через гроші й нафту». А безплатна робота, як вам відомо, сприяє духовному очищенню.