У Всесвітній день свободи слова (3 травня) український президент Віктор Янукович першим привітав «вартових демократії», як нас подекуди називають, з цією датою. «Україна вже найближчим часом має здійснити глибинні реформи у всіх сферах життєдіяльності <…>, – передав він через власну прес-службу журналістам. – І роль засобів масової інформації у цих процесах важко переоцінити».
Цей набір канцеляризмів звучить двозначно. Незрозуміло, чи то керманич мав на увазі, що без свободи слова реформи неможливі, чи то натякнув, що надто прискіпливе висвітлення реформ Януковича – Азарова не схвалюватиметься. Виступаючи в Парламентській асамблеї Ради Європи, Віктор Федорович заявив: «На превеликий жаль, у нас трапляються випадки перешкоджання журналістам, їх залякування і тиску. Це неприпустимо. Як президент я гарантуватиму професійну свободу представників ЗМІ та належне розслідування фактів їх утисків». Але вдома на гостре запитання журналіста, як Віктор Федорович примудрився отримати у свою власність резиденцію «Межигір’я», він кілька місяців тому не посоромився зауважити: «Языком не болтай!» Натяки прем’єра Миколи Азарова, адресовані ЗМІ, також дещо нашорошують. «Від тюрми та суми не зарікайся», – порадив він журналістові під час політичного ток-шоу.
Соратниця згаданих вище панів Олена Бондаренко 3 травня пояснила, що журналісти мають відповідати за «безвідповідальне транслювання» заяв «безвідповідальних політиків». Лишилося тільки видати список відповідальних політиків, заяви яких транслювати можна.
У щирість обіцянок влади всіма силами боронити свободу слова віриться важко. Принаймні більшість випадків нападів на журналістів досі не розслідувані, винних не покарано. Варто також пригадати, як регіонали плекали свободу слова під час свого першого приходу до влади у 2003–2004 роках, коли на ТВ панувала тотальна цензура, а тиск на незалежних журналістів був буденною справою. Ви думаєте, ці люди змінилися?