Олігархічний парламент у Лондоні на мав їхніх депутатів і порушив європейську засаду обапільної згоди відповідальної влади і народу, неподільності прав і обов’язків. Нема платні без представництва. Заможні колоністи платили менше всіх європейців, крім поляків, та „революцію роблять не голодні, а ситі люди, яких лише раз не нагодовано”. Кільканадцятеро відчайдухів у Карпентер Хаузі в Філадельфії назвалися Континентальним Конгресом і зухвало привласнили право мовити за Америку. Жменька заколотників скинула вантаж британських кораблів у бухту Бостона і для цієї своєї витівки перебралась за індіанців, аби підсвідомо ототожнитися з новою країною. Обшарпані повстанці босоніж з кривавим слідом на снігу захопили зненацька і перемогли пихатих найманців метрополії. Іррегулярна тактика волонтерів спантеличила загартовану армію. Іррегулярна дипломатія ізолювала ворогів, здобула союзників і гнучко скористала з чужих суперечностей. Зашкарубла бундючність імперії прирекла її тоді на поразку.
Декларація Незалежності вперше в державній політиці висунула засади, що їх плекали філософи Просвітництва. Суверенітет нації замінив сюзеренітет особи на суверенітет нації з лояльністю до спільноти, а не до володаря. Замість монарха з божої ласки пролунало: „Ми, нарід..”. За півтораста років цю формулу взяли молоді держави Європи: „Ми, Центральна Рада”… Згодом повалення Берлінського муру почалося зі скандування мільйонного натовпу: „Ми є нарід”. Проект Декларації назвав невід’ємними правами людей свободу і рівність, а в остаточному тексті власність замінено на прагнення щастя. Недолугі „Статті Конфедерації” послабили уряд, і за кільканадцять років безпорадного борсання в анархії Сполучені Штати ухвалили лаконічну і містку Конституцію, чинну досі. Вона врівноважила міцний центр і самоврядні регіони, розподілила прерогативи законодавчої, виконавчої, судової гілок влади. Гарантовано право народу повалити деспотичну тиранію. Непорушно зафіксовано свободи слова, преси, зборів, сумління, волевиявлення. Джордж Вашинґтон був найменш освіченим між батьків-засновників (і гадав вмістити світову мудрість у двісті палітурок), але мав здоровий глузд чути соратників, програв більшість боїв і виграв війну. Авторитетний, але не авторитарний командувач відкинув намір лакуз зробити його диктатором. Він не бажав чути про рабство і не продавав, а за заповітом визволив власних рабів. Після напівзабутої Другої війни за незалежність британці врешті второпали, що англійську мову вживають іноземці, а не заблукалі співвітчизники. Розуміння простелило шлях співпраці. Статуя Свободи в античних шатах на Капітолії має індіанське пір’я замість фригійського ковпака визволення, аби не дратувати тодішній Конгрес з рабовласників. Згодом братовбивча громадянска війна поклала край рабству. Пізніше важко подолано расову сегрегацію і дискримінацію меншин.
В наші дні театр на Бродвеї ставив мюзикл „1776” за протоколами Континентального Конгресу напередодні ухвалення Декларації. В суперечках делегатів за формулюваня щоразу хтось утримувався, і доводилося шукати (в коханки) автора тексту Томаса Джефферсона, аби він вніс корективи для консенсусу. Кілька років тому Білл Клінтон на Михайлівській площі в Києві, спиною до Міністерства закордонних справ України і обличчям до золотоверхої Софії на тлі синього неба, в промові цитував слова Тараса Шевченка, „чи ми діждемо Вашинґтона з новим і праведним законом”, та певну віру поета, що „діждемо таки колись”. Повне ім’я президента Вільям Джефферсон Клінтон містить прізвище людини, яка писала Декларацію Незалежності. Французи відзначають своє національне свято бучним військовим парадом на Єлисейських Полях, а американці на Пенсильванія-авеню влаштовують процесію громад з оркестрами, якій передує загін в уніформах Війни за незалежність. Це свято цілої країни, хоч колись голандцям Нового Амстердаму (Нью-Йорк) чи іспанцям Сан-Франциска не спало би на думку, що ці міста належатимуть англомовній нації. Фіни триста років тому на Неві, де зараз Петербург, або корейці там, де нині Владивосток, теж не уявляли собі ці краї в Росії. Посольство України у Вашинґтоні міститься в будинку Джорджтауну, де понад двісті років тому після учти і танців перший Президент уклав угоду зі штатом Меріленд про купівлю землі для майбутньої, ще не названої федеральної столиці. Між Білим Домом і Капітолієм перед Національним архівом на брилі викарбовано: „Минуле – пролог. Вивчаймо минуле”.