Перший – сакралізація радянського минулого й «антифашистська ідеологія» як похідна від нього, друге – православний фундаменталізм московського штибу. Якщо з ідеєю боротьби проти «воскреслого» нацизму все було зрозуміло ще в момент виступів на донецькій площі товариша Губарєва, то теза «з нами правда, з нами Бог» тільки нещодавно почала давати вагомі плоди на окупованій землі.
Релігійне підґрунтя «священної боротьби за вільний від хунти Донбас» наявне тут завжди, але ще торік восени більшість рядових «ополченців» не дуже замислювалися про «Новоросію» як останній форпост «русского міра», воліючи мислити більш прагматичними категоріями, як-от «віджаті» машини або затримана листопадова зарплата. Спілкуючись із ними в той період, лише від одиниць можна було почути щось на кшталт «нє стріґі бороди своєй, ібо покінєт тєбя сіла», коли дехто намагався пояснити модний на той час тренд ходити бородатими, як бійці мусульманських бригад «ополчення».
Але по закінченні цілого року війни ситуація на макіївських вулицях зазнала докорінних змін: ідеологічна машина справді змусила повірити більшість місцевих у «священний» характер війни.
Читайте також: ЗМІ «республіки»: у найкращих традиціях Рейху
Проїжджаючи кільцеву макіївську розвилку на Харцизьк і Донецьк, можна помітити пригвинчену з обох боків до стовпа ікону Христа з табличкою трохи нижче, на якій великими чорними літерами написано: «С нами Бог». На білборді поруч – «За веру. За Отечество» з неодмінною георгіївською стрічкою, яку раз по раз поєднують з іншими символами «русского міра». Усе це може видатися дещо примітивним, але в цьому й криється основа ефективності пропаганди «ДНР»: щодня це роздоріжжя-блокпост проїжджає не одна тисяча людей.
У мережі є популярний паблік, який об’єднує мало не півмільйона людей, – «Зведення від ополчення Новоросії». На цьому ресурсі дуже часто публікують інтерв’ю зі священиком Олегом Трофімовим, одним із апологетів ідей «новоросійства», котрий намагається стверджувати, що події на Донбасі – це метафізична боротьба добра і зла, зображаючи «Новоросію» як покликання «русского міра»: «…сам народ у конкретний історичний період виконання ним історичної сакральної місії – наповнена посудина, як особлива структура людства, «сіль землі», здатна утримувати, сприймати, реалізувати, «осолити» цю місію (тобто дати їй сенс життя) і бути водночас цивілізаційною. Саме в такому контексті й існує Новоросія як складовий моноліт «русского міра».
Далі православний фундаменталіст узагалі розвиває думку про те, що саме на Донбасі зараз відбувається зіткнення східної «богообраної» цивілізації із цивілізацією антихриста, тобто Заходу, з усілякими її «гріховними» відпадіннями від істинної віри.
Утім, чи варто дивуватися такому трактуванню дійсності, якщо вже сам «глава республіки» задав необхідний тон у сприйманні релігійних істин та ідей. Буквально днями Захарченко заявив, що має намір усіляко боротися із «сектантами» та «єретиками», аби їхній згубний вплив не поширився на молодих «республіканців»: «Ми обіцяємо посилити боротьбу з тоталітарними сектами в Донецькій народній республіці. Православ’я, католицизм, іслам та юдаїзм дістануть у ДНР статус традиційних релігій. Я православний, ходжу до православної церкви Московського патріархату. Визнаю чотири основні конфесії – це православ’я, це римо-католицизм, це мусульманство і це юдаїзм. Це ті релігії, що були споконвіку. Ці чотири конфесії, я вважаю, повинні перебувати на цій землі, і нам у жодному разі не можна утискати віруючих. Водночас я жорстко боротимуся із сектантством. На жаль, нашу країну наповнили всілякі секти, всілякі псевдорелігії. Я не хочу, щоб виховання нашої молоді опинилося під їхнім впливом, тому буде ухвалено низку законопроектів, що обмежуватимуть їхню діяльність».
Читайте також: Донецький мітинг: хто за що
Стає зрозуміло, чого чекати представникам «нетрадиційних», «сектантських» груп на кшталт УПЦ КП, УГКЦ, буддистів та ін. Фактично в «ДНР» завершується процес формування тоталітарного режиму, який контролює нещадною рукою військової диктатури тепер уже не тільки політичне та економічне середовище, а й свободу совісті, що завжди була своєрідним маркером демократичних свобод та ідеалів.
Хоч би який був смак усього цього ідеологічного компоту, під котрим ставлять тисячі лайків у мережах, його сьогоднішню дію на багатьох відомих мені «ополченців» можна порівняти з дією наркотичних речовин, уживаних деякими «республіканцями» перед боями. У приватних бесідах дедалі частіше можна почути: «Я не боюся померти, бо з нами Правда і Бог», «Що гірше, то краще, ми тільки міцнішими стаємо», а іконки та хрести в «розгрузках» зайвий раз свідчать про зрушення прагматичної лінії мислення пересічних «ополченців» у бік релігійного туману, який посилають із кадил «ДНР».