Поетичний фестиваль
Вересень 2010 року видався напрочуд літературно-фестивальним. Першою ластівкою став гучно розрекламований міжнародний поетичний фест MERIDIAN CZERNOWITZ, що зібрав на своїх сценах поетів із Німеччини, Швейцарії. Австрії та України і, хочеться вірити, – започаткував для Чернівців нову мистецьку традицію європейського рівня. Традиційний – уже п’ятий за ліком– літературний фестиваль при львівському Форумі видавців вкотре порадував поціновувачів красного письменства грандіозним розмахом, кількістю «статусних» гостей з усього світу та непересічними мистецьким акціями на багатьох майданчиках. Здавалося б, на цьому тлі молодіжний поетичний фестиваль, проведений у далекому від літератури Рівному, виглядає вкрай малоцікавою подією – такий собі черговий «мєждусобойчик» молодих писак зі стандартним фаршем: літературний конкурс + слем + виступи більш-менш маститих колег по перу. З іншого боку – подібними подіями вкрай рідко цікавиться преса, а їх кількість в Україні зростає, вони уже починають серйозно впливати на літературних процес, тож прийшов час випустити їх із інформаційної тіні хоча би на прикладі поетичного фестивалю СУП.
СУП – нове блюдо в меню літфестиваль
Якщо ввести в пошуковику Googleслово «суп», то першим пропонованим доповненням (навіть перед «суп с фрикадельками» і «суп харчо») з’явиться слово «фестиваль». Так, мається на увазі саме цей фестиваль – «Сучасна Українська Поезія», що відбувся у Рівному 25-26 вересня.
Як бачимо – з піаром події пощастило, і не дивно, що на поетичний конкурс – головну акцію фесту – з’їхалося півсотні поетів зі всієї України – від Львова і Луцька до Дніпропетровська і Києва, проте найчисельнішою групою учасників виявилися «аборигени»-рівненчани. Останні, на жаль, здебільшого «радували» не якістю, а кількістю, тому не дивує побажання одного з учасників журі Іллі Стронґовського: «якщо конкурс проводитиметься і в наступні роки, то слід робити попередній відбір учасників і фільтрувати імена, з одного боку – не варті витраченого на них часу а з іншого – надто сильних молодих поетів. Фестиваль для початківців має бути для початківців – і бажано цікавих».
Початківців – в буквальному сенсі – на фестивалі не бракувало. Чимало юнаків та дівчат, виходячи на сцену конкурсної програми, наголошували на тому, що це їх перший виступ. В одної з учасниць – дівчини з Бердичева – стояли сльози в очах і трусилися руки. За такі щедрі порції зворушливості учасникам можна було би й пробачити відверто сирі вірші.
Але це твердження поширюється лише на справжніх початківців. Переможцями конкурсу виявилися поети, уже знані у вузьких колах українського молодіжного літпроцесу: неодноразові учасники всіляких слемів, літературних фестивалів та поетичні інтернет-спамери Ася Равлик (І місце, м. Луцьк), Лесик Панасюк (ІІ місце, м. Житомир), Марина Ковальчук (ІІІ місце, м. Луцьк). Окрему відзнаку отримала, признатися, несподівана конкурсантка з Луцька – Олена Пашук, яку в молоді поети важко записати, адже вона яскраво заявила свій поетичний голос іще на початку 2000-х і наразі має декілька власних поетичних збірок.
Показовим є те, що «господарі» фестивалю не отримали жодної нагороди. Тут спрацювало спортивне гасло про важливість участі, а не перемоги. На цьому, говорячи про мету фестивалю, наголосила і одна з організаторів – Ірина Загладько: «нам було важливо дати змогу молодим поетам показати свою творчість, яка, можливо, до цього лежала в шухляді, адже літературні конкурси певним чином формують того, хто пише: критичне журі та змога порівняти свої твори з творами інших дають або поштовх писати краще, або, принаймні, виховують смак у поезії».
Слем стомився
Якщо літературний конкурс виховував смак у поезії, то літературний слем – іще один гучний (і в буквальному сенсі також) захід фестивалю – став демонстрацією того, як поети уявляють собі експериментальне читання віршів. Сама концепція слему передбачає своєрідне змагання між учасниками: хто прочитає поезію настільки особливо, захопливо, майстерно, щоби випадкові глядачі з-поміж публіки, яким у довільному порядку роздано оцінки, поставили якнайвищий бал. Слем-рух в Україні, започаткований декілька років тому, розрісся і розповсюдився мало не до райцентрів, «баттли» відбуваються мало не щотижня – в різних містах країни. Слем на фестивалі СУП мало відрізнявся від пересічного другорядного змагання читців і так само мало нагадував подібні баталії на великих літфестах: читання проходили мляво і нудно, ситуацію не рятував навіть ведучий – МС Коробчук – напевне, найтитулованійший в Україні слемер. Один із переможців СУПівського літконкурсу Лесик Панасюк досить влучно охарактеризував це дійство: «Слем був приблизно того рівня як у моєму рідному Житомирі свого часу, де переміг хлопчик, який виразно читав пафосні вірші про Україну – нічого більш адекватного публіка не сприйняла, та його – за великим рахунком – і не було». На рівненському слемі переміг відомий поет, член журі літконкурсу Сергій Пантюк, тріумфальний вірш якого завершувався словами «… і не біомаса, а раса Тараса мене на князівство покличе!».
Інгредієнти СУПу літературним конкурсом не обмежилися. Для того, щоби мистецьке «вариво» вийшло більш густим, організатори вряди-годи межували власне поетичні заходи із виступами місцевого молодіжного театру «МЕТР», а у ніч із суботи на неділю влаштували так званий «квартирник», на якому виступали не лише поети, але й музичні гурти.
Були у програмі і збої (куди ж без них). Через надто затягнуту презентацію творчості поетів із об’єднання «Інша література» забракло часу для представлення наробку літературного гурту «Севама». Анонсованої презентації книги Вано Крюґера також не відбулося – оскільки видавництво не встигло видати поетичну збірку до фестивалю. Ілля Стронґовський списує подібні казуси на недосвідченість оргкомітету: «Зрозуміло що, як і при кожному дебюті, траплялися нестиковки та організаторські помилки, але загалом, в нас є маса заходів, котрі не перший рік робляться на гіршому рівні». Більш оптимістично на мінуси фесту дивиться Ірина Загладько: «Задумка фестивалю збіглася з його реалізацією на відсотків, мабуть, 99. Переважно все відбувалось так, як планували. Недоліком були зсуви програми в часі – іноді щось починалось раніше, а щось пізніше, ніж мало початись. З запрошених дев’яти гостей приїхало вісім, що також не завадило провести фестиваль таким, яким він був задуманий.Я вперше займалась заходом такого масштабу і як організатор задоволена (навіть трохи здивована) тим, як усе вийшло».
Тренд: літфест «економ-класу»
За своїм принципом фестиваль СУП нагадав дешеву копію швейцарського годинника: неідеально збалансований, втілений недосвідченою, проте – наполегливою командою студентів, які залучили спонсорські внески виключно місцевих підприємств та організацій, він, утім, доволі ефективно «запрацював» – організатори виконали свою мету, поети виступили, глядачі в цілому задоволені заходом. Звісно, СУП не став для пересічних рівненчан такою подією, як, наприклад, MERIDIAN CZERNOWITZ для чернівчан, проте перед ним і не ставилося таких завдань. Непретензійність – саме таку особливість даного літфесту відмічає і Ілля Стронґовський: «Появу ще одного міжрегіонального літературного фестивалю не можна не вітати – тим паче, коли відбувається він не у звичних Львові, Києві чи Харкові». СУП не претендує на великі майданчики, на тисячні аудиторії глядачів, на участь маститих письменників зі світовим ім’ям. Проте в своєму масштабі«економ-класу» він може стати таким собі зразком організації всеукраїнських регіональних літфестів. Недарма Лесик Панасюк, відповідаючи на запитання «на які думки наштовхнув тебе СУП?» одразу ж зазначив: «Сподобалась організація і наповнення фесту, тож головна думка – організувати непоганий і резонансний літературний фестиваль, виявляється, не так і складно. Думаю, я з колегами невдовзі візьмуся влаштовувати щось подібне в Житомирі». Тож літературне життя України має всі шанси насититися невдовзі новим трендовим явищем – «супами», зробленими за рецептом рівненського.