У суботу відкривали меморіал і згадували жертв Голодомору. В багатьох цього вечора у вікнах горіли свічки. В багатьох, але далеко не в усіх, хоча, здавалося б, це було так просто й так природно. Чому? Можливо, спрацювали втома, скепсис, пропаганда? А може, українці не повірили в щирість того, що діється? В церемонії, окрім керівників держави, закордонних гостей, церковних ієрархів, брали участь двоє свідків тієї трагедії – літні чоловік і жінка. Ті, які дивом вижили й дожили до наших днів. Їм має бути під вісімдесят. Те, що під мокрим снігом для них забракло парасоль, ніби не диво. Припустімо, ніхто не чекав негоди. Але жодна агенція, жодна газета не згадали, як же звали ту жінку й того чоловіка, які йшли скорботною ходою поруч із президентом. Їхні імена виявилися нікому не цікаві…