З кожним роком закрадалося відчуття, що тебе обдурюють: приходиш ушанувати пам’ять тих, кому зобов’язаний свободою, але потрапляєш під агітацію політсили, яка хоче на тобі заробити політичний капітал. Наприклад, згадати під час телеефіру, що вони єдина партія, здатна вивести на вулиці тисячі прихильників. Проте замовчується, що ці тисячі приходять зовсім не для того, щоб послухати промови Олега Тягнибока.
«Свобода» далекоглядно підійшла до питань пропаганди – витіснила інших гравців «націоналістичного» політичного ринку і замкнула на собі усі визначні дати. Патріотично налаштованій людині фактично не залишається вибору: або йдеш на партійний захід і погоджуєшся бути гвинтиком великої агітгри; або сидиш удома. Оскільки День створення УПА є найголовнішим святом українського націоналіста, достатня кількість учасників обов’язково гарантувалася.
Свободівські лідери, спостерігаючи результативність обраного підходу, щоразу чимось доповнювали зміст промов. Організатори анонсували, що марш порушуватиме цілу низку соціальних проблем і матиме цього року більш соціально-політичний характер, ніж у попередні роки. Також учасники планують показати владі дулю. До чого тут історичні події середини минулого століття та сучасні соціальні труднощі українців? Адже на носу вибори, і варто заздалегідь мобілізувати електорат.
Замість безглуздих крокувань та потрясіння повітря про скоре пришестя націоналістів до влади цей день можна було б присвятити відновленню військових цвинтарів та могил, встановленню пам’ятників та іменних дощок, відвідуванню живих ветеранів, організації військово-патріотичних забав для юнацтва та молоді (скажімо, історичних реконструкцій) тощо. Але ж це не дає миттєвих електоральних бонусів: працювати язиком і працювати руками – дві різні речі. Захід у такому форматі цікавий хіба що молоді, яка ще сприймає світ крізь призму юнацького максималізму та радикальності у поглядах.
Заради об’єктивності варто уточнити, що прагнення привласнити «бренд» УПА спостерігалося не лише у свободівців. Про це мріяла майже кожна націоналістична сила. Тут згадується 2008 рік, коли водночас КУН, УНП і «Свобода» на 14 жовтня робили три різні заходи у різних місцях Києва, замість того, щоб хоч раз на рік проявити солідарність та показати: українців щось єднає. Загалом «Свобода» не зупиняється на Покрові. Свій Copyrightвона прагне поставити на все «націоналістичне». Якщо ти націоналіст, то, значить, прихильник цієї політсили. Якщо ні, то не маєш права на таке горде найменування.
Спроби маніпулювати патріотичними почуттями людей мають зворотний ефект – породження скептицизму та саркастичного сприйняття усього, що має примітку «націоналістичне».
Нацисти і комуністи, коли приходили до влади, привносили з собою символіку. Партійні прапори, емблеми, пісні, свята ставали національними, які мусили поважати всі громадяни. В нас дещо подібна тенденція, лишень із місцевими відмінностями: національні свята перетворюються на партійні.