На другій зупинці поїзда Київ — Суми до нашого купе заходить чоловік, просить вибачення за свої пакети, радіє, що їде в компанії жінок, мимоволі згадує про прострілену ногу, яка обмежує його рухи, і залазить на верхню полицю спати. Він розмовляє уві сні. Прокинувшись, спускається вниз, бере в мене павербанк для свого розрядженого телефона та розповідає, що кілька тижнів тому був поранений у Росії, у Курській області.
Чоловік спілкується російською, каже, що сам він родом з-під Покровська. «Мріяв побувати за кордоном, але не думав, що так. Мені пощастило, мене майже одразу евакуювали. Троє людей і машина ризикнули приїхати й забрати мене, коли навколо все вибухало». Він нарешті погоджується на каву.
Микола не бачив своїх дітей дванадцять років після складного розлучення. Нещодавно донька сказала йому по телефону, що любить його, і він розплакався на очах у побратимів. «Діти — це така радість. Шкода, що я не встиг мати їх з другою дружиною». Він пішов до армії за власною ініціативою і підписав контракт «до кінця війни», каже з гіркою усмішкою.
«Цього разу мені пощастило отримати легке поранення, але я не впевнений, що доживу до сорока років. У тому другому госпіталі все було як у Радянському Союзі. Давно я не відчував такого сильного запаху хлорки. Коли я був у школі, навіть не ходив до туалету через запах хлорки, а ходив за школу».
«Це вже Суми?», — питає він, підхоплюючись на ноги. Запитую його, куди йому треба в Сумах. «В окопи», — знов усміхається військовий.
За тридцять кілометрів від російського кордону, де 6 серпня українська армія почала несподіване для всіх вторгнення в Курську область, місто Суми живе в постійній тривозі. Місто, у якому колись проживало близько 260 000 людей, усе ще зализує рани. Ще свіжі спогади про окупацію області російською армією під час походу на Київ у лютому 2022 року. Тоді місто відбилося завдяки загонам територіальної оборони й самовідданості цивільного населення, яке нарікає, що поліція та влада покинули їх. З літа 2023 року обстріли міста посилилися, останні місяці в прикордонних селах вони є щоденними.
Меморіал вічної слави. Фото: Марина Кумеда
Нині тут щодня обговорюють новини про удари, жертви й руйнування у сусідніх селах. Уважно придивляються до людей, що проходять вулицями в дачних районах. З моменту вторгнення в Росію побільшало техніки в небі й на землі: літаки, гелікоптери, бронетехніка, — і стало ще більше солдатів. Багато місяців диверсійно-розвідувальні групи проникають з російської території, убиваючи цивільних. За даними медіа й місцевої влади, 2023 року тут загинуло 14 мирних мешканців, кількість загиблих військовиків не розголошується.
З початку 2024 року по Сумщині було завдано 11 000 ударів, як порівняти з 8000 за весь 2023 рік, від них загинуло 85 цивільних осіб. Шахеди по 18 000 євро за один, КАБи по 30 000 євро за кожен, ракети «Іскандер» по 2,7 мільйона євро, не кажучи вже про мінометні, гранатометні обстріли й дрони FPV, — сюди прилітає все…
Наземне укриття в центрі міста. Фото: Марина Кумеда
Лише в неділю, 8 вересня, коли багато хто збирав урожай у садах і на дачах, чотири людини були поранені в результаті обстрілу в Сумах, а сімдесятирічне подружжя загинуло у власному будинку. За даними місцевої влади, було пошкоджено 32 будинки і п’ять автомобілів, а також зруйновані мережі водо- й електропостачання. Після обстрілу села Стецьківка того ж дня двоє людей були госпіталізовані, один у реанімації в критичному стані, і чотирнадцятирічний підліток у середньо-важкому стані, загинула собака. Пошкоджено адміністративну будівлю, магазин, вісім приватних домогосподарств та автомобіль, зазначив Юрій Лисенко, мер цього села з населенням 3800 мешканців, розташованого за 15 кілометрів на північ від Сум.
Сезон збирання врожаю. Фото: Марина Кумеда
45 000 осіб, зокрема 5000 дітей, мають бути евакуйовані із Сумщини, за даними Міністерства внутрішніх справ, яке відібрало для цього добровольців з працівників Нацполіції та Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Влітку 2023 року під евакуацію потрапила прикордонна смуга в 5 кілометрів, у травні 2024 року її розширили до 10 кілометрів. Одним з мотивів українського вторгнення в Росію було убезпечення прикордонної зони.
Але навіть близькість інтенсивних бойових дій і частіші атаки не заморозили життя в регіоні. На полях збирають сою без перерви на вихідні. Уранці кафе місцевої мережі «Кофіман» переповнене любителями смажених зерен і десертів власного виробництва. Перед баром «Білий налив» група молодих людей регоче, чекаючи на піцу.
На «Даху» молоді дівчата в перерві між дегустацією суші роблять селфі з видом на купол собору й головну вулицю Соборну. Чоловіки років сорока п’ють пиво й курять кальян.
Тим часом зміни відбуваються щоденно. Потяг Краснопілля — Суми припинив курсувати 3 вересня, щоб убезпечити життя залізничників і пасажирів, а невеликий вуличний ринок, де прямо на землі біля поїздів продавали рибу й свіжу сметану, одразу зменшився. З вулиць міста днями зникли машини військовиків, щоб уникнути чи то російських ударів, чи то підпалів диверсантами. 4 вересня Рада оборони ухвалила рішення додати до переліку населених пунктів, що підлягають евакуації, села Глухів, Есмань і Свеса Шосткинського району, а також Манухівку й Іванівку Конотопського району.
Навколишні дороги заповнені військовою технікою та машинами, що курсують на повній швидкості. Мережа окопів, бункерів та укріплень, зуби дракона стали ще більш помітними, а на блокпостах навколо міста вирує активна діяльність. Накритий сіткою проти безпілотників танк відбуксовує пошкоджений всюдихід до узлісся. Але солдати на блокпосту не виглядають напруженими.
Покинутий «Теремок» і відремонтована дзвіниця. Фото: Марина Кумеда
У Старому Селі, що до 2016 року було Червоним, новий «Кошик» відблискує поличками поруч із кількома іншими продуктовими магазинами.
Тут розказують, що староста сусіднього села Низи придбала автомобіль Tesla вартістю десь 40 000 євро й не сильно ховається. Свого часу Низи полюбляв Петро Чайковський. Він провів там літо кілька років поспіль у будинку свого близького друга (і коханця) і черпав натхнення для своїх музичних творів з традиційних місцевих мотивів, які збирав у регіоні, де йому дуже подобались і люди, і пейзажі.
Старе Село пишається «Теремком», найстарішою садибою в регіоні, зведеною 1753 року полковником Кондратьєвим, нащадком засновника міста Суми Герасима Кондратьєва. У XVII столітті полковник Сумського козацького полку Герасим Кондратьєв ініціював переселення сюди козаків з правого берега Дніпра після поразки армії Речі Посполитої та репресій, що розпочались за нею.
«Теремок», 1919 рік (джерело: Вікіпедія)
Поруч із садибою розташована збудована в той самий час і зруйнована радянською владою церква Святого Миколая, дзвіниця якої вже початку XIX століття була відновлена без особливої поваги до її архітектурного стилю за часів президентства Віктора Ющенка, уродженця регіону. За церквою — неоготичний палац Зборомирських, збудований на початку XIX століття. Колись за ним була школа, яку в 1980-х роках покинули напризволяще, бо навпроти збудували нову. Нині нова школа також занепадає.
За 30 кілометрів від кордону з Росією всі чекають на закінчення війни, щоб розпочати реставраційні роботи й нові проєкти.