Наприкінці п’ятої сесії Верховна Рада встигла ухвалити два закони про судову реформу. Понад те, депутати навіть зібралися на позачергове засідання з однією метою: скасувати постанови, що блокували можливість підписання документів президентом. Це сталося вже після спливу передбачених для голосувань сесійних днів. Додаткове засідання навіть привернуло чимало уваги, що нечасто трапляється з роботою Верховної Ради взагалі, а тим паче влітку. Постанови, які не підтримали, — це винайдений нинішнім скликанням різновид депутатського спаму. Фракції, що не входять до монобільшості й не можуть вплинути на голосування, реєструють постанови про скасування вже ухвалених документів, аби бодай так затягнути час набуття ними чинності. Поки такі постанови не розглянуть, спікер та президент не можуть підписати ухвалений акт. Спеціальне позачергове засідання стало своєрідною відповіддю монобільшості: її депутати на засідання майже в повному складі не прийшли, а от опозиція мала витратити чудовий сонячний день на безглузду процедуру. У парламенті були присутні 99 депутатів.
Ухвалені законопроєкти (№ № 3711-д і 5068) стосуються обрання складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС) і оновлення Вищої ради правосуддя (ВРП) — двох органів, що добирають суддів на посади й карають їх у разі порушень відповідно. Протягом років ключова суперечність між різними таборами полягала в тому, хто матиме вирішальний голос під час обрання членів цих установ — так звані «міжнародні експерти» чи українська Феміда. Адвокати «міжнародних експертів» наполягають, що ця норма є основою судової реформи як такої й без її ухвалення про жодні зміни не варто і мріяти. Представники української Феміди у відповідь наполягають на тому, що норма призведе до втрати суверенітету, порушення Конституції, та й узагалі реформа — це не про конкретних людей. У підсумку поки що перемагають «міжнародні експерти», але оскільки такий сюжет ще два місяці тому видавався малореальним, то і зараз не варто забігати наперед.
Читайте також: Пряма дія
Передусім спритність парламенту наприкінці сесії можна пояснити не так раптовим усвідомленням необхідності реформувати суди, як увагою до міжнародних подій. На 30 серпня призначено візит Володимира Зеленського до США. З боку Вашингтона символічною стала навіть дата підтвердження цієї зустрічі: президента України офіційно запросили 21 липня, наступного дня після вже згаданого шоу за участі 99 депутатів Ради, що розблокувало можливість підписати закон про зміни у ВРП.
Те, що ситуація в українських судах важлива для Заходу, чинній владі у Києві неодноразово натякали як м’яко, так і напряму, забуваючи про дипломатичні умовності. Судова реформа — один зі структурних маяків співпраці з МВФ, що стала на паузу торік. Про суди й антикорупційну політику згадують ледь не у кожному пресрелізі Фонду стосовно України. На початку липня також відбувся візит до Вашингтона для зустрічі з представниками МВФ міністра фінансів Сергія Марченка. Він, знову ж таки, майже збігся з ухваленням судових законів у Раді.
За підсумками візиту в риториці представників Фонду з’явилися м’якші ноти, але їхнього захоплення все ж не відчутно: «Ми вітаємо нещодавнє схвалення законів для зміцнення судової системи України, однак потрібен більший прогрес у кількох інших галузях, щоб підтримати завершення першого перегляду програми співпраці з МВФ».
У заяві варто робити наголос не на «вітаємо», а на «потрібен більший прогрес у кількох інших галузях». Очевидно, суди — не єдине, що цікавить МВФ та США в Україні. Дискусію провадять і стосовно ролі та управління Національним банком, бюджетного дефіциту, керівництва держпідприємствами тощо.
Читайте також: Верховний суд оскаржив у КСУ судову реформу
Зеленському, для якого візит до Вашингтона є дуже важливим, потрібно було продемонструвати історію успіху. З усього блоку питань вибір упав на суди. Отримавши «зелене світло» на шляху до США, президент із командою матимуть певне загострення у взаєминах із нинішнім керівництвом судової системи, яке нікуди не поділося. Вже у день ухвалення законопроєкту про реформу ВРП, 14 липня, Верховний Суд визнав незаконним указ Зеленського про скасування призначення Олександра Тупицького суддею Конституційного Суду (КСУ). Указ вийшов у березні цього року і став найвищою точкою загострення чергової конституційної кризи (див. Тиждень, № 46/2020), спричиненої рішенням КСУ (головою якого і є Тупицький) щодо визнання неконституційними низки норм антикорупційного законодавства. І хоча остаточне рішення Верховного Суду мало в кого викликало сумніви, адже указ Зеленського ніяк не опирався на закони, складно повірити у випадковість дати його винесення. Українські суди давно продемонстрували, що за бажання можуть просто не ухвалювати жодного рішення, якщо так склалися зорі.
Конституційний Суд і сам активізувався. Спочатку він визнав конституційними норми закону про мову. Ця справа викликала занепокоєння у тієї частини громадських активістів, які опікуються не так економічними й судовими, як гуманітарними справами в Україні. Після цього установа видала кілька менш помітних рішень, серед яких і ухвала на користь колишнього міліціонера, що завдала ще одного удару по й так проваленій історії очищення лав Нацполіції. Рішення відкриває чергову можливість повернення старих кадрів. Аналогічна норма є, наприклад, у законі про реформу прокуратури, яку теж можна оскаржити. І хоча і міліціонери, й неатестовані прокурори і так знаходили можливість повернутися до колишньої роботи, рішення КСУ яскраво демонструє роль цієї установи — будь-який ухвалений сьогодні закон, рішення і навіть кадрове оновлення вже завтра можна відкотити назад за допомогою ухвали суду.
У Вищій раді правосуддя, яку й зібралися реформувати силами міжнародних експертів, таки занервували, про що свідчить публічна активізація. Там натякають саме на можливу допомогу з боку колег по КСУ. Спочатку опублікували спільне звернення членів Ради з промовистою назвою «Сім аргументів, чому законопроєкт № 5068 провалить судову реформу». Першим пунктом іде саме «неконституційність закону». В. о. голови ВРП Олексій Маловацький узагалі виніс це в заголовок власної колонки: «Законопроєкт № 5068 викликає значне занепокоєння щодо його конституційності».
Читайте також: Світ про Україну: реформатори, що розчаровують, літературна Одеса та польські дебати про Волинь
Доводячи власну правоту, у ВРП посилаються на рішення Конституційного Суду від березня 2020-го, яким фактично скасували так звану «першу судову реформу Зеленського» (або реформу імені Андрія Богдана — кому як зручніше). Там також передбачалося створення комісії з етики за участі міжнародників, і КСУ справді зауважив, що норма входить у суперечність із Конституцією. Проте та реформа також стосувалася реорганізації Верховного Суду, і це було невід’ємною частиною подання. Фактично йшлося про скорочення суду без законних підстав. Нинішня історія дещо інша, але паралелі, звісно, є.
Головне те, що незважаючи на радість прихильників реформи, ухвалення двох законів поки що не означає ані оновлення судового корпусу, ані навіть старту реформи. Поки що єдиний неспростовний наслідок у тому, що Зеленський упевненіше почуватиметься у Вашингтоні.
Щодо реформи запитань значно більше, ніж відповідей. Є й сумніви у реальному бажанні чинної влади проводити реформу. «Невідкладний» ще з весни закон про ліквідацію столичного ОАСК на чолі з Павлом Вовком так і залишився чекати наступної сесії. Існує кілька політичних важелів, знов-таки, у Конституційного Суду. Передусім можна згадати оскарження закону про ринок землі й так званого «антиколомойського закону». Негативні для Зеленського рішення у цих справах можуть позначитися й на його рейтингах. Є також законопроєкти у Раді, зокрема і від «слуг», щодо призначення суддів в обхід ВККС, якої ще немає. Посилаються на дефіцит суддів у країні. Теоретично, якщо подібні документи ухвалять, то судовий корпус спокійно наповнять ще до формування етичних та інших рад. Відповідей бодай на частину питань, скоріше за все, варто чекати вже восени. Сюжет обіцяє бути довгим і сповненим несподіваних поворотів.