Я з дружиною Міркою в Торонто, а наша донька Оля в Манчестері. Це був задум Олі, яка всупереч очевидним бар’єрам вирішила, що ми повинні бути разом, навіть якщо тільки віртуально. Нас розділяють тисячі кілометрів і п’ять годин часової різниці, але це не завадило дотриматися традиції спільної вечері на Святвечір. Оля приготувала дванадцять традиційних святкових страв, кілька днів повідомляючи нам, що саме готує. Ми не були аж такими амбітними, але дещо з традиційних страв таки з’явилося на нашому столі, до того ж майже все ми готували самі.
О 15:00 за торонтським часом і о 20:00 за манчестерським ми сіли до столу й… комп’ютера. Після спільної молитви — я в нашій квартирі, а Оля у своїй — одночасно підкинули до стелі по ложці куті. Цього звичаю здавна дотримувалися в родині моєї дружини, він мав колись «наворожити», щоб рік був вдалим і щоб скільки зерен куті опинилося в ложці, стільки снопів пшениці було в стодолі. Снопів не збираємо, стодоли не маємо, але звичай залишився і, звичайно, він щороку збільшує кількість «кутяних» слідів на нашій стелі.
Бракувало тільки, щоб наш пес Яра, як колись тварини в стайні наших предків, заговорив після півночі людським голосом. Одне слово, наш віртуальний Святвечір був сердечним і теплим. Ми з вірою та надією й далі дотримуємося успадкованих звичаїв і намагаємося вписати наші традиції в сучасність, щоразу складнішу й дедалі менш передбачувану.
За вікнами гуляє наступна хвиля пандемії, а чергова мутація вірусу сотнями тисяч збирає свої жнива. Знайомий журналіст зі Львова вмістив кілька днів тому таку інформацію: «Рік лише почався, а у США вже мільйон нових випадків коронавірусу на добу. Уперше в історії. В Австралії — 47 тис. на добу. Австралія — це такий великий острів, який закрив наглухо кордони ще на початку пандемії. Допомогло. У Португалії — майже 26 тис. нових. У Данії — 23 тис., у Нідерландах — 18,5 тис., у Мoскoвії — майже 16 тис. Навіть у поляків і німців понад 11 тис. на добу. В Україні за останню добу зафіксували 1,7 тис. нових випадків ковіду».
Читайте також: «Біле Різдво»
Не знаю, сміятися чи плакати з чуття гумору місцевого журналіста. Однак про всяк випадок не віритиму його даним, які годі перевірити, про кількість захворювань в Україні. Щоб було остаточно абсурдно, у тому самому Львові в день Святвечора помер від коронавірусної хвороби відомий і поцінований 38-річний художник Остап Лозинський. Фейсбук заповнено сотнями повідомлень знайомих і не тільки, заскочених, що «відійшов від нас…», що «так несподівано» й багатьма іншими десь такими самими евфемізмами. Остап не відійшов просто так, його забрав коронавірус, про який ніхто у своїх дописах на фейсбуку не згадав. Молоді, здорові люди не мають несподівано «відходити» від такого собі, як дехто вважає, «грипу». Не знаю, чи Остап був вакцинованим і як дотримувався доступних методів зменшення можливості інфікуватися вірусом: чи ходив у масці, чи тримав дистанцію, чи уникав велелюдних зборів. Знаю тільки, що в пронизаній необачністю атмосфері, яка панує в Україні, і при незадовільній системі медичного піклування це дуже важко. Коли я чую про «віденські бали» в оперному театрі й загальнопоширену мало не карнавальну новорічну атмосферу, то, як колись казали в доброму товаристві, «в кишені розкривається цизорик». Поки нічого не зміниться, люди й далі «несподівано відходитимуть», вони й так помирають сотнями, але ми реагуємо тільки тоді, коли це знайомі нам особисто постаті або публічні особи.
6 січня США відзначає сумну річницю атаки тлумів, які не визнавали результатів президентських виборів, на вашингтонський Капітолій, осідок Конгресу США. Немає кінця-краю спекуляціям «балакучих голів» про дедалі більшу загрозу американській демократії. Опитування громадської думки свідчать про глибокий поділ американського суспільства вздовж ідеологічних ліній.
Соціологічне дослідження, здійснене компанією CBS News і опубліковане 2 січня, показує: якщо 85% опитаних демократів назвало атаку 6 січня спробою повалити уряд і повстанням, то тільки 21% республіканців уважають подію повстанням.
Опубліковані 1 січня дані опитування, здійснені газетою The Washington Post і Мерілендським університетом, свідчать: третина американців певні, що застосування з боку громадян насильства проти уряду інколи можна виправдати. Поділ відбувається вздовж партійних ліній. 40% республіканців стверджували, що агресивні дії можуть бути виправданими, 23% демократів і 41% незалежних теж погоджуються з такою думкою. Ті, хто вважає, що дії з застосуванням насильства можна виправдати й обґрунтувати, називали такі причини: санкціоновані урядом порушення чи позбавлення прав і свобод; можливість військового перевороту; занепад демократії.
Читайте також: Захента
Коли американці дискутують, думаючи, наскільки зазнає загрози їхня демократія і чи громадяни мають право агресивно, ба навіть збройно виступати проти порушень їхніх прав урядовцями, в далекому Казахстані після кількох днів антиурядових заворушень і невдалих спроб придушити їх на запрошення Касима — Жомарта Токаєва, авторитарного президента тієї країни, приземляються повні солдатні літаки в рамках «миротворчої» місії братніх народів, об’єднаних в Організації договору про колективну безпеку (до ОДКБ, крім Казахстану, належать Росія, Білорусь, Вірменія, Киргизстан і Таджикистан). Що ж, мир, — безперечно, велика цінність, а росіяни, як знаємо з історії, готові умиротворювати суспільство в будь-якій вибраній на свій розсуд країні, до того ж усякою ціною. Хоч-не-хоч, навіть у Святвечір року Божого 2022-го доходять до нас різними каналами новини зі щоразу складнішого й дедалі менш передбачуваного світу.