Двобій «засновників»: Володимир чи Ярослав?
Навряд чи хтось має сумніви, що Свята Софія має повне право перебувати у Списку світової спадщини ЮНЕСКО, адже це єдиний у нашій частині світу християнський храм ХІ сторіччя, в якому збереглись унікальні фрески та мозаїки тих віддалених часів… Але є суттєвий нюанс щодо точного датування, який і спричинив наукову (ба більше – ідеологічну!) суперечку: коли точно засновано Софію?
Директорка Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська каже, що одні письмові джерела (літописи) датують заснування храму 1017 роком, інші – 1037-м. «Дискусія триває понад 200 років, але жоден із диспутантів ніколи «не виводив» створення Святої Софії за межі княжіння Ярослава Мудрого. Це зрозуміло, тому що науковці керувалися свідченнями літописів про створення храму саме Ярославом. Тим часом, якщо уважно прочитати написи на стінах собору, вдивитися у портрети християнських святих, можна отримати іншу відповідь», – пояснює Неля Куковальська. Багаторічне комплексне дослідження архітектури, монументального живопису, графіті Софії Київської дало змогу висунути та обґрунтувати концепцію закладення собору у часи княжіння Володимира Великого – 1011 року, а завершення будівництва храму його сином – Ярославом Мудрим – 1018-го.
Автор концепції раннього датування професор Надія Нікітенко розповідає: «Я вивчаю храм понад 30 років і вважаю, що концепцію 1000-ліття Софії підтверджують виявлені в останні роки ранні графіті – написи на фресках собору, датовані 1018 – 1019 – 1022 – 1028 – 1033 роками. Їхня наявність спростовує літописну дату заснування або ж закінчення будівництва храму 1037 року, яку донині обстоюють окремі історики. На час створення графіті храм уже було відкрито, в ньому служили, там збиралися люди». Працівник Національного заповідника «Софія Київська» В’ячеслав Корнієнко продовжує вивчати графіті. За його словами, на українську та міжнародну спільноту чекає ще багато цікавих «новинок» від київської святині. Серед іншого, вчений сподівається дослідити графіті старовірменською, але для цього потрібні знавці вірменської мови та культури, а коштів запросити науковців із Вірменії заповідник не має…
З новим датуванням храму не погоджується відомий історик, дослідник Київської Русі, директор Інституту археології академік Петро Толочко: його головний аргумент – свідчення давніх літописів. «У відомій «Повісті врем’яних літ» під 1037 роком чітко записано: «заложи Ярослав город великий, у него же града суть Златая врата; заложи же и церков святия Софья, митрополію…» А за Новгородським літописом, Ярослав заклав храм «Святая Софья в Киеве» 1017 року. Отже, у цей період, від 1017 до 1037 року, і було збудовано Святу Софію Київську», – пояснює Петро Толочко.
Портрети проти… портретів
Надія Нікітенко наводить ще один аргумент на користь концепції тисячоліття Софійського собору – портрети на стінах храму: «Візьмемо до уваги груповий портрет князівської родини у центральному нефі Святої Софії, зафіксований 1651 року голландським художником Абрагамом ван Вестерфельдом. Спочатку вважали, що на цьому фресковому портреті зображені Ярослав, його дружина Ірина-Інгігерда та їхні діти. Однак досі не знайдено жодних записів на підтвердження цього, і у фресках є певна невідповідність: старші діти князя зображені практично дорослими, але ж відомо, що найстарший син князя Ярослава Мудрого народився 1020 року… В такому разі, хто намальований на портреті?» Науковці припускають, що на фресці все-таки Володимир Великий та його дружина, візантійська принцеса (царівна) Анна. «Князь і княгиня зображені у царських шатах, з коронами – так вбраний Володимир і на своїх монетах, так зображено Анну на літописних мініатюрах… А тому я вважаю, що на фресці зображено великий вхід до Софійського собору родини Володимира, що символізує хрещення Русі», – наголошує Нікітенко. За її словами, на портреті є і маленький Ярослав: як найстарший син, він іде одразу за батьком…
Натомість Петро Толочко наполягає: згідно з давніми писемними пам’ятками, у храмі маємо фресковий портрет Ярослава Мудрого та його родини. «Не думаю, що слід спотворювати зафіксоване стародавніми літописами», – каже він. Науковець звернувся до українських та закордонних колег (переважно російських) з проханням надати свою експертну оцінку версії науковців з Софійського заповідника. Донині більшість іноземних фахівців не надали відповіді академіку – у світі практично немає спеціалістів такого рівня, котрі були би спроможні стати арбітрами у суперечці між Інститутом археології та Національним заповідником «Софія Київська»: адже і Надія Нікітенко, і Петро Толочко чи не все наукове життя присвятили вивченню унікальної пам’ятки…
І що ще цікавіше: допоки українські науковці чубляться, світ готовий визнати нашу святиню древнішою більш як на 20 років. Так, ЮНЕСКО,ознайомившись з результатами новітніх досліджень у Святій Софії, на своїй 35-й сесії Генеральної Асамблеї (жовтень 2009 року) внесла 1000-річчя Софійського собору до Календаря пам’ятних дат для відзначення 2011 року. Незабаром у штаб-квартирі організації у Парижі відкриється фотовиставка, присвячена українській святині (і чи лише українській?).
«Осучаснення Києва» проти збереження київських святинь
Допоки науковці обмінюються аргументами на користь тієї чи іншої дати заснування та побудови храму Святої Софії, київські чиновники успішно провадять кампанію з її… спотворення, або ж навіть руйнування. Протягом останнього десятиліття, всупереч чинному та міжнародному пам’ятко-охоронному законодавству та стандартам ЮНЕСКО, сучасні інвестори ділять «золоті квадрати» київської землі і вперто намагаються побудувати сучасні елітні житлові та ділові споруди. Але, як стверджують історики й архітектори, таке осучаснення Києва може знищити його святині.
Народний депутат України Кирило Куликов у 2009–2010 роках очолював Парламентську тимчасову слідчу комісію у справах незаконної забудови історичної частини Києва. Під час розмови з українськими та польськими журналістами він розповів: «Ми «нарили» близько сотні фактів щодо того, що незаконно дозволене будівництво довкола Святої Софії (не лише самого храму, а і його охоронної зони) справді становить небезпеку для святині! До речі, під загрозою перебувають і такі унікальні об’єкти української та світової спадщини, як Києво-Печерська Лавра, міський заповідник «Київська фортеця» та легендарна гора Щекавиця». Схема «окупації» території довкола Софії та у буферній (охоронній) зоні заповідника така: чиновник проводить потрібне для інвестора рішення, відтак відбувається приватизація ділянки землі під забудову, або ж доводиться до повного руйнування викуплена інвестором у міста старовинна споруда, на місці якої будується сучасний архітектурний монстр. А якщо цей монстр стоїть в охоронній зоні Святої Софії, то це вже проблема національної безпеки, тому що йдеться про об’єкти, включені до Списку світової спадщини ЮНЕСКО! І тут на сполох б’ють уже усі разом – і Національний заповідник «Софія Київська», й Інститут археології, і Міністерство культури України, і київська громада.
Забудови у безпосередній близькості до Святої Софії спричинили критику і з боку світової спільноти. «Фактично в разі подальшої забудови територій поруч із цими святинями, і Свята Софія, і Лавра можуть бути виключені зі списку ЮНЕСКО», – повідомляє речник Міністерства закордонних справ України Олег Волошин. Уряд і експерти Національної комісії у справах ЮНЕСКО нещодавно зустрічалися з керівниками Української будівельної асоціації (яка об’єднує потужні будівельні компанії та є одним із розробників нових правил міської забудови, підданих гострій критиці Президентом та міськими громадами) та лідерами фракцій у Київській міській раді: обговорювали проблеми забудови історичної частини Києва, ризики, що внаслідок цього виникли перед пам’ятками історії та культури міста. «Жодних конкретних рішень ми не ухвалили, але принаймні одне одного почули і порозумілися», – прокоментував журналістам підсумки зустрічі голова Київської міської держадміністрації Олександр Попов.
Тим часом, на території Заповідника «Софія Київська» виявлено порушення геологічного характеру. Голова Державної служби охорони пам’яток Віктор Вечерський розповідає: «Забудови у безпосередній близькості до комплексу Святої Софії призвели до геологічних порушень. Довкола храму Святої Софії помітні зміщення ґрунтів, що становить небезпеку для храму». Нині, згідно з рішенням Київського апеляційного суду, заборонено будівництво елітного житлового комплексу по вул. Гончара, яке ведеться у захисній зоні заповідника. Але мешканці сусідніх будинків, організовані в громадську ініціативу проти забудови історичної частини міста, у соціальних мережах щодня розміщують знімки з будівельного майданчика. Отже, будівельні роботи тривають.
Ситуацію із забудовою довкола Софійського храму депутат Київської міськради, голова комісії у справах культури Олександр Бригинець пов’язує не лише із «золотими квадратами» землі в центрі столиці, а й із… ментальністю нинішніх інвесторів та чиновників. «Їх не цікавить, чи витримає урбаністичний тиск Софійський собор, тому що для більшості з них Київ – це не рідне місто, не столиця України, а місце, де вони заробляють шалені гроші. Ці люди, від яких залежить місто, чужі для нього, а воно – для них». Так само чужа для багатьох українських політиків і чиновників і сама унікальна пам’ятка – храм Святої Софії Київської.На відміну від своїх закордонних колег вони не вважають за честь відвідати собор, постояти в тиші і, ніби на машині часу, перенестись на тисячу років тому, пильно вдивитись в очі святих, зображених на фресках та мозаїках храму.