З часом його доповнили Різдвом за григоріанським календарем і Днем захисників України, поєднаний з церковним святом Покрова Богородиці. За даними соціологічних опитувань, Різдво Христове й Великдень більшість українців вважають основними святами. Водночас не менш популярним є й Новий рік. З наближенням різдвяно-новорічного циклу в медійному просторі та соцмережах щоразу посилюється дискусія навколо календаря, до якої торік додалося ще й обговорення теми «відьмацького капелюха», що ним оздобили головну ялинку країни на Софійській площі. Християни обурилися поєднанням відьмацької тематики з символом святкування Різдва Христового. А коли капелюх прибрали — збурилися світські коментатори. Мовляв, «чому церква втручається у світське святкування, адже вона в нас відокремлена від держави». Усе це спонукає до роздумів та осмислення взаємопов’язаних тем — що таке «світська держава» й чи правильно в ній відзначати релігійні свята не на приватному, а саме на державному рівні. До цього додається ще й тематика свят різних віросповідань. У Європі дедалі частіше з’являються повідомлення про модифікацію відзначення Різдва Христового, щоб «символи релігії не ображали тих, хто її не сповідує». Відтак частіше стали вживати евфемізм «зимові свята» або замість Christmas писати x-mas.
Читайте також: Парадокс праці
У чому християнство бачить сенс свят? У спонуканні вірних до освячення, до роздумів над важливими подіями духовного буття, які мають історичний вимір, бо відбулися в давнину, а також є актуальними, бо впливають на нас і на ту вічність, яку ми осягнемо. Саме слово «святість» має значення не лише моральної досконалості чи взірцевості — як це поняття зазвичай справедливо сприймають. Початкове значення цього терміна — виокремлення з буденності.
Святість є однією з сутнісних властивостей Бога. Він як чистий і не сотворений Дух за природою не змішується ні з чим у цьому світі. Бог хоча й усюди присутній, бо не обмежений умовами сотвореного буття, але Він залишається виокремленим, або ж трансцендентним.
Тому базова сутність освячення — надання винятковості особам і речам. А також проміжкам часу. Священну річ не можна вживати для буденних потреб. Посвячена особа повинна служити Богові, а не потребам цього світу. Святі дні мають бути вилучені з повсякденного вжитку для справ і праці, щоб у них людина могла зосередитися на спілкуванні з Богом у молитві, на усвідомленні важливості для її вічного життя тих подій, яким саме цей день присвячено.
Очевидно, значно простіше сприймати свято більше за зовнішньою формою, ніж за його внутрішнім змістом. Простіше вважати його вільним від обов’язків звичайної праці днем. Тобто «празніком» — часом для бездіяльності. Або днем, який людина може присвятити самій собі.
Від такого розуміння свят походить і їх сучасна комерціалізація. Ринок нагадує про свята як про привід збільшити споживання. Треба купувати подарунки, готувати їжу на святковий стіл, їхати на відпочинок тощо. Тобто замість використовувати святі дні для того, щоб виокремити їх з поточного життєвого ряду, ринкові механізми роблять усе для того, щоб включити такі дні у свій обіг.
Відтак багатьом стає байдуже, що й коли святкувати — Різдво Христове чи «зимові свята», 8 березня, День святого Валентина, Гелловін чи 1 травня. І саме з цієї точки зору підходять критики державного статусу церковних свят, коли вимагають, щоб їх «зрівняли» з усіма іншими датами. На їхню думку, цілком логічним є запитання: «Якщо держава не святкує Гелловін, то чому вона святкує Трійцю?».
Насправді поняття «світська держава» не треба підміняти концепцією антирелігійної чи войовничо-атеїстичної держави. Світська означає «релігійно нейтральна», тобто така, у якій різні світогляди (зокрема й віра у відсутність Бога як один з різновидів віри) мають однакові можливості, та лише від людей залежить, якому світогляду вони надають перевагу.
Читайте також: Практика державного тероризму
Якщо більшість українців декларує себе християнами, то держава має створювати для них можливість відзначити важливі свята згідно з їхньою традицією. Безперечно, завжди є ті, хто має інші переконання. Але якщо їх меншість, то вони повинні мати можливість реалізувати своє право саме як меншість. Однією з таких можливостей є запровадження права використовувати вихідні дні згідно зі своєю релігійною традицією. Якщо людина бажає святкувати не Різдво, а Хануку чи Курбан-байрам, то вона може це зробити. Однак у демократичному суспільстві не слід вдаватися до тоталітарних практик примусового зобов’язання, а тим паче — нав’язування безвірництва й споживацького ставлення як єдиної «правильної» ідеології. Чи наповнити свято церковним, духовним, вічним змістом, залежить від кожного особисто. Водночас обов’язком держави є створити для громадян такі умови, за яких вони мають можливість реалізувати свою віру, присвятити особливий день Богові. Тож буде Різдво, Великдень чи день Трійці святом або «празніком» — залежить від кожного з нас. Але якщо ми бажаємо зберегти власну ідентичність саме як український народ, то слід пам’ятати про наше духовне й культурне коріння, про традиційні для нашого народу християнські цінності. Бо без коріння немає зростання, без поцінування минулого немає майбутнього. Про що й нагадує нам свято — день, коли ми можемо й маємо піднятися над буденністю й поглянути у вічність.