Один зі стереотипів, які виникають у багатьох на згадку про Ченнаї, – що це найгарячіше місто Індії. Кажуть, спекотна погода тут може змінитися тільки на ще спекотнішу. Та насправді виявляється, що попри нещадне сонце, яке майже цілий рік смалить ченнайців, у мегаполісі можна сховатися в тіні парків, під склепіннями індуїстських храмів, у затишних їдальнях. Із настанням вечора до того ж відкриваються ресторанчики на дахах готелів, де місцеві й мандрівники разом переводять подих на тлі нескінченних телетрансляцій крикетних матчів. І нікому не спадає на думку нарікати на місто, навпаки, принаймні для індійців приїхати і облаштуватися в Ченнаї – це шанс дістати добру роботу й урвати свій шматок щастя.
Обитель апостола
Ченнаї – це столиця південного штату Тамілнад і четвертий за кількістю населення мегаполіс в Індії, після Делі, Мумбаї та Колькати. Ще він відомий як другий за величиною порт країни й головна фабрика кінофільмів тамільською мовою. До 1996 року місто мало ім’я Мадрас, відоме кожному, хто в дитинстві зачитувався книжками Жуля Верна та іншою пригодницькою літературою. Ота стара назва з’явилася разом із завойовниками, які почали прибувати до східних берегів Індостану в ХVI столітті. Спочатку на тамільські землі посягали португальці, потім за них боролися голландці, а пізніше сюди дісталися ще й англійці. Нині влада в регіоні – в руках індійців-націоналістів із партії «Бхаратія джаната», хоча від впливу різних культур Ченнаї вже не втекти.
Одним із найвідоміших експатів, який перебрався в ці місця й залишив великий слід в історії міста, став Св. апостол Фома, в англомовному світі відомий під ім’ям Томас, а в наших краях прозваний Невіруючим. На момент, коли мореплавець Васко да Ґама дістався Індії, християнство там уже набуло значного поширення. Св. Фома прожив 12 років у Кералі, де під його керівництвом було зведено сім церков, а пізніше перебрався в (теперішнє) передмістя Ченнаї Майлапур і на кілька років оселився в одній із віддалених печер. Його проповіді притягували індійців, навіть місцевий раджа увірував, охрестивсь і змусив прислухатися до святої людини своїх підданих. Разом із натовпами зацікавлених тубільців до Фоми приходили й недоброзичливці – тутешні брахмани, через переслідування котрих проповідник змушений був утікати. Сьогодні над гротом Христового учня височіє невелика церква, але потрапити досередини його обителі дуже легко, як і діткнутися до каміння, на якому залишилися відбитки його рук, що згладжували шорстку поверхню під час багатоденних молитов. Знайшовши безлюдну гору за кілька кілометрів від свого попереднього пристановища, Фома продовжував там свою діяльність іще чотири роки, аж доки його пронизала стріла одного з невдоволених індуїстів. На вподобаному ним підвищенні в наші дні височіє світлий храм, знайти який, до речі, без допомоги таксі або авторикші не вельми й легко.
Оплот теософів
Ще одна точка на карті Ченнаї, що приваблює містиків та шукачів світла, – це Адьяр, район, де від 1883 року діє Теософське товариство, засноване однією з найвідоміших осіб із кола окультистів. Олена Блаватська, відома своїми дослідами з поєднання релігії, філософії та науки, вибрала це місце, щоб створити осередок для життя й роботи вчених і дослідників природи, котрі вивчають приховані сили людини та природи. Теософське товариство є і досі, нехай уже й не роблячи сенсаційних відкриттів. Його територія нагадує величезний парк із платанами та баньянами (до речі, одному з останніх 400 років і він офіційно значиться другим із найстаріших у цілісінькій Індії). Велика бібліотека, особняки у вікторіанському стилі, спеціальні будівлі для медитації та семінарів Теософського товариства нагадують окреме місто в тихому, трішки моторошному саду, яке існує за своїми правилами.
Дивіться також: Амарнатх: подорож в святиню індуїстського бога
Ще один плюс Адьяра – близькість до пляжу Еліота, романтичного місця, де вечорами зустрічаються закохані індійці, а дітям можна покататися на смішних каруселях, що працюють від зусиль людини, яка їх обертає. Крім того, Бенгальська затока в цій частині хоч і не дає розслабитися, посилаючи до берега сильні хвилі, але її вода придатна для того, щоб поплавати. Дивно, але на головному пляжі Ченнаї – Маріна-Біч, що видовжився на 13 км і визнаний одним із найбільших міських на території країни, купатися заборонено через забруднену воду.
Індуїстські святині
Серед традиційно індійських пам’яток міста потрібно назвати храм Капалешварар, зведений на славу бога Шиви. Це блискучий зразок дравідійської архітектури, однак для справді сильного враження від незвичайної краси давніх індійських культових будівель мандрівникові слід відвідати Мамалапурам і Канчипурам. Ці два дивовижні містечка, що зберегли в камінні пам’ять про стародавні імперії, розташовані за кілька годин їзди від Ченнаї на південь. Тамтешні святині включено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, але на північ від мегаполіса є ще одна інтригуюча географічна точка – Тірупаті. Через повільність індійських автобусів і завантаженість доріг туди можна діставатися довгий день, хоча відстань до цього містечка від тамільської столиці близько 180 км.
Читайте також: Іще до народження Будди
Біля в’їзду до Тірупаті, що розкинулося на зеленій горі, кожен транспортний засіб проходить спеціальну митницю: в місто заборонено ввозити алкоголь, тютюн, зброю. На верхогір’ї – завжди прохолодне повітря, тінисті алеї з безліччю платанів, та й атмосфера довколишня настроює на добру хвилю. Приїжджому в Тірупаті можна перебувати не більше доби, адже рух людей до цього незвичайного місця й на годину не уривається. Прочани з усієї Індії та з-за кордону напливають нескінченним потоком, щоб відвідати храм благого Баладжі Венкатешвари, однієї з інкарнацій бога Вішну. Індуїсти вірять, що Венкатешвара руйнує гріхи й може виконати найзаповітніше бажання людини, тому щодня до його святилища виростає заплутана черга, яка може розтягуватися на кілометри. Напередодні свят люди шикуються в колони, що прямують до храму, і крок за кроком наближаються туди впродовж кількох днів – усе заради того, щоб лічені секунди подивитися на бога. На його грудях спочиває найбільший смарагд у світі, діаметром 10 см. Сам храм вважають другим після Ватикану за кількістю щоденних прочанських пожертв. На території його комплексу суворо заборонено фотографувати, й навіть звіддаля зробити кадр приземкуватого храму не так легко. Але спомини після відвідин Тірупаті, як і тамільської столиці, з усіма її культурними шарами, містичними історіями та історичними містеріями міцно закарбовуються в пам’яті будь-якого бувалого в бувальцях мандрівника.