Свято в горах

2003-й я зустрів на Петросі, прямо на вершині. Піднявся до біостаціонару, зайшов відпочити, аж тут мені з обох боків до голови по стволу приставили. «Слава Україні, хлопці! – кажу. – Я турист». Лісники то були, їм так незручно стало, вони, виявляється, подумали, що я їхній колега, і хотіли так оригінально пожартувати. Я пішов далі, до перемички, де на мене чекали друзі із сайта «Карпати.com.ua». То мала бути акція спільноти сайта – опівночі запустити по ракеті з Петросу, Говерли, Близниці та Пікуя. Вилізли нагору за гарної погоди, але вночі нагнало хмар, пішов сніг. Ми поставили намет, дістали пляшку, і тут раптом привалює знизу компанія місцевих, із Лазещини. Абсолютно мокрі, непідготовлені, без спорядження, з шаленими очима і замерзлою пляшкою шампанського, одразу ж починають холонути, то ми їх чаєм із коньяком напоїли.

 

2005 рік зустрічав у селі на Закарпатті в компанії стрьомних життєрадісних чуваків із Києва. Орендували в когось із місцевих хату, гуляли околицями… Якось пішли на озеро кілометрів за 10, і там вони прихавали ЛСД і тусувалися посеред білого лісу, а за годинку виявили, що один загубився. Почався величезний кіпіш, викликали з району рятувальників… Через кілька годин пошуків з’ясувалося, що загублений персонаж чомусь вирішив піти назад у село і сидів там, втикав по чорно-білому тєліку угорські комедії. Найсмішніше – він ходив одягнений у шотландський кілт поверх термобілизни, і коли рятувальники запитували: «А як виглядає ваш знайомий?», то чули у відповідь: «Як шотландець, у спідниці».

 

У грудні 2005-го я працював у приватному готельчику у Ворохті охоронцем. І вирішив зустріти Новий рік на горі, сам, і водночас на сноуборді навчитися їздити. Узяв напрокат дошку, поліз угору на полонину. Раз з’їхав, другий, а на третій налетів на якийсь горбок, врізався з розгону в сніг і вивихнув ногу – за півгодини до опівночі. Полежав трохи і пострибав назад, до цивілізації. Прийшов за дві хвилини до Нового року. Тож мій перший сезон катання був дуже коротким.

 

Коротше, анекдот 1990-х:

Чечня, гори, позиції бойовиків. Їжа закінчилася, боєприпасів теж мало, мороз… А поруч позиції УНСО, порядок, народ готується до свят. І ось чеченці вибирають поміж себе найметкішого і кажуть: «Піди до українців, ті зараз народження Іси святкують, скажи їм «Христос ся рождає!», і вони тобі їжі та набоїв дадуть». Ну, хлопчина пішов – через 5 хвилин біжить назад із порожніми руками. Прибігає такий захеканий, розказує: «Прібєгаю к нім, гавару «Христос ся рождає!», а ані: «Славіте єго!». Ха, так ані міня і славіли!»

 

Нового року ніхто особливо не святкує – піст. А Різдво всі з родинами святкують, який дурень у ліс чи гори піде?