Уже за кілька днів відійде в минуле історія з конкурсним оновленням Верховного Суду та створенням Антикорупційного. Тоді стане остаточною конфігурація судової системи, яка залишиться Україні після першого терміну президента Петра Порошенка. Формально реформу ще не буде завершено. Зостається конкурс до Вищого суду з питань інтелектуальної власності, який триває майже два роки, а також іще триває кваліфікаційне оцінювання суддів. Однак це вже не вплине на загальну картину. Ключовий для системи Верховний Суд отримує остаточне наповнення, інші органи судової влади також закрили вакансії напередодні виборів, а боротьба з корупцією тепер триватиме в стінах спеціалізованого суду.
2015 року, коли історія нинішньої судової реформи тільки починалася, всі сторони процесу на словах прагнули одного. Однак як показує практика, розуміння «одного» дуже відрізняється залежно від позиції спостерігача. Складно оцінити, чи нинішній результат відповідає забаганкам виключно якоїсь зі сторін. Широкі верстви суспільства досі фактично не довіряють судам. Для більшості з них свідченням якості змін стало би покарання якоїсь відомої особи. Бажано політика й бажано, щоб вирок був якомога суворішим. Проблема такого підходу в тому, що він зовсім не характеризує саму систему та принципи її існування. Вироки стосовно відомих політиків в Україні вже були, але мало в кого виникали сумніви щодо їх замовлення з боку інших політиків. Водночас громадські активісти, які безпосередньо брали участь у реформі в складі Громадської ради доброчесності (ГРД), теж незадоволені результатом. Для них свідченням провалу є збереження в системі недоброчесних суддів.
Читайте також: Призначення суддів: контрольована демократія
Не дочекатися доброго слова про реформу й від більшості рядових суддів, які згодні говорити. Для одних вона стала синонімом безперервних змін, стресу та збільшення робочого навантаження. На їхню думку, судова система — такий собі «цап-відбувайло» за все, що було в Україні до 2014-го. Для інших реформа не стала соціальним ліфтом. Ще інші потрапили у внутрішню опозицію через розходження з основною «лінією партії» в судовій системі. Єдині, хто демонстративно вдає, нібито результат чудовий, — це представники влади. І судової, і політичної. Іншого вибору в них просто немає.
Казати, що результати взагалі відсутні, було б неправдою. Із судової системи справді прибрали чимало найпроблемніших кадрів. Їх замінили «темні конячки», які рідше або й узагалі не потрапляли в скандали з корупцією, можливим незаконним збагаченням чи неадекватними вироками. Судова система загалом стала відкритішою, ніж раніше. Судді та керівництво частіше йдуть на контакт зі ЗМІ, а протидії у відстеженні процесів майже немає. Частково це пояснюється зростанням суспільного інтересу, проігнорувати який неможливо.
За майже 30 років існування судової системи в незалежній Україні важко знайти період, коли вона не перебувала на стадії реформування. Однак правда в тому, що судова реформа часів Порошенка справді була наймасштабнішою за всі ці роки. Завдяки їй удалося навіть змінити політичний порядок денний із цього питання. Якщо відкрити передвиборчі програми політиків ще з минулих виборів, то звести їхні обіцянки можна до самостійності судової системи. П’ять років потому проблемою стала самостійність, яку судова система таки отримала.
Питання прямого політичного впливу на призначення суддів зняті. Верховна Рада втратила свої повноваження, у президента вони номінальні. Так само немає проблем і з тимчасовим призначенням їх. Раніше таким чином суддю, так би мовити, підвішували на гачок. Продовження його повноважень нерідко залежало від винесених рішень. Віднині ж суддів призначають безстроково. Змінили й спосіб наповнення органів судової влади. Тепер більшість у ключових органах — Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС) та Вищій раді правосуддя (ВРП) — мають самі судді. Залишається проблема непрямого впливу, давно відомого під назвою «телефонне право». Телефони в таких делікатних справах вже мало хто використовує, а от суть явища зостається незмінною. І саме тут стоїть Рубікон, узяти який досі нікому не вдалося.
Про що йдеться, найкраще проілюстрував грудневий з’їзд суддів, коли представники Феміди вперше в історії країни отримали більшість від загального складу ВРП (див. Тиждень № 52/2018). За два дні до цього громадська активістка Катерина Бутко опублікувала нібито погоджений із Банковою список заздалегідь визначених переможців. Делегати з’їзду, які самі є суддями, мали вибір із понад 20-ти кандидатів і голосували таємно, а в кабінці для цього голосування не було представника Адміністрації президента. Однак це не завадило тому, що імена усіх чотирьох переможців збіглися з іменами, оприлюдненими за два дні до заходу. І це спонукає до низки запитань. По-перше, судді отримали формальну незалежність, але чи готові вони її використати? По-друге, якщо вони готові бути незалежними, то чи відповідають їхні цінності вимогам, які суспільство висунуло після Майдану? Тож ідеться не так про проблеми законодавства, як про якість людського капіталу і що варто зробити саме в цьому напрямі.
Читайте також: Рикошет від судової реформи
У передвиборчих програмах лідерів нинішніх президентських перегонів темі судової реформи присвячено мало тексту. Петро Порошенко взагалі уникає розмов про нове переформатування судової системи. «Створено незалежні антикорупційні органи. Завершується формування Вищого антикорупційного суду. За прикладом наших сусідів у Європейському Союзі антикорупційні органи мають викорінювати корупцію на найвищому рівні», — це єдине місце в програмі Порошенка, де є слово «суд» чи похідні від нього. Його позиція не дивна як для автора нинішніх змін. Однак симптоматичним є те, що на початку каденції Порошенко намагався асоціювати себе з реформою та повсякчас згадував про неї. Наприкінці свого президентського терміну словосполучення «судова реформа» немає навіть серед переліку його досягнень уже в нинішній передвиборчій програмі.
Далека від однозначних відповідей і решта рейтингових кандидатів. «За хабарництво суддя отримає пожиттєво тюрму, без права амністії з конфіскацією майна. Компенсацію за хибне судове рішення, зафіксоване ЄСПЛ, сплачуватиме персонально суддя, який це рішення виніс», — обіцяє на сторінках своєї програми кандидат Анатолій Гриценко. Який суд винесе рішення щодо хабаря судді й чи буде цей суд входити до української ж судової системи — не уточнено.
Юлія Тимошенко обіцяє зняти із суддів недоторканність. Так само, як і з президента та депутатів. Серед конкретних пропозицій лідерки «Батьківщини» така: «Мирових суддів та суддів місцевих судів буде обирати народ без політичної реклами». Це популярна обіцянка багатьох нинішніх претендентів на посаду президента. Фактично те саме пропонує лідер рейтингів Володимир Зеленський. Проблема з виборністю місцевих суддів у тому, що це не змінює жодної з глибинних вад самої системи. По-перше, претензій до місцевих суддів, які розглядають побутові справи, не настільки багато, як до окремих представників Феміди в столиці, у провадженні яких справи політичні чи майнові. Зазвичай проблемою є невелика кількість суддів першої інстанції та значне навантаження на них. Окрім того, рішення місцевих судів усе одно переглядають в апеляції та Верховному суді, які, зважаючи на програми кандидатів, залишаться такими, як є. Ще одна деталь програми Тимошенко. В оприлюдненому нею «Новому курсі» є норма про зміну підходу до наповнення органів судової влади: «Суди будуть повністю відділені від будь-яких політичних та владних впливів. Вони будуть незалежно обиратися або призначатися та контролюватися суспільними Палатами Честі». Однак у версії програми, поданій до ЦВК, про «палати честі» та контроль за судовою системою загалом уже нічого немає.
Читайте також: Поступ судової реформи
Якщо знову повернутися до Зеленського, то, окрім норми про мирових суддів та зняття недоторканності зі служителів Феміди, він пропонує ще «ефективний суд присяжних» для кримінальних справ.
Якщо підсумувати, то жодна з програм головних кандидатів у президенти не пропонує ефективного вирішення нинішніх проблем судової системи. Свій порядок денний запропонували кілька суспільних організацій, причетних до діяльності Громадської ради доброчесності (орган, який нині бере участь в оцінюванні суддів на конкурсах, але не має вирішального голосу). Вони пропонують забрати в суддів більшість в органах суддівського врядування, яку ті щойно отримали: «Щонайменше половина в них (органах оцінювання суддів — Ред.) має бути представниками громадського сектору, яким довіряє суспільство (правозахисники, журналісти, представники профільних ГО) та/або авторитетними іноземними експертами». Як приклад наводять історію з виборами до Антикорупційного суду, коли вирішальне право голосу міжнародних експертів допомогло відсіяти чимало суперечливих кандидатів. Також активісти пропонують надати суддям можливість обирати своїх представників через анонімне інтернет-голосування. Серед пропозицій є ще норми стосовно суду присяжних, реформи юридичної освіти тощо. Активісти запропонували кандидатам у президенти підтримати свій документ. Нині це зробили троє, але Андрій Садовий та Дмитро Гнап уже знялися з перегонів. Третім став уже згаданий Володимир Зеленський. Він зробив це після нещодавньої зустрічі з антикорупційними активістами, де загалом дізнався про існування таких пропозицій. Тепер Зеленський використовує напрацювання активістів під час розмов про судову реформу вже на нових зустрічах. Однак пояснень про механізми впровадження змін немає. Поки що є тільки відео-звіти в Youtube, рясно оздоблені цитатами про справедливість Василя Голобородька.
У питанні механізму змін криється проблема будь-якого нового президента. Склад ВРП укомплектовано на доволі тривалий час, а зміни процедури добору до ВККС та обсягу повноважень ГРД перебувають у компетенції Верховної Ради. Вочевидь, навіть якщо переможець захоче змінити щось, то йому доведеться чекати щонайменше осінніх виборів до парламенту. Тож українську судову систему у кращому разі чекає повільна еволюція, а не нова революційна реформа.