Певно, від пам’ятного параду на честь Дня визволення України від німецько-фашистських загарбників, проведеного один-єдиний раз напередодні виборів президента України у 2004 році за участю Леоніда Кучми, Владіміра Путіна та Віктора Януковича. На тому параді, що проходив у будень, всю урочистість моменту ламала одна значна деталь: дуже мало глядачів. А ті, хто був, за парадом спостерігали з такою презирливою байдужістю, наче відпрацьовували свій робочий час. Що насправді було не так вже й далеко від істини.
Практично те саме на головному майдані країни спостерігав Київ 22 січня, у День Соборності нашої держави. Анонсовані київською мерією урочистості на честь річниці Акта злуки українських земель нагадували захід, проведений тільки для галочки у звіті. Виступали якісь шароварні колективи, грала українська музика, але відчуття свята не було й близько. Перед сценою ліниво тинялося кілька тисяч людей різного віку. Їхні обличчя випромінювали таку презирливу байдужість до всього навколо, що проти волі їх ставало шкода. І занесла ж їх нелегка на це «свято»?!
Там, де присутнім просто махати прапорами вже набридло, вони починали себе розважати. Компанія молодих людей стоячи грала в карти. Ще одна група розповідала анекдоти, явно не до теми свята. Біля метро купка людей, озираючись, аби ніхто не побачив, потайки частувалася горілочкою.
Надвечір учасники «свята» поодинці підходили до сходів і складали державні прапори. Виглядало це дивовижно, немов здача зброї солдатами до збройної кімнати після маневрів. Усе частіше в натовпі лунали фрази: «Так а расплата когда? Деньги щас будут?» Замість того щоб просто їхати додому, «люди, які прийшли святкувати», чомусь вголос обурювалися, що їм не платять. І все це не криючись і не ховаючись, просто на очах здивованих перехожих.
На цьому ерзац-святкування не припинилося. Офіційні урочистості, трансльовані по телебаченню, навіяли тугу. Кам’яні обличчя присутніх у палаці «Україна» майже однаково реагували і на промову президента Януковича, і на виступ ансамблю ім. Вірського. У їхніх очах великими літерами було написано, що бути на цьому заході їм бридко й нецікаво. Це дійство у підсумку нагадувало добровільно-примусові урочистості часів совка. Усе те саме. Байдужість і фальш.
Взагалі намір влади святкувати День Соборності викликав подив. Ні для кого ніколи не було секретом, що для команди Партії регіонів і День Соборності, і Козацька Покрова, і День пам’яті героїв Крут – свята незвичні й чужі. Проте вони розуміють, що в Україні є люди, які в День Соборності абсолютно добровільно утворили живий ланцюг, що символічно об’єднав правий берег Дніпра з лівим. В Україні є люди, які вийшли святкувати День Соборності у своїх містах, зокрема й у Донецьку, Харкові та Одесі. Тож якщо влада цього свята не помічатиме, святковий майданчик опанують опозиційні політики. Тому його зайняли кілька тисяч людей із байдужими очима, які після заходу, не криючись, склали у стоси прапори й зажадали оплати.
До фото: ПІД «ЙОЛКОЮ». Нудьгувати та «святкувати» водночас під силу лише за відповідну оплату