За цих умов, праця перетворюється виключно на заняття людей, які належать до нижчого стану. Саме цю ідею сформулював у кінці ХІХ століття американський економіст і соціолог Торстейн Веблен у праці «Теорія дозвільного класу», продемонструвавши як людськість починає з промовистою нарцисичною позицією відверто розкошувати.
Окреслюючи спосіб існування новітніх нуворишів, Веблен з’ясовує, що їхні маєтності та влада були ще далеко не достатніми умовами для того, щоби вибороти собі беззаперечне суспільне визнання. Отже, лише демонстративне уникання виробничої праці мало-помалу ставало взірцевою особливістю їхнього домінування та свідчило про переваги фінансових статків. Так з’являється, сказати б, «лінивий клас», а його показовою прикметою є навмисне нехтування абиякими справами, окрім, хіба що, питань управління, ведення війни, захоплення спортом або розвагами та багато чого подібного. Достаток люди цієї верстви призвичаїлися одержувати виключно шляхом захоплення й підпорядковування. Вони несамовито боготворять ранги, титули, звання, нагороди, прикраси і таке інше. Тут упадають в око геть усі атрибути промовисто хижацького, проте аж ніяк не виробничого промислу.
Читайте також: Культура видовищних задоволень
Одначе, звернімо увагу, що під «лінощами» варто розуміти саме невиробниче споживання часу. До подібного дозвілля доводиться вдаватися зовсім не для власного перепочинку, а передовсім для того, аби його щоразу помічали всі довкола. В якийсь момент навіть вишукані манери поведінки стають не результатом культурного поступу, а нарочитим підтвердженням описаного лінивого способу існування. Той, хто ними володіє скидається на людину, в якої понадміру вільного часу. Не знаючи як його ще згаяти, можна й повчитися отим випещеним манерам: вмінню себе тримати, мати витончений смак, розбиратися в тому, що є цілком прийнятним, а чого зовсім робити негоже.
В результаті постає феномен так званого демонстративного споживання. Чимало чоловіків та жінок, отримуючи колосальний дохід від власних домогосподарств, починають споживати все більше товарів і послуг, які зумовлюють неабияке жадання престижу й дозволяють увиразнювати їхній соціальний статус. Спочатку це дозволено спостерігати, зокрема, в специфічному облаштуванні простору для прислуги чи споживанні їжі й одягу або в прикрашанні житла. Сюди ж вільно також зарахувати вживання недешевих алкогольних напоїв і наркотиків, а також утримування тварин, які ніяк не затребувані для виробничих цілей: коти, собаки, декоративні птахи, скакові коні тощо. В такий спосіб «лінивий клас» заповзято виставляє напоказ життєві вигоди та пишноту. Тим часом, дорогоцінні речі набувають ще й ознак благопристойності. Саме для того, аби хоча б якось орієнтуватися в тонкощах усього цього споживацького краму, треба прищеплювати собі специфічний смак і вміти розпізнавати речі, які репрезентуватимуть багатство.
Читайте також: Мій Чужий
Можна сказати, що демонстративне споживання матеріальних цінностей нарешті стає засобом досягнення пошанування. Для більшої суспільної ваги потрібно, щоб навіть байдикування було підкресленим. На додачу, маніфестацію власної сили необхідно реалізовувати за чималої сукупності очевидців, тобто в містах гігантського напливу людей: у церкві, театрі, готелях, парках, велетенських магазинах тощо. Доводиться щоразу слідкувати за тим, аби підтримувати належний рівень і не випадати з новомодних життєвих трендів.
Все, про що було згадано вище, спочатку стосувалося переважно заможних чоловіків. Але згодом відбувається перетворення жінки (котра спершу фактично була чоловіковою рабинею, бо займалася важкою фізичною працею, яку він присвоював) на такого самого споживача матеріальних благ.
Хай там як, але в якийсь момент споживання напоказ стає приємною доцільністю й зрештою перетворюється на умову особистого життєвого успіху. Нехай навіть сімейне життя видається не надто вдалим, яскравою має залишатися його видимість. Затим «лінивий» прошарок суспільства виробляє відповідний триб життя, виховання, освіту. Тобто, навіть дозвілля слід проводити не в тривіальному ледарюванні, а за певною регламентацією. Залежно від того, як споживаються матеріальні цінності, досягається або ж ні повага в соціумі. Нерідко предмети, що слугують цілям демонстративного тринькання, є творами мистецтва. Та іноді складається враження, що саме через їхню ціну коштовні речі колись почали вважатися естетично привабливими. Виникає щось на зразок «грошової краси» корисних предметів. Загальноприйнятне почуття прекрасного залежатиме відтепер не так від чуттів, як диктуватиметься вимогами грошової репутації. Впору говорити про почуття економічної краси.
Читайте також: Володіння та буття
Отже, в якийсь момент ідеали в усіх сферах життя набули водночас ознак грошової та штучно створеної краси. Своєю чергою виникає звичка несхвально ставитися до дешевих речей, вважаючи їх непристойними саме через дешевизну. Тож у товарах починають шукати ознаки надмірної дорожнечі й навіть добачати в них додатковий утилітарний вимір. Тому все те, що з’являється у виробничій сфері має містити той компонент, завдяки якому споживач воліє отримати суспільне визнання й тим неустанно задовольняється.