Тут, на озері Супій, спілкувалися з природою гетьман Кирило Розумовський і перший секретар ЦК КПУ Микита Хрущов.
Звідки ж узялося це величезне озеро на доволі-таки маленькій річці? 1755 року останній гетьман України Кирило Розумовський викупив розташоване на лівому березі Супою козацьке сотенне містечко Яготин, яке належало до Переяславського полку, та побудував палац для своєї резиденції. Тут він відпочивав від глухівської офіційної атмосфери. В цьому маєтку зберігалися бібліотека й цінний архів, якими пізніше користувалися українські історики М. Бантиш-Каменський, О. Лазаревський, М. Стороженко. А в 1765 році гетьман спорудив на річці греблю довжиною майже 2 км. Річка піднялася на таку висоту, що затопила всю пойму Супою. Розташований на березі гетьманський палац прикрасило величезне озеро. Пізніше, коли ця місцина стала власністю князя Рєпніна, на озері гостювали й творили Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Євген Гребінка. Воно донині лишається природною окрасою Яготина.
За роки Другої світової війни в заплавах розвелося безліч дичини – качок, лисок, чирків. З ранку й до пізнього вечора на озері стояв невгамовний пташиний галас. У 1944-му затятий мисливець Микита Хрущов розпорядився розпочати будівництво в мальовничому куточку високого правого берега Супою, де вода врізається в суходіл, утворюючи вкритий лісом півострів. Тут спорудили двоповерховий будинок на шість кімнат для «передовиків виробництва», як було зазначено в офіційній документації. Місцеві жителі одразу ж перейменували цю будову на «Дачу Хрущова». Небезпідставно: наприкінці 1940-х років ця територія перетворилася на закрите господарство уряду Української РСР. Мешканці села Засупоївки, що на правому березі Супою, свого часу були помічниками на полюванні Микити Сергійовича. Іван Галушка, тоді штатний працівник «дачі передовиків», їздив у ліс біля Тетерева, відбирав деревину без єдиного сучка, виготовляв і фарбував човни для Хрущова. Потім сам таки й возив Микиту Сергійовича на «точку» – визначене місце на озері. Іван Данилович розповідає, як полював Хрущов: «Вивозили човном широку, спеціально виготовлену бочку, затоплювали її, а навколо забивали палі. Потім вичерпували з бочки воду, а Микита Сергійович залазив у бочку з двома рушницями. Успіх був забезпечений». Кажуть, у ті часи птахи були ще не лякані, тож їх навколо пурхало стільки, що за всю історію свого яготинського полювання Хрущов жодного разу не схибив. Траплялося, свіжу дичину прямо з озера відвозили «Волгою» в Бориспіль і далі – літаком у Москву.
З 1958 по 1983 роки тут полювали колишні перші секретарі ЦК Компартії України Микола Підгорний, Петро Шелест, Володимир Щербицький, гостювали Голова Ради Міністрів СРСР Олексій Косигін із сином, перший секретар ЦК Компартії Угорщини Янош Кадар. А в 1959-му на дачу приїздив навіть «друг» Микити Сергійовича – американський фермер-бізнесмен Рокуел Гарст. Той самий консультант з Айови, який нарадив Хрущову всюди саджати кукурудзу. Іван Галушка згадує, як ставилися високі посадовці до місцевих селян. Наприклад, Голова Президії Верховної Ради УРСР Дем’ян Коротченко «брав на полювання в човен «тормозок»: шматок сала, хліб, цибулину, горілку. Й завжди змушував обідати разом із собою, наливаючи мені чарку, – розповідає пан Іван. – А Микита Сергійович піклувався: «Чи не померзли, хлопці?»
«Шелест запитував у мене, чи знаю я пісню «Тече вода каламутна, чого дівка така смутна» та змушу- вав співати разом із ним. А ось Щербицький, хоч яке б не було вдале полювання, та коли в той самий день був футбол, завжди вчасно вертався з озера на базу, де стояв телевізор».
Сьогодні приватні власники «Дачі Хрущова» переобладнують її на готель. А озеро Супій передали в орендне користування рибкомбінатові, який кожного року восени спускає з нього воду. Тому щоосені та щозими озеро перетворюється на калюжу. Громада Яготина прагне припинити використання озера як господарського об’єкта, чи, принаймні, змусити рибарів відмовитися від спускуводи через шлюзи. Все ж таки штучне озеро не просто водойма, то ж історична спадщина.