Свердлять під Газпром

«Сланцева бульбашка», «РФ намагаються позбавити газової гегемонії», «PR нечистих на руку ділків»… Цими й подібними висловлюваннями рябіла провладна преса Росії в березені – квітні. «В світі розгорнулася активна кампанія пропаганди сланцевого газу», – обурювався в одному з останніх чисел «Российской бизнес-газе­ты» гендиректор Інституту національної енергетики РФ Сєрґєй Правосудов. «Джерелом інформаційного галасу стала стат­­тя у Wall Street Journal, опу­­блікована в листопаді 2009 року», – уточнив на церемонії початку будівництва «Північного потоку» гла­ва Газпрому Алєксандр Міллєр, оптимістично додавши, що «якогось серйозного впливу на газовий ринок тема сланцевого газу не матиме». Чи так це й чому газетна замітка (нехай навіть у такому авторитетному західному виданні) удостоїлася цілої інформаційної кампанії, спікерами в якій виступили далеко не останні люди в Біло­кам’яній?..

Технології газують

Предметом полеміки в ЗМІ стала нова технологія видобутку, який раніше вважали нерентабельним. Принагідно зауважимо, що перші газові свердловини, котрі з’явилися ще в позаминулому столітті, бурили саме в сланці. Інша річ, що сланцеві поклади розробляли, як правило, від місяця до року, після чого тиск у стволі газової свердловини падав, а родовище оголошували вичерпаним. Нещодавно з’я­су­ва­лося, що з таких «збіднілих» покладів можна добути чимало блакитного палива.

Глобальне подорожчання енергоносіїв у 2001–2008 роках стимулювало інвестиції американських і європейських розробників у проекти альтернативного видобутку енергії (зокрема – зі сланцевого газу) й виробництва необхідного для цього устаткування. На газовому рин­­ку США і Євросоюзу з’яви­лися сотні дрібних венчурних компаній, які взяли на озброєння відносно недорогі бурові агрегати й почали освоювати родовища з розряду «вичерпаних». За даними Міжнародного енергетичного аген­тст­­ва, на початку 2010 року в Європі діяло близько 50 таких компаній, а в США – понад 2 000.

Результатом технологічного прогресу стало впровадження в промислове виробництво комбінованого підходу до розробки сланцевих родовищ, що неабияк знизило собівартість видобутку газу. Зокрема, йдеться про одночасне використання під час освоєння родовищ трьох складових (див. малюнок).

Уперше вдосконалену технологію видобутку газу зі сланцю апробували в США. Як наслідок, у 2009 році об’єм видобутку блакитного палива в Сполучених Штатах (за різними оцінками, від 624 млрд до 745 млрд м3) перевищив аналогічний показник Росії (582,3 млрд м3). Причому коли в РФ обсяг річного видобутку скоротився май­­же на 10%, то в США був зафіксований приріст – від 3,4% до 23% (остаточна статистика традиційно з’явля­ється ближче до осені через велику кількість дрібних виробників).

Характерно, що за попередніми оцінками частка сланцевого газу в загальному обсязі видобутку США зросла до 40%. А видобуток цього нетрадиційного енергоресурсу вже надав змогу кардинально переоцінити запаси блакитного палива в американських надрах. Якщо в 2000-му об’єм доведених запасів газу в США оцінювався в 4,96 трлн м3 (до речі, в 2000–2010 роках об’єм видобутку становив 4,6 трлн м3), то зараз за рахунок сланцевих родовищ відповідний показник зріс до 6,86 трлн м3, за даними Адміністрації енергетичної інформації Сполучених Штатів.

Енергетика моменту

Такі тенденції на заокеанському газовому ринку неабияк стурбували керівництво Газпрому. Поки підстав для паніки немає – організація видобутку газу зі сланцю дуже складна і її собівартість вища, ніж ціна експлуатації вже розвіданих традиційних родовищ (яку формують переважно витрати на амортизацію газогонів і транзит). Але пікантності ситуації додає той факт, що запаси газу в Уренгойському басейні (РФ) вичерпуються – за оцінками експертів, обсяги видобутку щороку падають і протягом п’яти-семи років родовище себе вичерпає. А коли зіставити витрати на освоєння, наприклад, родовищ Сибіру з витратами на видобуток сланцевого газу, то арифметика складається не на користь Газпрому. Так, за офіційними даними РФ, собівартість тисячі кубів газу Штокмановського або Бованенковського родовищ на початкових етапах видобутку становитиме $200 – 270. Точна собівартість видобутку сланцевого газу не розголошується, проте за рахунок нарощування обсягів його виробництва в США ціна на імпортоване блакитне паливо в 2008–2009 роках на американському ринку впала з $307 до $130 за тисячу кубів.

Понад те, зріджений природний газ (LNG, не плутати зі зрідженим пропаном-бутаном – LPG) із Близького Сходу та Північної Африки, що виявився невикористаним на ринку Сполучених Штатів, потрапив на ринок Євросоюзу, суттєво потіснивши продукцію Газпрому. За даними російського монополіста, обсяг експорту газу в країни ЄС торік скоротився на 11,4%, а частка компанії на європейському ринку впала з 25% до 22%. У тому ж 2009-му сукупний обсяг імпорту LNG до Європи зріс на 22% (постачання з одного лише Катару, що раніше направляв газ до США, зросли вдвічі). Причому Катар продавав газ до ЄС по $80–90 за тисячу кубів, тож Газпрому, що пропонував такий же товар у межах довгострокових контрактів по $260–300 за тисячу кубів, довелося йти на поступки і знижувати ціни.

Відзначимо задля справедливості, що падіння обсягів промислового виробництва і, як наслідок, обсягів споживаного газу як у США, так і в Євросоюзі в умовах кризи ускладнює оцінювання втрат Газпрому від розробки родовищ сланцевого газу. При цьому беззаперечним здається те, що експорт удосконаленої технології до країн–контра­гентів РФ зламає систему довгострокових контрактів і прив’язування вартості газу до цін на нафту. Вже торік біржові ціни на блакитне паливо були, в середньому, на чверть нижчі при­в’язаних до нафти контрактних цін Газпрому. В результаті обіг європейського спотового ринку в 2009-му виріс на 43%. До речі, навесні 2010-го на біржах продавали до 20% всього споживаного в Європі газу. Але це – лише квіточки. Якщо промисловий видобуток сланцевого газу налагодять на території Євросоюзу, Газпром узагалі може втратити основний ринок збуту.

Перші прояви цього вже є. Значним постачальником газу для Європи найближчими роками може стати Польща: в країні відкриті запаси сланцевого газу об’ємом близько 1,36 трлн м3. У травні їх освоєння має почати американська Conocop­hillips. Якщо під час пробного буріння запаси Польщі будуть підтверджені, то загальні обсяги газу в країнах ЄС збільшаться майже на 47%. Услід за Cono­cophillips інтерес до польського газу вже виявили Exxon Mobil і Marathon (обидві – США), а також канадська Talisman Energy. Щоправда, реалізацію планів заокеанських ТНК можуть призупинити кадрові ротації в польській владі після дострокових президентських виборів. Наприклад, якщо переможе кандидат від проросійської «Громадянської платформи» (див. стор. 18). Але навряд чи таке відтермінування буде вічним.

Національний інтерес

Теоретично на розвиток видобутку сланцевого газу може розраховувати й Україна. В усякому разі наші запаси за площею та обсягами порівнянні з польськими. Минулого вівторка світові інформагенції поширили інформацію про те, що родовищами українського сланцевого газу зацікавилися французи та поляки.

EuroGas Polska, донька американської EuroGas Inc., підписала конфіденційну угоду з Total E&P, донькою великої світової нафтової компанії Total, про оцінку та можливу купівлю прав, що належать EuroGas Polska, на родовища метану вугільних пластів у Західній Україні на кордоні з Польщею. Йдеться про Львів­сько-Волинський вугільний басейн. За словами голови правління EuroGas Вольфганга Раубола, за останні 13 років ком­­панія виконала великий обсяг геологічних та технічних досліджень щодо нафтових свердловин у Західній Україні. «Ми раді, що Total зацікавився нашими нетрадиційними газовими активами в Україні… Наші дослідження вказують, що товщина формацій сланцевого газу на території EuroGas Люблінського басейну в Західній Україні значно більша, ніж в успішних полях сланцевого газу в США», – наголошує Раубол. Проте це – перспектива найближчих десяти­­річ. Та ж Польща не розраховує на комерційний видобуток газу зі сланцевих порід раніше 2015 року. А ось зростання пропозиції й посилення конкуренції на світовому та європейському ринках обіцяє Україні вигоди вже в осяжному майбутньому. Йде­ться, перш за все, про диверсифікацію постачань енергоносіїв. Перший крок у цьому напрямку вже зроблено – в березні Кабмін ухвалив рішення про підготовку будівництва на Чорноморському узбережжі терміналу, де прийматимуть зріджений природний газ.

Окрім того, падіння цін на газ на ринку ЄС дає українській стороні певні козирі в переговорах із Газпромом. Зараз НАК «Нафтогаз України» купує блакитне паливо в росіян за середньорічною ціною $330 за тисячу кубів. Тоді як середня вартість російського газу в країнах ЄС становитиме цього року не більше $326 за тис. м3. Отже навіть із урахуванням транспортних переваг ціна на газ для України одна з найвищих у всьому Старому світі. Саме час переглянути такі домовленості.

І, нарешті, надлишок сланцевого газу неминуче посприяє перегляду пріоритетів у проектованих газогонах. Звичайно, ні Німеччина, ні Росія не відмовляться будувати «Північний потік» в обхід України – надто багато коштів і зусиль уже вкладено в цей проект. Проте якщо будуть переглядати терміни чи проектну потужність цього газогону (що цілком можливо), в нашої держави, як мінімум, з’явиться шанс залучити інвестиції для реконструкції власної газотранспортної системи й зберегти обсяги транзиту до Євросоюзу. Щоправда, залишається відкритим питання, чи зможе скористатися зміненим співвідношенням сил на глобальному газовому ринку нова українська влада?[1796][1797][1798]