Країна встигла відсвяткувати 28-му річницю незалежності. Самі по собі врочистості ще до їх початку викликали неабиякий інтерес: українці зацікавлено спостерігали за певним протистоянням між прихильниками та противниками проведення військового параду на Хрещатику. З початку року поляризація стала фактично нормальним явищем для суспільства, тож нині, попри офіційне завершення електоральних баталій, фанати різних політичних сил і далі шукають приводів для суперечок. І парад на честь Дня Незалежності, точніше його формат, став іще одним спірним питанням, укотре розділивши країну.
Нова влада, яка спочатку хотіла скасувати класичний військовий марш, наразилася на потужну хвилю спротиву з боку ветеранської та волонтерської спільноти. Спротив цей проходив у звичній для цих людей формі — швидкій самоорганізації альтернативи. Отже, влада змушена була реагувати й скористалася для цього перевіреним принципом «не можеш зупинити — очолюй», оголосивши про проведення Ходи гідності. При цьому обіцяли, що це буде нове слово в організації святкувань, для чого запросили кліпмейкера Алана Бадоєва. Утім, навіть за таких умов Володимиру Зеленському не вдалося повністю відмовитися від офіціозних речей, за які не раз критикували Порошенка: ті ж самі нагородження військових, така сама тривала промова, патріотизм і пафос. Я не оцінюватиму «колону в білому» та малюнки на водометі. Це мистецтво, воно дуже суб’єктивне і, можливо, хтось у цьому справді вбачає правильний символізм. Але в око впадало — це те, що новому президенту та команді організаторів певні речі не є близькими та зрозумілими.
Читайте також: Без гальм і правил. Як стартувала нова Рада
Для людини, яка досі зовсім не цікавилася військом і не розуміє особливостей роботи спецслужб, немає різниці, чи є на бійцях ССпО балаклави або окуляри, чи немає. Байдуже, що заради картинки для ТБ «засвітили» спецпризначенців, що є порушенням закону. Для того, хто не співав український гімн, надто саме на Хрещатику кілька років тому, не принципово, чи буде змінено його стиль і зникнуть якісь рядки. Не зазначити в офіційній промові, хто ж саме є агресором проти нашої країни, теж можна, це ж не настільки важливо, еге ж? Тим більше, що закордонні партнери майже відкрито подають сигнали, що «примушення до миру» України, а не Росії, може стати реальністю вже найближчим часом. Та й саме святкування майже переконало, що в країні все тихо-мирно.
Своєю чергою, Марш захисників України видавався більш щирим й чесним, принаймні для своєї аудиторії. Емоції — справжні, люди — теж. Що найважливіше, це був марш найбільш активної, пасіонарної частини суспільства. Людей, які за Україну можуть одягнути не лише вишиванку, а й камуфляж. І за першої ж необхідності зроблять це знову. Тому цей так би мовити саморобний парад може стати певним попередженням проти ймовірного курсу на капітуляцію. Якщо для свята вдалося зібрати таку кількість людей, то в разі найгіршого сценарію може бути значно більше. Недарма чимало учасників маршу казали, що востаннє саме таку атмосферу єдності та самоорганізації вони відчували під час Майдану. Як колись казав Лесь Подерв’янський, Майдан можна закріпити в Конституції. На думку митця, якщо зібралася певна кількість людей, вони можуть вимагати будь-якого чиновника для звіту. Можливо, це був би навіть правильніший формат, ніж анонсоване тепличне відеоспілкування президента з колишнім колегою по серіалу (замість повноцінної прес-конференції, яка поки що відтерміновується).
Читайте також: Міст у прірву
Усі ці маленькі нюанси потихеньку складаються у своєрідну систему розпізнавання «свій — чужий». Кожен крок влади оцінюється й береться до уваги представниками всіх політичних таборів. Проблема в тому, що чітких проукраїнських маркерів від президента та його команди за перші символічні 100 днів побачити не вдалося. Чи стане їх більше з початком роботи тепер вже повністю підконтрольної Ради, а згодом і уряду? Побачимо. Хоча деякі з перших призначень керівників комітетів Ради викликають сумніви, гідні пера Орвелла. Достатньо згадати Нестора Шуфрича, якого висунуто очолити Комітет з питань свободи слова. Втім, якщо брати до уваги наступ на мас-медіа, який здійснює команда президента, невдало копіюючи Дональда Трампа, то така кандидатура є цілком логічною. Так само не додають упевненості в завтрашньому дні й резонансні повернення (Раїса Богатирьова) або звільнення (Кирило Вишинський).
Хочеться сподіватися, що Марш захисників не лише стане сигналом для світу про небажання здаватися на милість агресору, а ще й допоможе визначитися новій владі, інтереси якої саме країни вони представляють. Бо потім переписати сценарій не вийде.