Поки Берлін прагне стати провідною військовою потугою континенту, дипломатичний конфлікт між президентом США Дональдом Трампом і канцлером Німеччини Фрідріхом Мерцом щодо війни з Іраном переріс у ширшу дискусію про трансатлантичні відносини.
Публічні розбіжності у підходах до близькосхідної безпеки стали лише зовнішнім проявом глибших стратегічних розходжень між Вашингтоном і Берліном щодо ролі Європи у глобальній системі безпеки, рамок відповідальності союзників у межах НАТО та темпів нарощування оборонних спроможностей на континенті.
Так, Мерц вдався до критики війни США на Близькому Сході, заявивши, що Вашингтон не має стратегії у діях проти Ірану, тоді як іранське керівництво принижує всю американську націю. У відповідь американський президент заявив, буцімто Мерц «вважає, що для Ірану нормально мати ядерну зброю», а також додав, що той «не знає, про що говорить».
Ці заяви викликали бурхливу дискусію, яка посилилася після того, як Трамп оголосив про передислокацію п’яти тисяч американських військовослужбовців з території Німеччини. Під час першої каденції Трампа у 2020 році він уже був близький до того, щоб вивести це угруповання з країни, але тоді цим планам завадила його поразка на президентських виборах.
Попри те що офіційні представники Німеччини, включно з Мерцом та головою німецького МЗС, намагаються знизити градус конфлікту, стверджуючи, що трансатлантичні відносини залишаються важливими та що суперечності щодо Ірану не «знищили» стосунків між Берліном і Вашингтоном, цей дипломатичний конфлікт уже розглядають як тест для трансатлантичних відносин не лише між США та Німеччиною, а й на рівні всієї Європи й НАТО.
У коментарі Тижню керівник Центру з питань порядку та врядування у Східній Європі, Росії та Центральній Азії при Німецькій раді з міжнародних відносин (DGAP) Штефан Майстер заявив, що це не просто непорозуміння між Мерцом і Трампом, а скоріше фундаментально різні позиції щодо природи відносин, пріоритетів у міжнародній політиці та конкретних оцінок того, у чому полягають головні проблеми в Ірані та в Україні.
«З німецької точки зору Трамп створює проблеми там, де раніше реальних проблем не було, або має хибну оцінку того, як треба поводитися з Росією. Підхід умиротворення щодо Трампа зазнав невдачі, і Німеччина тепер рухається у напрямку більшої чіткості своїх реальних позицій. Цього також вимагає німецьке суспільство, яке не хоче бачити слабкого канцлера», — зазначає він.
За словами Штефана Майстера, позиції Мерца та Трампа розходяться в усіх ключових аспектах міжнародних відносин, міжнародного права, суверенітету держав та кордонів, а конкретно — у тому, як поводитися з Росією та що робити з Іраном і Ормузькою протокою. Він також переконаний, що ця ситуація демонструє стиль канцлера, а не всієї Європи.
«Макрон висловлював критичні зауваження ще до зустрічі у Берліні. Але так, ми спостерігаємо тенденцію до посилення конфронтації, яку також підтримують Італія та інші країни-члени ЄС», — уточнив він для Тижня.
У підсумку можна поставити риторичне запитання: чи не стоїть Європа на порозі великих змін, коли вона вперше за десятиліття почне визначати власні правила гри у сфері безпеки, а не лише реагувати на рішення союзників? Адже посилення ролі таких держав, як Німеччина, може свідчити не просто про адаптацію до нових викликів, а й про формування якісно нової архітектури європейської оборони.
Наприклад, видання The Wall Street Journal зазначає, що країна бере активну участь у підготовці до створення «європейського НАТО» і хоче мати ширшу роль у керівництві Альянсу. Якщо ці тенденції збережуться, трансатлантичні відносини можуть трансформуватися з моделі «лідер і союзники» у більш рівноправне партнерство. І тоді головним питанням стане не те, чи зможе Європа діяти самостійніше, а те, наскільки швидко вона буде готова взяти на себе цю відповідальність.
